У Чехії пивовари через COVID-19 запалювали свічки в кухлях

Як живе на карантині східноєвропейська країна, чи налаштовані чехи вакцинуватися російським «Спутником V»  — та не тільки про коронавірус розповіла українка Оксана Яцук, яка живе та працює в Чехії.

Продовжуємо цикл публікацій «Наші за кордоном». Розповідаємо про цікавих людей і захоплюючі історії їх нового життя в іншій країні. А також — про те, як сприймають у Америці, Європі та навіть Австралії гучні міжнародні події.

У попередніх серіях нашого циклу «нові американці» розповіли, чи голосують в США «за гречку» і чим жителів Штатів особливо здивував Дональд Трамп. Харків’янка, яка 30 років живе в Парижі, поділилася думкою про побиття українського підлітка і в цілому про ситуацію з безпекою у Франції. А харків’янин, який мешкає в Ізраїлі, повідомив, як проходить вакцинація від COVID-19 та чи всі радо роблять щеплення.

Оксана Яцук зі Львова за півтора року життя в Празі з юриста перетворилася на інженера комп`ютерних систем. Разом із чоловіком взяла собаку з притулку. Як степова відьма з українського пласту продовжує свою діяльність скаута по збереженню українських культурних традицій у Чехії.

                    «Останній раз я пила каву в кав’ярні — в грудні. Усе зачинено»

— З 1 березня в Чехії — жорсткі обмеження: не працюють дитячі садки, школи, торговельні центрі. Як же ви працюєте та який настрій?

— Настрій у цілому позитивний. Дійсно, в нас дуже високі показники захворюваності. Мабуть, одні з найвищих у Європі. Зокрема, вчора було до 16 тисяч додаткових захворювань. Страшні цифри. Карантин — у мене таке відчуття, — що всі півтора роки. Але по цифрах з 14 жовтня закрились кафе, ресторани, торговельні центри, університети. Було певне послаблення перед Католицьким Різдвом. І це послаблення на тиждень — два зіграло злий жарт, тому що люди пішли в гості, за подарунками, й після Нового року знову зросли показники захворюваності. І з початку року в нас знову все закрилось. Останній раз, коли я пила каву в кав’ярні, це було, мабуть, у грудні, а так щоб посидіти в кафе — в жовтні.

                          Пивоварам запалювали свічки — бізнес гине

  — У вас були чисельні акції протесту. Як люди заробляють?

— Так, люди протестували. Ситуація сумна — особливо страждає малий бізнес. Тут популярна традиція пивоварень і туристичне місто. Усе побудовано на комунікаціях. І люди придумали таку акцію, що в кухлях з-під  пива приносили свічки – на знак того, що їх бізнес вмирає. Я не експерт,  не буду давати оцінку діям влади. Але рішення — нема послаблення, і бізнеси закриваються один за одним. Навіть зареєстрована партія колишніх рестораторів, які не можуть з цим миритися. Люди повтрачали роботу. У нас працюють продовольчі  магазини, служби доставки. І IT теж працює. Тому особисто в мене є елементи дискомфорту: не можна піти в кафе, але я можу з цим миритися. На щастя, я й чоловік працюємо в IT-сфері, з дому. Роботи в нас стало більше, ми працюємо у сфері комп’ютерних мереж — це надання Інтернету великим компаніям. Тому наші клієнти — це працівники інших фірм, які працюють з дому, тож роботи достатньо.

     «Дайте що-небудь вколоти, щоб відновити нормальній ритм життя»

— Може, всі чекають на вакцинацію? Є інформація, що уряд Чехії вирішив завозити російську вакцину. Це вже почалось? Як люди ставляться до російської вакцини? І взагалі до вакцинації?

