Білецький: 14 березня на Римарській у Харкові прийняли перший бій проти росіян

14 березня 2014 року у Харкові сталося зіткнення на вулиці Римарській, яке іноді називають першим боєм у російсько-українській війні, адже обидві сторони застосовували вогнепальну зброю.

“Тоді Кремль намагався взяти реванш за Майдан. Міліція на сході та півдні у ліпшому випадку вичікувала, чия візьме. На початку березня проросійські сили захопили Харківську ОДА і мали всі шанси отримати контроль над містом. Правда, тоді ж наша група фактично голими руками взяла базу проросійського «Оплоту» в Харкові і щодня робила партизанські вилазки. Наша зухвалість сильно ламала плани антимайдану, тому 14 березня вони вирішили захопити наш офіс на Римарській”, – нагадав у Telegram засновник і перший командир полку “Азов” Андрій Білецький.

У будівлі “Просвіти” знаходились сам Білецький та інші озброєні українські патріоти. Спочатку офіс заблокували улюблені байкери Путіна – “Нічні вовки”. Вони стріляли з травматичної зброї, але, отримавши здачу, відступили. Слідом за ними з’явилися бойовики – члени “Оплоту” разом із “Моторолою” (Арсеном Павловим). Антимайданівці прийшли з російськими каналами, які мали у прямому етері показувати їхній “переможний” бій.

На спробу російських найманців штурмувати будівлю захисники відповіли пляшками із запальною сумішшю та світлошумовими гранатами. Поступово дійшло до вогнепальної зброї. Внаслідок зіткнення від отриманих вогнепальних поранень загинули двоє людей – з боку російських бойовиків. Їхні “соратники” відійшли. І приблизно у цей час на місці з’явилися мер Харкова Геннадій Кернес та керівництво міліції зі спецназом. 30 захисників будівлі “Просвіти” доправили до відділку, а проросійські бойовики успішно “зникли”.

“Харківські менти стояли по периметру і вдавали, що вони «над схваткой» – щоб у вирішальний момент підіграти росіянам. Несподівано для себе мотороли, жиліни та весь прокремлівський паноптикум включно з «Нічними вовками» отримали доброго прочухана. Їх було багато. Вони були добре озброєні. Тому навіть не розраховували, що щось піде не так. Ми не чекали наказів. Просто зробили вибір – не бути жертвами. Цей вибір з нами назавжди. За 9 років він приводив нас у різні міста і села, де ми робили неможливе – перемагали росіян не завдяки, а всупереч обставинам”, – згадує Білецький.