Особливості екстремальної евакуації: як рятують жителів Вовчанська (сюжет)

Знімальна група “Об’єктива” із загоном евакуації харківського Червоного Хреста з’їздила до Вовчанська, що розташований за кілька кілометрів від рф, аби на власні очі побачити, як працюють рятівники. Також ми поспілкувалися з місцевими та дізналися, чому вони досі не залишають своє небезпечне місто та що саме змусило їх евакуюватися зараз.

Буси Червоного Хреста їдуть на самий кордон з росією. До Вовчанська. Два звичайні мікроавтобуси й одна «швидка допомога» мають вмістити десятьох місцевих, серед яких люди з обмеженими можливостями. Команді треба розуміти вік людей, їхній стан. Комусь може стати зле. Волонтери все це з’ясовують, приймаючи заявки на свою “гарячу лінію”.

Російські війська не дають Вовчанську спокій. Гатять по місту кожен день. Небезпека тут на кожному кроці. Місцеві кажуть, що зранку вже обстрілювали.

Микола Іванович, мешканець Вовчанська
– Тільки закінчився обстріл. – Сьогодні? – Так.

План у загону евакуації харківського Червоного Хреста такий: до міста команда тримається разом, у Вовчанську розділяються і забирають людей в точках збору. В ідеалі – на одну адресу 5-7 хвилин. Часу дискутували та переконували рятуватися немає. Командир загону евакуації обчислює час до наступного обстрілу. Має досвід.

Ігор Клименко, командир загону евакуації Харківської обласної організації Червоного Хреста України
Зараз розпочнуть. Нині. Перезарядились. Усе. Нині почнуть обробляти. Головне, щоб дрончик не літав, бо сум буде.

Місцеві налякані. Поруч з руйнаціями будівель руйнується і психіка. Більш ніж гуманітарної люди потребують психологічної допомоги. Життя у підвалах, приховування емоції. Постійний страх.

Наталя, мешканка Вовчанська
Страшно. Весь час страшно і страшно, і страшно, і страшно.

Микола Іванович розповідає про безпекову ситуацію у Вовчанську. Звідки вилетіло, куди прилетіло, хто випустив, чи влучило точно в ціль, чи ні. Це все не має значення. Головне: все, що літає над головою, може вбити.

Микола Іванович, мешканець Вовчанська
Недалеко тут – бух. Звідсіля – туди фіііть. І ось воно тут: дуелі, дуелі, дуелі. Воно ж літає над нами. Вже два рази прилітав літак. Літак прилітав – бах і скрився.

За даними міської військової адміністрації, через обстріли та відсутність опалення кількість мешканців Вовчанська постійно зменшується. Дехто виїжджає і шукає місце тимчасового проживання самостійно. Багатьох вивозять волонтери. Є й ті хто не згоден рятуватися.

Ігор Клименко, командир загону евакуації Харківської обласної організації Червоного Хреста України
Потім, як прилітає, дзвонять: «Будь ласка, заберіть нас». Завжди так. Завжди. Кожного разу. Ми уїхали – наступного дня телефонують: «Будь ласка, заберіть. У нас стріляють». Не завжди можна заїхати, розумієте? Бувало так, що ми в підвалах ховали людей. Чотири рази ми ховали. По три години сиділи з людьми. Ми не мали змоги виїхати. Тому що був дуже сильний обстріл. У зеленку людей поховали. Сволоти. Не сидіть до останнього, тому що потім можливості може вже не бути.

Багато заявок на евакуацію надходить уже тоді, коли будинки знищені та людям більше немає, де жити. А до цього вони сподівалися, що війна ось-ось закінчиться. Що якщо вони поїдуть, їхні будинки пограбують.

Олександр Шарма, волонтер загону евакуації Харківської обласної організації Червоного Хреста України
Дуже прикро, коли людину не вдається вмовити, а наступного разу її вже немає, бо в її будинок вже прилетів снаряд. У нас було багато таких випадків. І з цим важко насправді, але ми зробили все, що могли.

