Поки на Майдані від куль снайперів падали тіла Героїв Небесної Сотні, «зелені чоловічки» окуповували Крим

Коли у грудні 2014 року на Інститутській та майдані Незалежності від куль снайперів падали на бруківку тіла Героїв Небесної сотні, а тодішній президент України Віктор Янукович готувався до втечі, Путін, Аксьонов та Чалий підписали Угоду про анексію Криму.

Потім Путін тривалий час називатиме своїх солдат без шевронів «вєжлівимі людьмі», заперечуватиме причетність до захвату українських кораблів та військових, а пізніше, зізнавшись у скоєному — брехатиме, що дії РФ були спричинені втечею Януковича. Факти ж свідчать про інше.

Вже 20 лютого уряд РФ був готовий нагороджувати солдат своєї армії, а згодом видав спеціальну медаль «За возвращение Крыма. 20.02.14-18.03.14».

28 днів — рівно стільки часу часу тривала спецоперація із захоплення частини території України.

Керували нею міністр оборони Сергій Шойгу і помічник Путіна Владислав Сурков.

Втеча Януковича 2202.2014 року до Ростову, завдяки допомозі морського флоту РФ, стала формальним приводом роздмухування антиукраїнських настроїв. На тлі масивної інформаційної атаки, яка стала логічним продовженням попередньої багаторічної роботи російських телеканалів на території АР Крим, піднялася хвиля антиукраїнських виступів.

23 лютого у Севастополі відбувся кількатисячний мітинг під проводом місцевого бізнесмена Олексія Чалого, чий бізнес був українським представництвом московської компанії.  Мітингувальники підтримали заклик не перераховувати податки в бюджет України.

Того ж дня на в’їздах до Севастополя і Симферополя з’явились блокпости і російські БТР-и. Росія ретельно готувалася до такого сценарію, адже агентура Кремля працювала по всій території півострова від осені 2013-року. На момент перших масових заворушень Кримські курортні та центральні населені пункти заполонили, так звані, «зелені чоловічки» — російські військові без ознак роду військ. Путін брехав, що такий одяг, мовляв, «можна купити в кожному воєнторзі». Насправді, на той час в Україні не було такого пасового пошиву камуфляжного одігу, але це нікого з кримчан не бентежило. Вони вірили, що це «народна самооборона». Ці військовики були на утримані чорноморського флоту Росії.

25 лютого сепаратистські акції розпочалися перед парламентом Криму, де стояли два російські БТРи.

Не дивлячись на це, 26 лютого проукраїнські сили вийшли на акцію протесту. мітинг був доволі численний, почалися перші арешти та захоплення людей  «зеленими чоловічками». Події того дня дозволили відтермінувати засідання кримського парламенту, не допуском парламентаріїв, котрі мали прийняти рішення про подальшу політичну долю Криму.

У ніч на 27 лютого парламент та уряд Криму захопив російський батальйон спеціального призначення у формах без погонів та шевронів. Окупанти вивісили над ними прапори РФ. У захоплену будівлю парламенту ними було зігнано частину депутатів Верховної ради Криму, де змушено ухвалити рішення про призначення референдуму щодо статусу Криму на 25 травня.

27 лютого тако війська РФ захопили аеропорт «Бельбек» у Севастополі та зупинили поромну переправу в Керчі.

На той час саме Крим готувався до курортного сезону. Очікували велику групу  журналістів з материкової України. Агентурою ФСБ в Криму виступали таксисти та байкери, так звані «Нічні вовки». Їхнім завданням було, серед іншого, відловлювати українських журналістів та передавати до рук військових, котрі мали доправляти їх у Росію з аеропорту «Бельбек». Кінець прес-туру припадав саме на 27 лютого. Операція по масовому захопленню українських журналістів зірвалася лише тому, що на цей час почалася паніка пов’язана із різким падінням гривні по всій території материкової України. Обласні ради почали масово скасовувати заявки на поїздку місцевих журналістів до Криму. Таким чином, кілька десятків людей не потрапили в полон.

28.02 — 02.03.2014 розпочалося блокування російськими військовими без розпізнавальних знаків українських військових частин, кораблів і об’єктів на півострові. Вони захопили Сімферопольський аеропорт і встановили військові блокпости на в’їздах до Криму на Чонгарі і Перекопі. Окремі частини ЗСУ було захоплено штурмом. Українські військові, зазвичай, не чинили збройного опору, більшість командирів були завербовані ФСБ і невдовзі прийняті на службу в  армію РФ. Так само вчинили майже всі держслужбовці України: співробітники СБУ, міліції, МНС, судді, прокурори тощо.

Окупаційною владою було призначено так званий » місцевий референдум», який відбувся 16 березня 2014 року. Дані про чисельність його відвідувачів та у Української влади дуже різняться від офіційно проголошеної російською владою. Росіяни заявили про 97% готовність кримчан відірвати півострів від управління Урядом України. У той же час українська Вікіпедія наводить наступні дані: «було підраховано, що фактична явка на референдумі в Криму склала лише 30 відсотків, серед яких тільки від 50 до 60… відсотків обрали входження в Росію».

Результати цієї акції РФ проголосила 18 березня 2014 року. Їх було подано як бажання мешканців півосторова Крим увійти у склад РФ.

18 березня 2014 року о четвертій годині вечора в Георгіївському залі Великого Кремлівського палацу Президент Росії Путін, прем’єр-міністр самопроголошеної Республіки Крим Сергій Аксьонов, голова новоствореної «Державної Ради» самопроголошеної Республіки Крим Володимир Константинов та представник сепаратиського керівництва Севастополя — громадянин РФ Олексій Чалий підписали так званий «Договір про прийняття Криму до складу Росії».

Про те, що такі дії були заздалегідь спланованими, тодішній очільник окупаційної влади Криму — «голова Ради міністрів Республіки Крим» — Сергій Аксьонов офіційно визнав у серпні 2014 року. Згідно його заяви, ініціатором агресії виступав особисто президент РФ Володимир Путін.

Про це свідчить  фото, на якому В.Путін, С.Аксьонов, В.Константинов і О.Чалий підписують документ про початок тимчасової анексії Криму.

20 березня договір був ратифікований Державною думою РФ — майже одноголосно. Єдиний, хто виступив проти — депутат Ілля Пономарьов, іще четверо не голосували, а 21.03.2014 його затвердила Рада Федерації, після чого договір набув чинності. 11 квітня відповідні зміни внесено до конституції Росії.

З нагоди окупації Криму Росією прокотилася хвиля урочистих заходів, була запроваджена медаль Міністерства оборони Росії «За возвращение Крыма».

Рік потому, в березні 2015 з’явилася інформація, що з 18 000 українських військовослужбовців з Криму не вийшли 14 000. Списки Чорноморського флоту РФ у 2014 року були збільшені на 9 200 осіб. Всіх новочасних моряків було відправлено служити на Північний та Тихоокеанський флот РФ.

Насильницька анексія Криму, як і псевдореферендум, не визнаються українською державою і більшістю країн, не визнається Генеральною асамблеєю ООН, ПАРЄ, ПА ОБСЄ, а також суперечить рішенню Венеційської комісії.

За матеріалами uk.wikipedia.org