Що сталося на ЧАЕС 26 квітня 1986 року: ретроспектива аварії — BBC Ukraine

26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства — вибух на Чорнобильській атомній електростанції.

Це змінило життя цілого покоління, зробило місто Прип’ять і 30 км поліських лісів навколо радіоактивними на тисячі років та пришвидшило розпад Радянського Союзу.

Донедавна про аварію на ЧАЕС пам’ятали лише у пострадянських країнах, але мінісеріал HBO Chernobyl у 2019 році нагадав про неї всьому світу. У рейтингу IMDB «Чорнобиль» займає третю сходинку серед найкращих серіалів всіх часів.

BBC News Україна проводить ретроспективу матеріалів про аварію на ЧАЕС, її наслідки та життя у Зоні відчуження.

Аварія

26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства — вибух на Чорнобильській атомній електростанції.

Це змінило життя цілого покоління, зробило місто Прип’ять і 30 км поліських лісів навколо радіоактивними на тисячі років та пришвидшило розпад Радянського Союзу.

Донедавна про аварію на ЧАЕС пам’ятали лише у пострадянських країнах, але мінісеріал HBO Chernobyl у 2019 році нагадав про неї всьому світу. У рейтингу IMDB «Чорнобиль» займає третю сходинку серед найкращих серіалів всіх часів.

BBC News Україна проводить ретроспективу матеріалів про аварію на ЧАЕС, її наслідки та життя у Зоні відчуження.

Начальник зміни Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року Юрій Андреєв пригадував, свої емоції від побаченого після вибуху.

«Коли ми їхали повз зруйнований реактор, його вигляд був просто жахливим. Я вперше відчув повний жах, коли, фактично, побачив реактор у розрізі, всі конструкції, які зазвичай можна бачити лише під час будівництва. Було зрозуміло, що реактор дихає в атмосферу, викидаючи величезну масу активності», — розповідав він BBC News Україна у 2012 році.

В день аварії Юрій Андреєв був одним із операторів другого блочного щита, і намагався відключити його через 12 годин після вибуху на 4 реакторі.

«Більшість із тих кнопок, що були переді мною на щиті управління, вже не діяли, і треба було вручну крутити потрібні механізми, а для цього треба були сотні працівників. Тому ми вирішили зупиняти блок методом природної циркуляції. Урядова комісія, яка тоді працювала на станції, це наше рішення схвалила, але без підписів… І нам стало зрозуміло: нас чотири інженери на блочному щиті, і ми відповідатимемо за все», — зізнавався він.

У своєму інтерв’ю Андреєв розповів, як на ліквідації не могли працювати роботи і доводилося використовувати сотні солдатів.

Радіаційна ейфорія після вибуху

Інший очевидець аварії — старший інженер управління на четвертому енергоблоці ЧАЕС Олексій Бреус.

26 квітня 1986 року він приїхав на ЧАЕС, як на звичайну зміну і весь день працював у зруйнованому блоці над ліквідацією наслідків аварії. Він зробив останню спробу запустити з пульту останній вцілілий насос для вже неіснуючого реактора.

«У той день я бачив Акімова і Топтунова. Вони були у, м’яко кажучи, не найкращому стані. Було видно, що їм дуже зле, вони були дуже бліді — Топтунов був, буквально, білий. А потім у лікарні, як розповідали, його шкіра почорніла. Бачив інших колег, що працювали вночі, — вони були дуже червоні», — пригадував Олексій Бреус в інтерв’ю BBC News Україна.

Леонід Топтунов і Олександр Акімов — працівники ЧАЕС, які були на станції у момент аварії та першими намагалися подолати її наслідки. Обидва померли у травні 1986 року.

«Коли з колегами ходив у приміщення біля реактора, щоб відкрити подачу води (це для мене було місце з найсильнішим впливом радіації, де я пробув найдовше) і повернувся, то було відчуття піднесеності, рішучості, готовності на подвиги за будь-яку ціну. Це називається «радіаційна ейфорія» — вона буває після впливу високого рівня радіації. Вона швидко минула й мене почало нудити — класична реакція на опромінення», — розповідав Олексій Бреус.

У розмові з BBC News Україна він також розповів багато про пожежників і шахтарів, які ліквідовували аварію, заступника головного інженера Анатолія Дятлова і «міст смерті» у Прип’яті — як було насправді, та як це показали у серіалі HBO.

«Чорнобильський дайвер» Ананенко

Сцена спуску трьох «добровольців-смертників» Ананенка, Беспалова і Баранова в радіоактивну воду під 4 реактором ЧАЕС стала однією з найяскравіших у серіалі «Чорнобиль».

Це справді відбулося у травні 1986 року, хоча й не так фатально.

Ми поспілкувалися з одним із «чорнобильських дайверів» Олексієм Ананенком.

«Фактором ризику було опромінення від води, так як ніхто не знав, як буде змінюватися її активність на шляху просування вглиб коридору, і тому не можна було спрогнозувати величину отриманої дози», — пригадував він.

Кожному «водолазу» дали по два іонізаційні дозиметри: один прикріпили на грудях, інший — на щиколотці, щоб виміряти отриману дозу після повернення.

«Ніхто нікому не аплодував. Це була звичайна робота, хто ж буде аплодувати?» — зізнавався Олексій Ананенко.

