Харківські оффроуд-гонщики доставляють “гуманітарку” бездоріжжям (сюжет)

Сім’я Котляров – Ганна та Олександр – до війни ганяли бездоріжжям на змаганнях. А зараз застосували свої вміння на користь людям.

Вони розвозять гуманітарну допомогу розбитими обстрілами дорогами на Велику Данилівку. Їжу від них одержують понад 1000 осіб. Подробиці – в сюжеті МГ “Об’єктив”.

І в дощ, і в обстріли, глибокими ямами та бездоріжжям по району Великої Данилівки роз’їжджає ось ця “Нива”. Ще трохи – і деякі дороги тут нагадуватимуть смугу для оффроуду. І проїхати тут, ще й у негоду, під силу лише позашляховикам.

Ганна Луньова, волонтер

А машина – я її просто обожнюю. На жодну іномарку я її не поміняю ніколи в житті. Навіть на всі її шум, недоліки і таке інше. У кого як – у нас це член сім’ї. Має навіть свої ім’я.

До повномасштабної війни Ганна та її чоловік Олександр кілька років поспіль займалися оффроудом – ганяли бездоріжжям на своїй “Ниві”. Вдома тримають масу нагород та кубків, а до автоспорту привчали і свого сина. Гоняти на джипах – це постійний адреналін та активний відпочинок.

Проте 24 лютого все змінила війна.

Олександр Котляр, волонтер

Близько 5-ї ранку мене дружина підняла – почалися вибухи. Ми десь п’ять-сім днів посиділи вдома й вирішили, що вдома – це не варіант, треба допомагати людям.

Тут знадобився й позашляховик, який може проїхати будь-де. На свій “Ниві” подружжя щодня розвозить їжу Великою Данилівкою. Іноді – на межі життя та смерті.

Цей уламок з Героїв Праці, біля “Каравану”, коли ззаду розірвався 203-мм снаряд – за 50 метрів позаду, за машиною, цей уламок впав за 50 метрів після вибуху.

За один виїзд подружжя може вмістити до машини близько сотні наборів гуманітарної допомоги. Тому щодня доводиться робити кілька об’їздів, адже від них отримує допомогу понад 1000 осіб. На запитання: що краще, отримувати від волонтерів гроші чи продукти, Надія Яківна відповідає так.

Надія Яківна, голова вуличного комітету

Давати гроші чи продукти? Мені здається, що краще продукти. Бо не кожен може піти-купити. Такі, які отримують удома – лежачі, хворі. Ну, принесемо ми гроші, а що далі? Гроші ж не їстимемо.

Більшість тих, хто залишив Велику Данилівку під час масованих обстрілів, уже повернулася. Тому що раніше, згадують люди, вулиці пустували.

Дивіться також у сюжеті МГ “Об’єктив”:  Гинутиму у своїй квартирі – на Північній Салтівці бунтують проти виселення

Тринадцять душ усього було на всю вулицю.

Тому зустріти тут можна не лише пенсіонерів, а й дітей, і молодих людей. Багато хто змушений проживати в пошкоджених будинках.

Лариса Величко, волонтер БФ “Деполь Україна”

Там майже все знищено, там немає жодної інфраструктури. Тобто люди можуть розраховувати лише на волонтерську допомогу. Там люди похилого віку, там багато дітей зовсім маленьких, там є переселенці.

Люди об’єднуються, щоб полегшити роботу волонтерам, які розвозять “гуманітарку”. Тут усі чекають “польовок”. Подружжя тут знають не за їхніми прізвищами, а на ім’я, яке колись дали їхньому автомобілю.

Ганна Луньова, волонтер

Ми часто на змаганнях у лісах діяли по раціях. А по раціях дуже довго пояснювати колір машини, хто ви та яке ім’я. І якось вийшло, кожна машина отримала своє прізвище. Сіра? Сіра. Польова мишка. І підчепилося. Сашко – “польовка”, я – “польовка”. Наші прізвища вже давно ніхто не пам’ятає. Те, що ми “польовки”, знають усі.

А деякі ледве стримують емоції, коли, крім круп та консервів, отримують ще й щось смачненьке.

Олена Романівна, мешканка Великої Данилівки

Навіть кава є. І щось солодке… О, вафлі! Хочеться, хочеться солоденького, хочеться.

Волонтери зізнаються, що неабияк втомилися за сім місяців постійної роботи. Але покинути розпочате просто не можуть.

Ганна Луньова, волонтер

Давно й утомилися вже, і сил немає в нас. За сім місяців ми вихідні брали 3 чи 4 рази. Ми вже не пам’ятаємо, дні злилися, а обсяг уже такий, що начебто хочеться десь кинути, а щоразу приїжджаємо, ті самі дідусі-бабусі. Вже просто совість не дозволяє.

Тож поки що всі в строю, а “польовка” – на колесах, волонтерську справу ніхто покидати не збирається. Тим більше, що до попереднього життя люди, які пережили найзапекліші місяці в Харкові, повернуться не скоро.