— До вакцинації ставляться позитивно. Особливо, якщо казати про молоде покоління. Наші друзі з інших країн, які живуть у Празі,  ще місяць тому говорили: «Дайте що-небудь вколоти, щоб відновити нормальній ритм життя». Вакцинація йде активним чином. Я подивилась, 800 тисяч людей уже провакцинувались. Перша лінія — медики, поліцейські, ті, хто найбільше контактує  з людьми в силу роботи. І далі в нас іде по віку: 80+ вакцинувались, ідуть 70+ та інші. Я не знаю щодо російської вакцини. Мені здається те, чим вакцинувались, я не впевнена, що це російська вакцина. Можливо, десь і є переговори, щоб її завозити. А щодо мене… Наші друзі й ми не готові вакцинуватися російською вакциною. Наскільки ми знаємо, вона не пройшла всіх необхідних випробувань. Та й, крім того, ми ще в такій віковий категорії… Черга рухається помалу, то, можливо, буде більше даних. Але люди вакцинуються. Люди старшого віку не всі можуть записатися онлайн, скрізь розставлені великі оголошення з телефонними номерами. Якщо вам складно записатись на вакцинацію по Інтернету – дзвоніть. Ми вам допоможемо. Хоча є й такі, хто вважає, що це «чіпування», бояться. Мені здається ,це є в кожній країні. Молоде поління налаштовано позитивно: це треба зробити.

— І це безкоштовно?

— Наскільки знаю, так. Тут усі мають страхування, тому воно має покриватися.

       «Діти українців можуть забути рідну мову, тому ми працюємо в пласті»

— Будемо чекати на вакцинацію в Україні. І давайте поговоримо про пластунів. Оксана не просто чарівна україночка. Вона — степова відьма. Що це таке? Як живуть відьми в Празі?

— Так, я пластунка, тобто скаут. Ці значки, форма, робота з дітьми. Коли пластун має 18 років або більше, ми об’єднуємося в групи по інтересах. І в нас група степових відьом. Це дівчата, яких об’єднав інтерес до культурної спадщини України, традицій, етнографії, культури й добрих справ. І ми дружимо, спілкуємося, проводимо час у колі однодумців.

Осередки наших груп є в Україні: Харків, Київ, Львів. І я — одна з тих, хто поїхав до Праги. У багатьох містах є пласт, і це стало такою домівкою. І  якщо батьки бажають, щоб їх діти як мінімум мали середовище, де можна говорити українською мовою,  вони віддають дітей до пласту. Мало в яких країнах є українська школа, не хочеться, щоб діти втрачали цей зв’язок з Україною. Є таке, що діти навіть кирилицею не можуть писати. Якщо дитина народилася в Празі, тут же ж латинська абетка. І от питання як мінімум: як читати, писати. Тому пласт у країні відіграє роль освітнього культурного центру для дітей українців. У Празі  теж такий центр, нас ще небагато. І, на жаль, із цими обмеженнями нам вдалось мало що зробити. Ми не можемо збиратись, зустрічатись, тому діяльність слабенька.  Улітку були послаблення. Ми збирались, мали гарну мандрівку. Але після того ми не можемо збиратись, порушувати законодавство.

— А як українські скаути контактують зі скаутами інших країн?

 — Це на місцях залежить від людей — як вони спілкуються. Чи дружать, чи не дружать. У Чехії процес налагоджений. Це дівчинка Наталія, яка займається пластом. Її батьки давно переїхали, й вона налагодила прекрасне спілкування с чеською організацію «Скаутів юнак» — до того, що вони дають нам своє приміщення безкоштовно для занять. У них є спільні поїздки, походи. На мій погляд, у Чехії це легко зробити. Скаути всіх країн відкриті. Це новий досвід спілкування, можливість передавати знання.

                  «Скаут із Мексики здав нам гарну квартиру в Празі, коли дізнався , що я — скаут»

 — Отже, можна розраховувати на допомогу, якщо кажеш, що ти — скаут?

— Так. І  я маю історію про те, як ми знайшли квартиру в Празі.  Перед тим як мм переїхали, постало питання оренди житла, й ми знаходимо на Facebook  власника квартири. Я пишу: «Чи можна подивитись». Плюс у нас є обтяжуюча  обставина – собака, ми її як раз у Празі взяли. І за дві хвилини власник переглянув наш профіль на Facebook, і з’ясував, що я – скаут, пише: «А я — скаут з Мексики. У нас спільні цінності. Приїжджайте».

Коли ти скаут, ти працюєш із дітьми, ти вкладаєш час, емоції — й тут такий бонус, на який ми не розраховували. Ми обмінялись значками, і в нас гарні стосунки, й уже другий рік ми живемо в цій квартирі.

               У Чехії кажуть: «Усі собаки потрапляють в рай, а найкращі — до Праги»

 — Що у вас за собака?

