«Вони все зламували, стріляли. Тут було дуже страшно» — репортаж зі звільнених Циркунів (відео)

Циркуни звільнили ще в травні, проте й досі потрапити сюди непросто, а жити під постійними обстрілами – ще важче. Проте в селі без світла, газу та води залишаються люди, навіть діти.

Історії жителів Циркунів і волонтерів, які їм допомагають, — у репортажі МГ «Об’єктив”.

Так жителька села Циркуни Олена зустрічає волонтерів з Харкова. У жінки тільки-но був день народження, але солодкого торту у такі скрутні часи вона точно не очікувала.

Та нет, конечно. Ну, откуда? Мы делали, честно, торт из печенья и сгущенного молока.

До Циркунів окупанти ввійшли ще першого дня повномастабної війни й затрималися там до початку травня, аж поки їх не вигнали українські захисники. Незаконна влада встановила свої порядки — до Харкова виїжджати забороняли, цивільні залишилися без продуктових магазинів. Росіяни почали розкрадати майно.

Артем Листопад, кореспондент

Про мародерство з боку російських солдатів розповідали дуже багато. І ось цей автомобіль — саме приклад цього. Місцеві жителі Циркунів розповідають, що окупанти відразу почали забирати автомобілі в населення, які знаходилися на ходу, аби використовувати їх у власних цілях. І, звичайно, помічали такі машини літерами «Z».  

Олена, мешканка Циркунів

Везде ходили люди с оружием, ты абсолютно не знал, что от них ожидать. Они лазили по домам. Для них не было закрытых дверей, не было закрытых окон. Они все взламывали, стреляли. Тут было очень страшно. Из домов выносили книги, картины, чемоданы, вещи. Каждый раз, попадая в дом, они все из тумбочек вытаскивали.

Тому чоловік Тетяни намагався завжди стежити за власним будинком, охороняючи його від окупантів. До свого підвалу він покликав сусідів, які мали значно гірші укриття. Так, гуртом, і ховалися від обстрілів. Зараз про них нагадують залишки снарядів та уламків, які Олександр позбирав після деокупації села.

Олександр, мешканець Циркунів

Вот это все находилось в окрестностях километра вокруг дома. Когда за гуманитаркой в сторону церкви — вот это первая, которую я там нашел. Когда были попадания, там подвалов нет, все были у меня. Число людей в подвале доходило до 18. У меня подвал теплый, каждый пришел со своим спальным местом.

З лютого і до сьогодні в селі не працюють магазини. Коли тут були окупанти — жителі їли все, що залишилося в льохах.

Галина, мешканка Циркунів 

Картошку варили, огурчики у нас, помидорчики ото закрыты. Да, все свое ели. У нас ни газа, у нас ни света, ни воды у нас нет. Бомбят невыносимо, очень тяжело.

Світло та опалення зникли ще в перші тижні війни. У таких умовах Галина проживає разом зі своєю онукою — доглядає її, поки діти на роботі. Аліні — 12. Поки бабуся порається — вона зустрічає вже знайомого волонтера Миколу.

Аліна — єдина серед своїх однокласників, хто залишився в Циркунах. І тепер навіть хлопці дивуються хоробрості тендітної дівчинки.

Аліна, мешканка Циркунів 

Мы пишем: «Мы в Циркунах». Он пишет: «Да вы шо? Там же сильно пуляют». Я говорю: «Та ничего страшного. — Не страшно? — Ну, уже привыкли». Пишу книжки, играю, вон с Адой гуляю на поводке, когда тихо. Рисую, прыгаю, скакаю, бабушке вон помогаю. А у меня тоже есть свой огород. Я там тоже сажу — у меня там большие огурцы выросли.

Гуманітарна допомога для місцевих мешканців — єдине джерело продуктів. Адже автомобілі, щоб з’їздити в місто за покупками, є далеко не у всіх.

Микола Зіновьєв, волонтер ГО «Спілка волонтерів Харкова»

Я считаю, что в городе достаточно и рынков и всего подобного, где люди могут позволить себе что-то купить. Стоит помогать именно людям, которые находятся без света, без воды, в принципе, без условий существования.

Циркуни знаходяться близько до лінії фронту. За 10 кілометрів на Північ — найближчий окупований населений пункт — Борщова. Тому обстріли російської артилерії у цих місцях — звична справа. Волонтери перебувають в селі обмежену кількість часу: пересуваються обережно — у цих місцях можуть працювати ворожі безпілотники. Власне, так виглядає робочий день команди небайдужих, які вступили до Спілки волонтерів Харкова. Кожен із них мав цивільне життя до 24 лютого — це люди різних професій. І багато з них, як і Роман, не вірили, що може розпочатися повномасштабна війна.

Роман Гузченко, волонтер ГО «Спілка волонтерів Харкова»

Хто у здоровому глузді посеред Європи у 2022 році почне війну? Я не вірив до кінця — то для мене був шок. Дівчина, її мама — відвезли їх до Польщі. Потім повернулись. Пару дзвінків —  і ось я у лавах Спілки волонтерів.

Так, у «бусиках», волонтери розвозять продукти місцевим мешканцям, фактично, здійснюють адресну доставку. У пакунках: хліб, молоко, тушонка, консерви, крупи й інші продукти. Також у коробках — засоби гігієни.

Микола Зіновьєв, волонтер ГО «Спілка волонтерів Харкова»

В основном ездим по области — и только освобожденные села, как Циркуны. Первый наш заезд — мы попали под обстрелы. Мы находились на одной улице, а прилеты были в метрах 500 от нас.

У деяких населених пунктах, які повернулися під контроль Збройних сил України, й досі серйозні проблеми з продуктами харчування. Йдеться про села, якими проходить лінія фронту, — туди рідко можуть потрапити цивільні, щоб привезти велику кількість їжі. Та як тільки ситуація зміниться на краще, кажуть волонтери, одразу чкурнуть і туди, аби допомагати нашим людям.

— Все, ми поїхали далі.

— Удачи вам, ребята, и здоровья вам. Основне, щоб здоров’я у вас було.