Сьогодні 15 квітня: яке свято та день в історії

15 квітня 1657 року Козацька рада погодилася затвердити спадкоємцем Богдана Хмельницького його сина Юрія. 1874-го відбулася перша виставка імпресіоністів, 1920-го армія УНР розбила більшовиків у Вознесенську, а 1989-го відбулася тиснява на стадіоні “Гіллсборо”, в якій загинули 96 людей.

Свята та пам’ятні дати 15 квітня

15 квітня державні та професійні свята в Україні не відзначають.

У світі – Міжнародний день культури та Міжнародний день аніме.

15 квітня в історії

15 квітня 1657 року тяжко хворий Богдан Хмельницький незадовго до своєї смерті переконав Козацьку раду утвердити спадковість передачі гетьманського звання від нього – синові Юрію. Із самого початку передати гетьманську булаву Богдан Хмельницький розраховував своєму старшому синові Тимошу, але той загинув у битві. Незабаром після того, як Козацька рада погодилася на передачу гетьманської булави у спадок Юрію, Богдан Хмельницький помер (6 серпня). Його спадкоємцю на той момент було близько 16 років. Він був добре освіченим, проте хворобливим юнаком. Серед іншого – мав епілепсію і, за свідченням істориків, був малопридатним для ролі, яку йому приготував батько.

Отримавши булаву, Юрій зрікся неї та продовжив навчання. А гетьманом став Іван Виговський – як регент при Хмельницькому-молодшому. Згодом невдоволена пропольською політикою Виговського козацька старшина змістила тимчасового гетьмана та повернула спадкоємця Богдана. Юрію Хмельницькому було вже 18. Підписавши того ж року “Переяславські статті”, що дали Московії суттєво обмежити права козаків, згодом Хмельницький-молодший перейшов на бік Речі Посполитої. Утім, козацтво розкололося – лівобережні козаки прийняли бік Московії. Не бажаючи вести братовбивчу війну, Юрій 1663-го знову зрікся булави та постригся в ченці.

На цьому історія його нетривалого керівництва могла б завершитися, якби не вторгнення 1664-го війська Речі Посполитої. Юрія (на той час ченця Гедеона) взяли в полон і вивезли до Варшави. Звідти він втік, але прямо з польського потрапив до татарського полону, а далі (за рішенням чинного гетьмана Дорошенка) – до Константинополя. Там сина Хмельницького утримували в ув’язненні до 1677 року. Оцінки подальших подій в істориків відчутно різняться. Достеменно відомо лише, що Хмельницького із військом османів султан відправив на українські землі. Сина Богдана Хмельницького іменували “князем сарматським та вождем Війська Запорізького”. З новими союзниками він зруйнував гетьманську столицю Чигирин та низку інших міст. Своєю столицею проголосив Немирів. Після турецьких переговорів із Московією султан відкликав Хмельницького та османське військо. Це було 1681 року. Подальша доля гетьмана достеменно не відома – більшість версій сходяться на тому, що він помер у засланні в одному з грецьких монастирів.

15 квітня 1874 року відбулася перша спільна виставка імпресіоністів: Моне, Ренуара, Пісарро, Сезанна, Деґа – близько 30 художників. Вони представили 165 робіт.

На той момент новий стиль не визнавали колеги-художники, більшість картин відкидало журі Салону (головної експозиції Академії образотворчих мистецтв Франції). Творці відкрили власну виставку в колишній майстерні фотографа Надара на бульварі Капуцинок. Перша спроба затвердження не вдалася – вони не лише не заробили на продажі картин, а й здобули шквал критики. Однак саме ця критика й сформувала назву нової течії в мистецтві. Особливо відзначився журналіст Луї Леруа. У статті 25 квітня 1874 року в газеті “Le Charivari” він нібито пройшовся виставкою, персонально поливаючи брудом кожну з представлених робіт. Одним із найпоширеніших слів у статті було “враження” (“impression”). Йому автор надавав негативного значення, зазначаючи, що в картинах – не реальність, а лише враження. Надалі саме це слово визначило весь художній стиль імпресіонізм. Митці, як відомо, не здалися. З 1874 по 1886 вони провели вісім своїх спільних виставок в Парижі.