 — Це змішана порода, ми взяли в притулку. Середнього розміру. Саме собака стала тим елементом, який допоміг адаптуватись до життя в Чехії. Тут люди дуже люблять собак. Є така приказка: всі собаки потрапляють у рай, а найкращі — до Праги. До обмежень ми і в кафе ходили з собакою, і в транспорт — усе можна. Тут, коли ти ведеш собаку, — нормально підійти й поговорити, погладити собаку, якщо можна. Ми познайомилися  з нашими сусідами, наші кращі друзі — це дівчина з Хорватії та її чоловік із Франції, які теж взяли собаку в притулку, як і ми. Мені здається, що найбільше коло інтересів — це пласт і робота, а ще собака. Плюс чеська мова. Ми живемо в спальному районі, й по-чеськи поговорити можна саме про собак.

                Собака допомагає вивчати мову й заводити друзів

— А безпритульних собак немає в Чехії, всіх намагаються забрати до родин?

— Немає безпритульних. Якщо ти бачиш собаку, яка загубилась, ти дзвониш до поліції, багато притулків. І тут у законодавстві передбачено, що державний притулок не віддасть собаку до родини іноземцям (якщо в тебе немає громадянства або довідки про постійне проживання), тому що вони не можуть тебе відслідкувати й знати, що ти дбаєш про собаку. Але є приватні притулки, які це можуть зробити. І ми їхали за Прагу  — в приватний притулок — і купляли в притулку собаку. І ми платимо податок, вона зареєстрована, в неї документи на рівні з нами.

— Тобто ви сплачуєте податок, і цим коштом прибирають за собаками? Чи власник прибирає за собакою? Як вирішується питання чистоти? В Україні це велика проблема.

— Я погоджуюсь: в Україні — так. За  ці гроші й податки встановлюються спеціальні  баки скрізь — і біля парків, на кожному кроці встановлюються урни й пакетики, щоб прибирати за собакою. Пакети двох видів: поліетиленові та паперові. І тут усі прибирають. Якщо ні — є штраф. Ну, всі різні люди.  Ми були свідками, як старенька — важко їй зігнутись — залишає. Зауваження тут не зроблять, але косо подивляться. А ми прибираємо. Але є інше питання: паперові  пакети не дуже зручні, пластикові зручніше, але виникає питання екології.

                 «У Чехії є дві категорії українців: ті, які тут мають сім’ю, роботу, житло, й ті, хто приїжджає на заробітки»

 — Я бачу, вам подобається жити в Чехії. І є ті, хто за офіційнім статусом приїжджає. Але є й нелегали. Де працюють українці?

— Мені й в Україні подобалось жити,  і ми переїхали не в пошуках кращого життя чи чогось такого. Просто так склалося по роботі. У Чехії є дві категорії українців: ті, які тут мають сім’ю, роботу, житло, й ті, хто приїжджає на заробітки. На сезонні роботи. І таких багато. Ми тут постійно живемо, й наші друзі теж. 10 років, 5 років.

— Заробітки — це сільське господарство, будівництва?

 — Так, заводи, склади. Важка робота, й малооплачувана.

             «Одному в Празі прожити важко, іноземці об’єднуються»

— А життя в Чехії дороге? Скільки треба заробляти, щоб щось залишалось?

— У Празі — дорожче, ніж по країні. Тут багато іноземців, і висока конкуренція. Сама людина на середньо кваліфіковану роботу й середню зарплатню не потягне житло. Якщо родина, у якій і чоловік, і дружина працюють, — тоді нормально. Іноземці, коли приїжджають, можуть порадитись у клубах у соцмережах — об’єднуються. Зарплати в Чехії не дуже високі. І чехи дуже економні, дуже.

— А що вам не подобається. Є таке, до чого не звикли?

— Це важно сказати, тому що з карантином ми закриті, й ще мало тут живемо. Узагалі за кордоном важко адаптуватись. І коли іноземці приїжджають, вони спілкуються с іншими іноземцями або зі співвітчизниками.  Особливо в дорослому віці важно заводити друзів.

Українські майстри роблять кращі зачіски, манікюр

— Яке ставлення чехів до інших, наприклад, до українців? Вони ж розуміють, що українці приїхали жити, працювати. Вони не кажуть: у нас і так мало місця, роботи, а ще й ви приїхали?

— Я не стикалась із такими стереотипами. Але загалом є таке, що чехи розділяють іноземців по групах. Українці, росіяни, які славляться тим, що добре надають послуги краси, манікюр, салони краси, зачіски — це знак якості.

