«Два місяці ніхто не приходив»: у Харкові охоронниця дитсадка прожила на роботі найгарячіші дні війни (відео)

71-річна Тамара Дмитрівна пропрацювала в дитсадку Індустріального району в Харкові 18 років. І не змогла покинути його напризволяще – під удари російських снарядів та на поталу мародерам.

Так жінка й прожила тут два місяці — одна. А зараз – теж на посту, проте з понеділка по п’ятницю хоч колеги заходять. Подробиці історії типово харківської сміливості – у сюжеті МГ «Об’єктив”.

Індустріальний район Харкова, звідси до Кільцевої дороги — рукою подати. З-поміж підбитих будинків та посічених уламками магазинів все частіше видніються люди. Місцеві потроху повертаються додому.

Ярослава, місцева мешканка  

В этих домах, которые пострадали, кроме света, по-моему, больше ничего нет. У остальных газ, вода, свет есть. Проблема, с отопительным сезоном — как будет. Приехало процентов 30 населения нашего района.

На весь мікрорайон — один дитячий садок. До війни тут навчалося близько трьох сотень малюків, нині ж подвір’ям біля закладу ходять лише його працівники.

Віра Євгеніївна, вихователька дитячого садка

Наводимо порядки всередині, й помити треба було, треба було скло все повиносити, й меблі трошки поприбирати, бо, може, будуть ставити вікна, сподіваємось.

Та ще кілька місяців тому яскравий будиночок з дитячими малюнками на стінах більше нагадував похмурий дім з голівудського фільму жахів. Найзапекліші місяці війни охоронниця Тамара Дмитрівна прожила саме тут. Каже: просто не могла залишити місце, де пропрацювала 18 років. А підмінити її інші охоронці відмовлялися.

Дивіться також у сюжеті МГ «Об’єктив»: Ніхто не хоче бути «москалем»: як працюють дитячі блокпости на Харківщині (відео)

Тамара Дмитрівна, охоронниця дитячого садка

Усі сторожа порозбігалися, ой, плачу. Усі сторожа порозбігалися, осталася я. Вікна повибивані. Два місяці ніхто не приходив до мене.

Тамара Дмитрівна жила на кухні. Тут, каже, є всі умови. От тільки взимку було холодно, грілася, як могла. Скрізь лунали вибухи, вікна в дитсадку потрощилися, опалення не було.

Тамара Дмитрівна, охоронниця дитячого садка

Тут я ось грію та їм, то воду грію. Холодіна, одінуся, тут у мене куртка і куфайка, все. Вдягалася тепло. А вийдеш — холодно, хоч і пічку ввімкнеш. Холодіна була.

Он підвал, але він не передбачений для ховання, понімаєте? Це ж я, поки вибіжу, поки сюди прийду. Що це за підвал? Зараз я вам світло ввімкну. А нема світла. Ну як я буду в підвалі, що тут у підвалі?

Один із холодних днів війни жінці запам’ятався на все життя. Тоді вона віч на віч зустрілася із мародерами, які вдерлися до дитсадка за продуктами харчування. Вона була в комірці, й після чергової серії вибухів почула, як хтось нишпорить на кухні.

Тамара Дмитрівна, охоронниця дитячого садка

Я ото на кріслі сиджу, а воно все тут дрижить, стіни тут кругом, все повибивано. Понятно? А потом чую — йдуть по коридору. А вони залізли на кухню — у вікно, і в холодильник, у кладовку. Забрали продукти, олію взяли, макарони, муку в каструлях і пішли. Я їм кажу, а вони хоч би що: цить, бабко! По коридору — і у вікно вилізли.

Хоробрості 71-річної охоронниці Тамари Дмитрівни, яка, хоч би що, втримала свій пост, лише дивуються працівники дитсадку. Жінка й далі живе в закладі дошкільної освіти, але тепер вже не відчуває себе самотньою, бо з понеділка по п’ятницю компанію їй складають колеги. Поки бойові дії не закінчаться, дитсадок відкривати не треба, вважають його працівники. А, значить, до того часу його необхідно охороняти. І завдання це під силу лише найвідданішій та найвитривалішій  охоронниці зі стальними нервами — Тамарі Дмитрівні.

Тамара Дмитрівна, охоронниця дитячого садка

Я вообще така не труслива. Я як ще було мирне время, у нас світло було до часу ночі по території, а тоді відключали. Я і в 3 часа ночі вийду, я нічого не боюсь. А напарник був, тікав, боїться, тікає, ховається. Вікно побили, а він і не чув. Що ти за охоронець? От і все. А я тут і живу.