Після серіалу та інтерв’ю Олексій Аненко та два інших «чорнобильських дайвери» отримали від президента Зеленського звання Герой України (один з них — посмертно). Ще раніше їх нагороджував Порошенко.

КДБ про аварію

Не так давно в Україні розсекретили архіви КДБ про аварію на ЧАЕС.

У них видно, як радянська спецслужба повідомляла тодішнім керівникам УРСР та Радянського Союзу про те, що сталося.

А керівництво, вочевидь, не розуміло наслідків.

Перше повідомлення КДБ було таким: «Під час аварії у приміщенні перебували 17 працівників зміни. 9 із них госпіталізовано, 4 працівники у тяжкому стані, один в реанімації. Пожежу локалізовано…»

За два дні у КДБ писали так: «У зв’язку із висловлюваннями вчених і фахівців про можливе підвищення рівня радіації та небезпекою подальшого перебування населення у місті 27 квітня Урядовою комісією було ухвалено рішення про зупинку 1-го та 2-го енергоблоків із розхолодженням реакторів, а також евакуації жителів м. Прип’ять…».

І додавали: «Станом на 8 годин ранку 28 квітня радіаційна ситуація характеризувалася рівнем радіації гамма-часток: на 3-му і 4-му енергоблоках 1000-2600, на окремих ділянках в межах міста — 30-160 мікрорентгенів на секунду. Здійснюються заходи з недопущення розповсюдження панічних чуток і тенденційної інформації».

Біля останнього абзацу є примітка від першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького: «Что это означает?»

Факти про нове укриття

Перше укриття (так званий «Саркофаг») збудували над зруйнованим 4-м реактором ЧАЕС у листопаді 1986 року.

Але досить швидко виявилося, що навіть «Саркофаг», побудований із сотень тисяч тонн бетоносуміші і металоконструкцій, не витримує впливу зруйнованого реактора і вкривається щілинами і шпаринами, загальна площа яких з часом сягнула понад тисячі квадратних метрів.

Тому за 30 років над ним звели нове укриття — «безпечний конфайнмент».

Воно вражає своїми розмірами: близько 165 метрів завдовшки, 260 метрів завширшки і 110 метрів заввишки.

Нове укриття вище за американську Статую Свободи і лондонський Біг Бен. Хоча воно і поступається паризькій Ейфелевій вежі за висотою, але з металу, використаного для будівництва споруди в Чорнобилі, можна було б побудувати три таких вежі.

Конфайнмент вже став унікальним об’єктом і має простояти мінімум століття.\

Повернення тварин

За 34 роки після аварії Зона відчуження перетворилася на царство диких тварин.

Сюди почали повертатися дикі тварини, яких в цих лісах не було багато років — фотопастки, наприклад, дозволили виявити у Чорнобильській зоні зубрів, медведів та глухарів:

А фотографії з водопою десь у глибині Зони відчуження показують все різноманіття поліських лісів, де присутність людини — мінімальна.

Немов у документальних фільмах про африканську саванну, де біля поодиноких водойм кипить життя, так само і в Чорнобилі біля озерець можна упіймати в об’єктив зграї лосів, оленів, вовків, коней та навіть родину рисі.

Людям тут не місце

А от людям повертатися в Чорнобильський регіон не радять.

Особливо у десятикілометрову зону навколо ЧАЕС.

«Ця територія забруднена трансурановими елементами — це уран, плутоній, америцій. Вони мають дуже довгий період напіврозпаду. Для плутонію-239 — це 24 тис. років, для плутонію-240 — 6,5 тисяч років», — пояснював у 2019 році BBC News Україна заступник голови Державного агентства з управління зоною відчуження Олег Насвіт.

За його словами, на решті території, а це близько 70% зони відчуження, рівень забруднення вже такий, що наразі там можна дозволити культивацію сільськогосподарських земель.

«Але вся інфраструктура, зокрема соціальна, там знищена, тож немає жодних підстав радити людям повертатися на ці території», — констатував Олег Насвіт.

Пожежі-2020

Утім, без впливу людини Зона відчуження не обходиться. Періодично там стаються пожежі — як припускають, через пожежі.

А у 2020 році в Чорнобильська зона постраждала від вогню найбільше.

Займання там почалися у західній частині з вини жителів сусідніх сіл, а далі запалав уже центр і південь зони.

Повністю чи частково згоріли кілька покинутих сіл: Поліське, Лелів, Копачі, Крива Гора, Іловниця, Чистогалівка.

Згоріли й унікальні об’єкти: постапокаліптичний тролейбус у Копачах та санаторій «Смарагдовий».

У якийсь момент вогонь наблизився упритул до самої Прип’яті, а димом накрило ЧАЕС.

Утім, як запевнили у МВС, реальної загрози для станції та сховищ радіоактивних відходів, ці пожежі не несли.

Тим не менше, вогонь у різних частинах Зони відчуження горить дотепер.

Так само невідомі наслідки пожеж. Зокрема і для тварин.

Сталкер у вогняному котлі

BBC News Україна поспілкувалися також зі сталкером Іваном Єремнком, який бачив пожежу на власні очі.

«Годині о 7-й я почув незрозумілий гул, який наростав з кожною хвилиною. А потім ми побачили на обрії із заходу хвилю вогню вище рівня дерев», — розповів він.