Першою жертвою окупантів у селі Гусарівка на Харківщині став прихильник «русского мира» (відео)

Село Гусарівка під Балаклією місяць пробуло в російській окупації. Проте цього «вистачило».

Жителі Гусарівки розповіли кореспондентам МГ «Об’єктив» про автоматників, які стріляли в спину цивільним, згорілих та зниклих односельчан і хлопця, який врятувався як граф Монте-Крісто, проривши хід з льоху, де його тримали. А також – одне про одного, адже нашому співбесіднику вдалося врятуватися лише тому, що ніхто в селі не повідомив окупантам, що він — ветеран АТО.

Андрій Плахотя, житель села Гусарівка

Тушили будинок сусідський, потушили. Був мінометний обстріл — спеціально б’ють по житловим будинкам. І, видать, коптер підняли, а ми ще суєтимся. От пішов перший пристрелочний. І от четвертий постріл — я не встиг до підвалу добігти.

Андрій Плахотя демонструє уламок танкового боєприпасу, яким ранило його руку. Чоловік захищав Україну в 2014-2015 роках. Але поранення отримав будучи цивільним, у своєму селі Гусарівка біля Балаклії. Він прожив в окупації близько місяця — росіяни зайшли в село на початку березня.

Андрій Плахотя, житель села Гусарівка

Там колона така, кілометрів 20-25 розтягувалась. Там йшли їх просто тисячі.

— А що за техніка була?

— Усе — й танки, і БТР, ну все.

Першою жертвою російської армії в селі став прихильник «руського міра», каже кум Андрія — Станіслав. Усе сталося неподалік його подвір’я — посеред вулиці вбили односельчанина.

Станіслав Грищенко, житель села Гусарівка

Він дуже підтримував Росію. Буквально день перед цим він стояв, у нас там кіоск є, і він розказував як хорошо, Росія. Почався обстріл, десь зірвався снаряд біля його будинку, він злякався й сів на свою машину. Їде назустріч БТР з автоматниками. Він зупинився, пропустив їх, і тільки вони проїхали, він виїжджає їхати, ну, сто метрів. Розвертається автоматчик, йому в спину стріляє.

Та на єдиному пострілі вбивства мирного населення росіянами не закінчилися. Найстрашніше сталося з групою чоловіків, які працювали на місцевій фермі. Кілька днів вони ходили на господарство, щоб годувати тварин. Та одного дня не повернулися додому.

Дивіться в сюжеті МГ «Об’єктив»: Труп зі зв’язаними руками: подробиці щодо страшної знахідки на Харківщині (відео)

Станіслав Грищенко, житель села Гусарівка

Ті там поробились, йшли додому. І вони їх завернули. А вже їх почали накривать. І вони їх, типу, шо ви здали, точки поставили. І все, і хлопці пропали. Знайшли їх три чоловіка спалених, яма бурячна. А два чоловіка пізніше. Їх знайшли порізаних, їх впізнали, похоронили.

Єдиний із цієї компанії мешканців Гусарівки, хто зміг вижити, — наймолодший серед них Владислав. Йому, каже Андрій, близько 20 років. Хлопець врятувався разом із чоловіком з іншого села, у погребі їх тримали вдвох.

Андрій Плахотя, житель села Гусарівка

Їх тоді як забрали — цих хлопців, що на фермі, що пропали. Він був наймолодшим. І їх розкидали по різних погребах, вочевидь, тримали там. Вони їх виводили, психологічно розстрілювали, вроді як, а на ніч туди — в погріб. І хлоп’як вночі копав потроху. І він в одну з ночей прорив, цього мужика витягнув і вони вийшли.

Місцеві знаходили загиблих односельчан зі слідами катувань неодноразово. Як і хлопці, які поралися на фермі, одного дня не повернувся додому працівник лікарні.

Станіслав Грищенко, житель села Гусарівка

Нещодавно тільки поженились, зовсім молоді хлопець і дівчина, вона вагітна була. Він працював у районній лікарні. Потім його знайшли під містком, спаленого зі слідами катувань. Він увесь був побитий, порізаний. Під містком знайшли його і ще одне якесь тіло.

Росіяни шукали по селах будь-кого, хто має хоч якесь відношення до українських військових. Але ніхто із односельчан не повідомив, що Андрій воював у лавах Збройних сил України. Мовчання земляків врятувало йому життя, каже чоловік. Сьогодні родини Андрія та Станіслава — у безпеці. Хоч українські війська вибили рашистів з Гусарівки ще наприкінці березня, село знаходиться занадто близько до фронту. Куми орендують будинок в одному із затишних селищ Харківщини. Але допомагають односельчанам — розвозять гуманітарну допомогу. І вірять, що до рідної Гусарівки ще повернуться.

Віра Федотівна, мати Андрія

— Тільки вийду, а вони стріляють. Я назад — в погріб. Кажу: синок, я буду в погребі, я не буду вилазити. Дуже страшно було, тільки в хату зайдемо, а вони стріляють. Додому дуже хочеться. Хоч там і нема нічого, розбите, але додому хочеться.

— Ви там все життя прожили?

— Все життя. І родилась там, і хрестилась, і заміж вийшла. І двох синів, таких орлів виховала.