Черга на човен як на маршрутку: як живе село на Харківщині, де зруйнували всі мости (відео)

Військові дії на Харківщині відрізали частину жителів від цивілізації в самому прямому сенсі. Люди залишилися з одного боку річки, а їхні робочі місця, ринок, аптеки – з іншого.

Тож зараз тут з’явилася така екзотична посада як “координатор переправи», а селяни привчились грузити велосипеди в надувний човен. Як живеться в таких умовах – у сюжеті МГ «Об’єктив”.

Це один із районів Харківщини, локацію  не називаємо в цілях безпеки. Звідси до найближчих фронтових населених пунктів — приблизно 30 кілометрів. Близькість до зони бойових дій місцеві відчули ще в березні, коли поблизу не стало мостів — автомобільних та пішохідних.

Артем Листопад, кореспондент 

Ось так виглядає пішохідний міст, який колись був надважливим для місцевих мешканців. Але у березні він «впав», а люди залишилися фактично відрізаними від цивілізації. Адже з одного боку — купа невеличких населених пунктів, села. А з іншого — місто, куди багатьом необхідно потрапити щодня.

Селяни стали заручниками ситуації, адже комусь необхідно дістатися міста, щоб закупити продуктів, деяким — відвідати родичів, а багато людей вимушені щоденно якось добиратися на роботу. Тоді, в березні, й прийняли рішення — транспортувати місцевих через річку за допомогою човнів.

Сергій, волонтер 

Было очень холодно, мы в бурках, в трех штанах, в термобелье. Очень холодно было. Палили костры, грелись как-то.

Така ініціатива почала користуватись популярністю. Щоденно, кажуть волонтери, їхніми послугами користуються близько сотні місцевих мешканців. Серед таких — Наталя. Жінка жаліється, що тепер добирається до міського ринку пішки й тягне купу продуктів самотужки. Але якщо б не човни, то взагалі б на ринок не потрапила.

Наталя, місцева мешканка 

Магазины есть, но цены там дороже. А здесь другие магазины и здесь подешевле. В основном все люди едут или в поселок, или сюда за продуктами, за лекарствами.

Жінка перепливає річку на човні, після чого на неї чекає нелегка «прогулянка» з пакетами в руках до свого села. Можна сказати, що місцеві до такого вже звикли — багато хто долає і 5, і 10, і 15 кілометрів, поки дістанеться від свого дому до водойми. Об’їхати річку і дістатися міста на автівках можна, але для цього необхідно намотати велике коло в зайві 50 кілометрів. А з нинішніми цінами на пальне селяни не завжди можуть собі це дозволити. Тож багато хто доїжджає до берега, паркує там свій транспорт, перепливає річку на човні та йде на маршрутку.

Дивіться також у сюжеті МГ «Об’єктив»: Ніхто не хоче бути «москалем»: як працюють дитячі блокпости на Харківщині (відео)

Ольга, місцева мешканка  

В объезд — это очень далеко и неудобно. Не у каждого есть машины, чтобы туда переехать. А переезжать — это очень дорого.

Краща альтернатива машині в цих краях — велосипед. Кожен третій вантажить його на човен та перепливає разом з ним на інший берег.

Володимир Авдієнко, голова районного суду 

Велосипед — він же довозить як до берега, так і з цього боку також. Ми їдемо на велосипеді, й це цікаво. Хоча в мене велосипед трошки продвинутий, тут є електромотор.

Володимир Авдієнко — голова місцевого районного суду. Служитель Феміди щоденно добирається на роботу так, як і низка його односельчан — на своєму двоколісному. Вдень він займає високоповажну посаду, ходить по будівлі суду в чорній мантії, а вранці, пообіді та ввечері — перетворюється на жвавого велосипедиста.

Володимир Авдієнко, голова місцевого районного суду 

Я сьогодні на роботу, зараз на обідню перерву можу спокійно через переправу перебратися — й далі велосипедом. Дуже зручно,  дуже необхідна справа. Усі наближені населені пункти знаходяться в радіусі 15-20 кілометрів. І всі цією переправою користуються. Вона єдина на сьогоднішній день.

Селяни регулярно перевозять на човнах велосипеди, пакети та навіть бідончики з молоком на продаж. Своїх чотирилапих друзів часто залишають за бортом — а ті тільки раді поплавати.

За кілька місяців активної роботи траплялись і незвичайні ситуації, каже координатор переправи Артем Аверін.

Артем Аверін, координатор переправи 

Була ситуація, коли у гробі людину переправляли, мерця. Тобто така ситуація запам’яталась дуже всім. Мабуть з моргу переправляли кудись в сторону якогось села, не знаю подробиць, але й не питав. Більшість — о сьомій ранку, черга на цій стороні збирається кожен день — на роботу, хтось за покупками, хтось на ринок везе свої речі продавати з городу продукти харчування.

Також на човнах переправляють гуманітарну допомогу для місцевих, хліб до магазину та ліки в аптеки. Влітку тут приємно працювати, кажуть волонтери. Але що буде взимку — поки питання відкрите. Якщо переправляти селян на човнах не буде можливості, то вони знову ризикують залишитись фактично відрізаними від зовнішнього світу.