Поранених «швидка» несла до лікарні на руках: як працювали медики в Ізюмі

Навіть під найжорстокішими обстрілами та в дні окупації в Ізюмі продовжували працювати лікарі.

Як бригади “швидкої” бігли за пацієнтами пішки – з ношами, а лікарі працювали під тотальним обстрілом – у сюжеті МГ “Об’єктив”.

Ізюмська міська лікарня. При вході – посічена уламками машина “швидкої”. Під час окупації на цих авто медики рятували цивільних – незважаючи на обстріли та російських військових, які тут нишпорили по всіх кутках. Дивом, кажуть у медзакладі, ніхто з лікарів на роботі не загинув.

Анатолій Коваленко, завідувач хірургічного відділення Ізюмської міської лікарні

“Швидкі” потрапляли під обстріли, й коли тут стояли, було бомбардування, вони стояли тут – і також потрапляло. У лікарні не загинув ніхто із медперсоналу. Поранення були дрібні, контузії.

Коли місто вкотре потрапляло під масовані обстріли, виїжджати на “швидкій” було б невірним рішенням – далеко авто не доїхало б, каже старший фельдшер. Медикам доводилося нести пацієнтів до Ізюмської лікарні власноруч. Люди в білих халатах кілометр за кілометром долали на своїх двох, при цьому в руках тримали ноші з пораненими або хворими людьми.

Сергій Боцман, старший фельдшер Ізюмської міської лікарні

Як могли ми допомагали. Виїжджати на автомобілях, коли все місто засипане уламками, цеглою та уламками… Ходили пішки. Ноші, ось каталка. Так і возили.

Ліків катастрофічно не вистачало, а кількість цивільних, яким була потрібна допомога, лише зростала. Крім поранень уламками збільшилася кількість людей, які хворіли на нервовому ґрунті: інфаркти, інсульти. Крім того, не вистачало медпрацівників. Кожен намагався допомогти тим, що може.

Читайте також:  Ізюм – це місце масового терору – віцемер Ізюма Володимир Мацокін

Ігор Дехтярьов, терапевт Ізюмської міської лікарні

Чим міг, тим допомагав, бо я насамперед терапевт – не невропатолог. І згідно з пакетами, як лікувати інсульти, комп’ютерну томографію – всього цього я ж, самі розумієте, не міг. Ми фактично йшли на медикаментах, які ще були закуплені до бойових дій Україною.

До будівлі лікарні прилетів боєприпас – один із корпусів частково зруйнований. Під час окупації тут працювала 61 особа. Також медики перебували ще у двох філіях, які функціонували в місті. На роботі ніхто з них не загинув, але вдома й при спробі виїхати з міста були загиблі працівники Ізюмської лікарні.

Юрій Кузнєцов, лікар-травматолог Ізюмської міської лікарні

Ми – єдине державне підприємство, яке працювало під час масованих обстрілів, це в березні. Люди нам сказали, ізюмчани: коли ми дізналися, що йшли обстріли та працює ізюмська лікарня, надається медична допомога, ми зрозуміли, що місто Ізюм житиме, розвиватиметься, відновлюватиметься.

Зараз медики приходять до тями від пережитого й потроху повертаються до стабільної роботи: налагоджують логістику та відновлюють ресурси. Сапери, своєю чергою, розміновують територію лікарні.