Живі залишилися та Харків відстояли – харків’яни про підсумки 2022 року

Кореспонденти МГ “Об’єктив” запитали харків’ян про те, яким для них був 2022 рік. А також – про очікування від 2023-го. Багато хто, відповідаючи, знайшов у найтрагічнішому році сучасності позитивні моменти.

Більшість харків’ян відповідали нам українською. Говорили про згуртованість, переоцінку історії, відносин із “сусідами”. 2022-го – не здалися та вистояли, 2023-го – переможемо. Такий загальний настрій мешканців Харкова. Подробиці – в сюжеті.

Лера, харків’янка

По-перше, я ходила до школи, бачила своїх друзів, близьких людей. По-друге, не було обстрілів та війни. По-третє, мій будинок ще був цілим, і росіяни не прийшли на мою землю. І не почали окуповувати мої території та мою Україну.

Ганна, харків’янка

Дуже складний. Моє життя повністю змінилося. Зараз далеко від своєї коханої людини. Тому що моя кохана людина захищає Харків. І пишаюся ним, і дуже сумую за ним. І сподіваюся на Господа Бога, що він збереже його життя та здоров’я. Робота моя улюблена теж, на жаль, перейшла в дистанційний режим. Я – викладачка, й мені дуже не вистачає спілкування зі своїми учнями. З Харкова я нікуди не виїжджала, бо це моє місто і я його не покину, хоч би що трапилося.

Добре, що ми залишилися живі. І Харків відстояли. І Харківську область майже. Це позитив. І добре, що дуже багато харків’ян за Перемогу. За Україну. Все буде Україна. І дуже приємно в Харкові чути більше мову українську. Це дуже приємно.

Андрій, військовослужбовець, та його дівчина

– Макарів. Такі колони. Згадувати не хочеться, але приємно, що живий. Досі ходжу, бачите?
– А ви задоволені?
– Так, звичайно, дуже рада за нього. Йому дали медаль. Але коли він розповів мені за що, то мені було дуже страшно дізнатися, за що. Переживаєш за його життя. І за всіх хлопців. За всіх хлопців хвилюєшся. Найголовніше, щоб вони були живими-здоровими.

Лера, харків’янка

З 24 лютого було позитивним те, що я та моя сім’я залишилися живими. Незважаючи на те, що будинок постраждав мій. Але ми всі живі, ми разом, і навіть коли ми сиділи у підвалі нашого будинку, ми все одно співали Гімн України та “Ой у лузі червона калина”. Це, звичайно, був позитивний момент для мене.

Ірина, харків’янка

Звільнення Харківської області, Херсон, Київ, Чернігів, Суми – так, це викликало звісно.

Світлана, харків’янка

Ми об’єдналися. Усі, які залишилися. Ми робили коктейлі Молотова. Ми стояли разом. Скільки народу пішло, коли це сталося, до військкоматів. Я пішла, мене не схотіли брати. Сказали: “Дякуємо, але йдіть додому”. Я стояла три години, щоб потрапити та сказати: “Якщо я можу чимось допомогти, то я хочу”. І була не дуже погода, холодно. Але всі люди стояли, і я стояла три години, за мною ще була велика черга.

Ганна, харків’янка

Я зараз дуже цим цікавлюсь і вивчаю. І бачу, що історична помилка сталася дуже давно. І цей народ зовсім не брат нам. І багато століть він намагався нас придушувати. І хоча кажуть, що Харків – це ватне місто, я так не вважаю. Тому що є таке явище як пропаганда. Я вважаю, що нам усім це великий урок. Я не знаю, як росіяни, який урок для себе зроблять. Це їхня справа. Але ми – самодостатня нація. Усе в нас є для того, щоб бути щасливими і не залежати ні від кого.

Читайте також:  2022 рік у Харкові в об’єктиві “Об’єктива”: фоторепортаж

Раніше ми все-таки якби були зв’язаними якось. А тепер ми намагаємося все в корінь відрізати. Починаючи від мови і закінчуючи культурою. Починаючи з того, як ми розмовляємо і виховуємо своїх дітей, і закінчуючи тим, що зараз наші чоловіки й наші друзі всі боронять нашу Україну. Для того, щоб надалі наші нащадки – наші правнуки, внуки – не знали цього всього. І навіть не згадували про це все. Щоб вони знали, що ми незалежні й більше не прийдеться здобувати цю незалежність, що вона є стабільною й буде до кінця.

Спілкувалася вдома російською.  Тому що все життя російською. Але вже, коли почали виходити на вулиці, чисто принципово – українська мова.

Ірина, харків’янка

Більше почали цінувати сьогоднішній день і більше стало патріотизму. Патріотизм, так. Любов до своєї країни, до всього: прапори. Все, що пов’язано з Україною. Харків більше то руськомовне було місто. Зараз вже переходимо на українську мову.

Лера, харків’янка

Ну, в мене болить серце за всіх українців, які живуть під окупацією, за всіх українців, які зараз переживають обстріли, ну, звісно за всю Україну, тому що думаю, всі зрозуміли, що Росія… не можу, дуже багато болю завдали моєму народу та моїй державі.

Тетяна, харків’янка

У нинішньому все починати з початку. Що можливо, покращувати, розвиватися й намагатися погані сторони не бачити. Можливо, не в цьому році повністю все налагодиться Але я думаю, що все буде. Ми будемо для цього працювати. І ставитися добре один до одного. Налаштуватися на позитив. Від цих вібрацій, я думаю, у кожної людини дуже багато у світі залежить.

Лариса, харків’янка

Звісно, найкращі. Перемога буде за нами. Усе вистоїмо, усе дідбудуємо. І місто буде ще кращим, ніж було. 

Киянин, військовослужбовець, і його дівчина

Перемогу. Перемогу. До останнього. І Крим наш. Усе, кінець.

Ганна, харків’янка

Сподіваюсь, що наступний рік буде щасливим для нас усіх. І що ми переможемо нарешті, й у глобальному сенсі добро переможе зло. І вся Україна буде на весь світ шануватися, і ми будемо щасливі у своїй країні.

Ірина, харків’янка

З переможним. Тільки з переможним. Усе буде Україна. 

Світлана, харків’янка

Настрій такий, що ми все зможемо. Ми переможемо. І перемога буде за нами. І я просто пишаюся нашим народом. Тому я дуже рада, що я українка.