— А вони не розрізняють українців і росіян?

— Ні. Воно змішується через мову. І чехи, й іноземці не розрізняють, гарна зачіска це — головне.

Ще тут багато в’єтнамців. У них — свій сегмент, вони працюють у торгівлі -продають дешевий товар — і теж у салонах краси. І українці працюють у службах доставки, на складах. Це важка робота, і платять не дуже багато. Там зазичай багато українців, і чехи знають: якщо доставка приїхала — це українці поскладали товар. Ну, це як усюди: виховані люди виховано ведуть себе незалежно від національності.

                                         Чехія… Що ще крім пива?

— Коли я кажу  «Чехія«, перша асоціація  – це пиво. А ви можете продовжити цей список. Чого ми не знаємо про Чехію?

— Карлові Вари, куди всі їдуть відпочивати. Я не замислювалась навіть. Чехія для мене — це золота середина. Чехія не дуже розвинута, як інші європейські країни — Данія, Швеція, Швейцарія. Але вона більш розвинута, ніж Словаччина, Україна на цьому етапі для нашої професії. І тут комфортно. Чехія вважається однією з найбезпечніших країн. Тут не страшно ходити вечором. Це дешевий і чудовий громадській транспорт. Це  всі відзначають. У нас є один проїзний, він коштує 120 євро, але це — на цілий рік на всі види транспорту. Усі шоковані. Може це й змінять, але поки працює. І Чехії є куди рости й розвиватись. Щось можна поприбирати, підрихтувати, але є куди йти. І тому нам комфортно.

Навіть найбільш престижна професія вдома може не знадобитися за кордоном 

— Ви за фахом — юрист. Ви працюєте інженером,тобто ви змінили професію. Як це сталось?

Так, я юрист, закінчила магістратуру в університеті  Шевченка в Києві, й працювала юристом у сфері інтелектуальної власності. Чоловік у мене -інженер комп’ютерних мереж. Це налаштування інтернету для великих компаній. Ми працювали в Києві.  Щоб розвиватись у його професії, треба було шукати пропозиції в міжнародних фірмах, і йому надійшла пропозиція до Словаччини, у відділення американської фірми. Він поїхав, я залишилась, тому що я люблю працювати, я вважаю, жінка має себе забезпечувати. Це моя думка. Але все одно постало питання вибору. І я вирішила їхати до нього в Словаччину й працювати віддалено — на київську фірму. Це був мій перший досвід роботи з дому, але тоді це ще не було таким мейнстрімом, і мені було дуже складно. Юристи в Києві працюють багато — по 10-12 годин я була закрита в 4-х стінах. Це була чужа країна, я нікого не знала. Я так витримала півроку. У чоловіка на роботі все було непогано, він вчився, ми розуміли, що будемо далі їхати десь щось шукати. І я розуміла, що юридична професія, якою б вона престижною не була й цікавою, у іншій країні не мобільна. Інше законодавство  — і це обмежує. І я прийняла рішення, що треба мобільнішу професію. А що може бути краще, ніж IT — і поруч чоловік, який розбирається й завжди підтримує.

— Ну, ви ж з азів почали? Навчались?

— Рік пішов на навчання. Я здавала екзамени платні за сертифікацією, 4 екзамени. І почала шукати роботу в Празі.

— І ще вчили мову? Без мови ж нікуди?

— Насправді, не дуже. Англійської рівень у мене хороший  ще з юридичної роботи, й англійської було достатньо. Я отримала роботу, й у моїй команді 15 людей, і тільки троє  — чехи, інші — італійці, з Греції, Албанії й ще один українець приєднується.

— Коли закінчиться пандемія, і я приїду в гості, в яке цікаве місце ви мне поведете, де небагато туристів ? Є таке особливе місце?

— Це Прага. Такий насичений культурний центр. На околиці міста — природний заказник, де прекрасна природа, де навіть заборонений викос трави, де запускають овечок і корів, які викошують. Туди громадський транспорт ходить.

— Я приїду обов’язково зі своїми двома собаками, якщо у вас так люблять собак.

— Так, у Празі є кафе для собак, де ти приходиш, і для тебе — тільки  склянка води, а все інше: кексики, корми —  все для собак. І вони усі  починають взаємодіяти, прямо божевілля, але воно є.

Вітаємо всіх із весною. До Праги вона вже прийшла. Зустрінемось у живому форматі.