Серед тих, хто не збирався залишати рідне місто – чоловік Наталі. Дружина його вмовляла, але той усе хитав головою – ні й ні, не поїде. Наталя його розуміє, кожна людина мріє жити вдома.

Наталя, мешканка Вовчанська
Сусідів у нас уже давно немає. Сусідів напроти немає, мабуть, пів року. Сусіди з однієї сторони виїхали у вересні. З іншої сторони – раніше за нас може на місяць. Ну немає сусідів. Собаки лише позалишались.

Сім’я трималася до останнього. Вони розуміли, що можуть виїхати, наприклад, до Харкова, і там також сидіти у підвалі. В Україні наразі немає стовідсотково безпечного місця. Настрій змінився, лише коли “прилетіло” в їхній будинок.

Наталя, мешканка Вовчанська
Раніше господарство було. Зараз нічого вже не залишилося. У мій власний будинок прилетіло. Там жити вже, якось відновити його неможливо. Усе.

Евакуація з фронтових місць ніколи не була веселою пригодою. Але залишатися ще більший ризик. У будь-яку мить тут може початися наступ окупантів. Так було, наприклад у Соледарі, коли заклики до евакуації лунали постійно. А потім почалося пекло. Ті, хто залишився, благали, щоб їм допомогли, але було вже надто пізно. Гра зі смертю.

Ігор Клименко, командир загону евакуації Харківської обласної організації Червоного Хреста України
Не сидіть, будь ласка. Не сидіть. Поки у вас є можливість – виїжджайте. Прилетіти може в кожен момент. Навіть тоді, коли ви не очікуєте. Кажуть, що коридор можливостей закривається. Спочатку бачили на прикладі Маріуполя, зараз бачимо на прикладі Бахмута. – Це вже прихід. Прихід. Так. Прихід. Бачите. Ось як тут сидіти?

Ірина Миколаївна уже шість років доглядає паралізовану матір. Війна застала родину у селі Лиман, що розташоване за 3 кілометри від Вовчанська.

Ірина Миколаївна, евакуює паралізовану матір
Це була окупація. Ми всюди ходили під дулами автоматів. Підеш на ринок – отак от по тобі водять автоматами. Жахливо.

Пенсія та соцдопомога зараховувалися на картку, але скористатися ними на окупованих територіях було неможливо. Родина опинилася у критичному фінансовому становищі.

Ірина Миколаївна, евакуює паралізовану матір
Памперсів купити ніде. Почали з Бєлгорода возити. Втридорога продають. 70 гривень. Памперс один виходив. Я купувала їй. Десять штук – сімсот гривень. І купували. А що робити?

3 грудня минулого року в їхній будинок у Лимані «прилетіло». Люди вціліли, але залишились без житла. Так вони опинилися у Вовчанську. Тут прожили три місяці.

Ірина Миколаївна, евакуює паралізовану матір
Тепер ми до Харкова. Там може трошки спокійніше. Але тут уже нестерпно, просто-таки. Вона кричить: “Не кидайте петарди під вікна”. Ми в підвал ховаємося, а вона залишається тут. Душа розривається, розумієте?

Це найважчий тип евакуації. Олена Василівна не може пересуватися ані сидячи, ані стоячи. Вона не може самостійно встати з ліжка. Її можливо транспортувати тільки лежачи. У дорозі може знадобитися медична допомога. Без сторонньої допомоги врятуватися від війни людям з інвалідністю вкрай важко. Для Олени Василівни абсолютно виключена евакуація будь-яким транспортом, окрім “швидкої допомоги”. Робота завершилася пізно ввечері.

Ірина Миколаївна, евакуює паралізовану матір
Спасибі вам велике. Дай усім Бог здоров’я.

У цей день загін евакуації харківського Червоного Хреста врятував дев’ятьох людей, одного собаку і двох котів. Двоє людей зі списку «гарячої лінії» в останню мить від евакуації відмовились. Одну людину вивезли без попереднього запису. Реальна робота. Ще один епізод війни. Наступного ранку команда поїхала витягувати українців із Дворічної, де ситуація ще складніша.

Читайте також: Понад тисячу осіб евакуйовано з Куп’янського напрямку – Синєгубов