«Ми готові були цілувати хлопців із українським прапором» — розповідь про виїзд з окупації на Харківщині (відео)

Сергій Грищенко з родиною зміг виїхати з тимчасово окупованої Гусарівки на підконтрольну Україні територію Харківщини.

Про дії окупантів, блок-пости, снаряди, які летіли над головою та відчуття, коли попереду з’явився український блок-пост, він розповів кореспондентам МГ “Об’єктив”.

І буквально 3 кілометри, там стоїть наш блок-пост. Ця радість, коли ти знаєш, що ти повернувся до свого найріднішого. Ми готові були цілувати тих хлопців, які були з нашим прапором.

Станіслав Грищенко згадує одні з найважчих для нього днів з початку повномасштабного російського вторгнення. Наприкінці березня він разом із родиною зміг покинути окуповану Гусарівку — рідне село, де чоловіка застала війна. Нині він проживає в затишному селищі Харківської області, але ще кілька місяців тому життя в окупації нагадувало пекло. Росіяни зайшли до Гусарівки на початку березня, й від них можна було очікувати чого завгодно.

Станіслав Грищенко, житель села Гусарівка

Моєї дружини брат рідний. Вони живуть на краю, друга хата з краю села. Він каже: я бачу, виїжджає танк, він розвертає ствол. А вони стоять у дворі, за хатою, виглядають. І він так розвертає ствол, і якраз в їхню хату лупить.

У Станіслава — велика родина. Через кілька тижнів окупації люди вирішили спробувати вирватися з цього жахіття. Виїжджали на двох автомобілях.

Станіслав Грищенко, житель села Гусарівка

Ми тільки виїжджаємо, тільки Гусаровку проїжджаємо, ще не закінчилося село. Чи вони нас побачили, чи, може, так прийшлося. Я не знаю. Але три снаряди над нами пролетіло, зірвалися. Я думаю, чи зупинятися, чи їхати. Думаю, будь що буде, будемо їхати. Сказати, що я десь бачив таку картину? Бачив у фільмах про війну. Оця чорна дорога, перемелена гусеницями танків, вона перетворилася на крихту таку, наче її просто засипали. Ось так вирви, валяється чи з «Граду», чи що. Гілляки отак на всіх деревах.

Селянам необхідно було проїхати кілька блок-постів, щоб дістатися перевалочного пункту в окупованій Балаклії. На виїзді з села чатували російські військові.

Станіслав Грищенко, житель села Гусарівка

Вони чорні. Отак як узяти, запалити колесо — й оце так тримати. Оце вони такі були. Вони видно голодні, худі страшні.

Дивіться також у сюжеті МГ «Об’єктив»: Першою жертвою окупантів у селі Гусарівка на Харківщині став прихильник «русского мира» (відео)

Перші солдати родину Станіслава пропустили. А на другому блок-пості виникли проблеми. Чоловіка обшукали й сказали проїхати далі, а от що із сином, Станіслав тоді не знав.

Станіслав Грищенко, житель села Гусарівка

Нам ніяк було навіть подивитись. Стоїть танк позаду, вийти не можна, ніхто не випускає. Сина тримали десь півтори години. Він молодий, плюс у нього візи американські, плюс у нього пакет документів. Пропустили пішоходів, пропустили двох. І вони проходять, я опускаю вікно, що там, питаю. А вони кажуть: щось з молодим хлопцем. Мене як заколотило, я думав, що я вже його не побачу.

Згодом, після детальних перевірок, окупанти таки пропустили сина Станіслава. Частину цінних речей вони знищили — як то айпади та айфони, дещо залишили собі. А на останньому блок-пості під Балаклією так звані ДНРівці були такими впевненими в собі, що сказали їм в дорогу: «Зря вы это делаете, скоро там все это будет». Та на все втрачене майно й безглузді заклики окупантів стало байдуже, коли вціліла родина вдалині на дорозі побачила синьо-жовтий прапор.

Станіслав Грищенко, житель села Гусарівка

Я крикнув: «Наші рідненькі!» Нічого такого не було особливого. Вони нам: «Як ви? Що ви? Звідкіля?» — «З Гусарівки». – «Ну все, зрозуміло. Проїжджайте». Потім ми проїхали ще один блок-пост, і аж на третьому нам сказали «Знімайте вже цю тряпку, білий прапор. Там ми вже його зняли. І аж тоді ми зрозуміли, що ми, можна сказати, вдома.