15 квітня 1912 року в Атлантичному океані під час свого першого рейсу внаслідок зіткнення з айсбергом затонув лайнер “Титанік”.

15 квітня 1920 року під час І Зимового походу армії УНР відбувся бій за залізничну станцію Вознесенськ – переможний для українського війська.

На той момент ситуація в армії УНР була критичною – в першу чергу через надзвичайний дефіцит набоїв і снарядів. Захоплення вузлової залізничної станції, де були великі склади більшовицьких загарбників, могло переломити хід подій. Тож 15 квітня учасники Першого зимового походу підійшли до Вознесенська. У місті був великий гарнізон, добре забезпечений боєприпасами. Козаки ж, за наявними свідченнями, перед початком операції поділили між собою порівну наявні набої: кіннотники отримали по три патрони на рушницю, а піхотинці мали ще менше.

Підпустивши українське військо до міста, більшовики почали осипати наступаючих дощем із куль, також задіяли бронепотяг. Ворог почав переходити в контрнаступ, а військо УНР – відходити на інші позиції. Метою української армії було виманити загарбників із укріпленого гарнізону в поле. Так і сталося. У полі їх зустрів картеччю з гармат Кінно-горний дивізіон полковника Алмазова, а у вирішальний момент сум’яття в ряди загарбників вніс кінний полк Чорних запорожців під командою Петра Дяченка. Ця битва відома за назвою “битва під оплески”, адже частина козаків ішла в атаку голіруч, просто плескаючи в долоні, аби підбадьорити побратимів та зімітувати постріли. Відчайдушна сміливість та правильний тактичний розрахунок дозволили війську УНР захопити 2 млн набоїв, 48 кулеметів, 28 гармат, 5000 гвинтівок та ще й необхідні медикаменти. За оцінками істориків, більшовики втратили загиблими 250 осіб, поранено було 400.

15 квітня 1989 року сталася трагедія на стадіоні “Гіллсборо” у Великій Британії. У тисняві, що утворилася на трибуні на початку півфінального матчу Кубка Англії з футболу, загинули 96 уболівальників ФК “Ліверпуль”, понад 700 людей отримали травми.

Упродовж тривалого часу місцева поліція намагалася звинуватити в трагедії самих загиблих. Проте їхні родичі домоглися незалежного розслідування (аж 2010 року), яке з’ясувало справжні причини того, що сталося. Отже, матч був призначений на 15:00 15 квітня. Через пробки на дорогах, викликані ремонтними роботами, багато вболівальників запізнювалися. Прохання “Ліверпуля” затримати початок матчу проігнорували. Пропускна спроможність турнікетів на стадіоні була недостатньою, та ще й чимало людей прийшли без квитків – сподіваючись потрапити на матч без них. Коли за кілька хвилин до початку матчу перед турнікетами стояв натовп, командувач безпекою на стадіоні, шеф-супериндант поліції Девід Дакенфілд передав через підлеглих натовпу біля входу запитання: “Усі мають квитки? Підніміть їх!” Побачивши квитки в повітрі, він прикинув, що безбілетників небагато, і наказав відкрити ворота та пустити людей на стадіон без перевірки. Людей направили до тунелю, що вів на центральні лави трибуни, які й так були переповнені. При цьому поліцейські могли б направити вболівальників у бічні проходи, де майже не було нікого. Але так не сталося. Тому люди, які вже були на трибуні, виявилися замкненими огорожами з трьох боків і притиснутими натовпом з четвертої. Тих, хто був у перших рядах, людське море все сильніше притискало до металевих огорож, і люди почали задихатися

Навіть у цей критичний момент поліція, яка мала стежити за порядком на стадіоні, не зрозуміла, що відбувається. Людей, які намагалися перебратися через огорожу, щоб вижити, вважали хуліганами, які бажають вибігти на поле, та виставили проти них загін із собаками. Люди благали відкрити одну з огорож, щоб випустити тих, хто задихався, на поле, але отримали відмову. У результаті на місці загинули 93 людини, ще двоє померли через кілька днів, а один із уболівальників провів чотири роки в комі та помер, так і не прийшовши до тями. Понад 700 людей отримали травми.

Як виявила надалі незалежна комісія, поліція доклала надзусиль, щоб “зробити крайніми” загиблих. Зокрема, на наявність алкоголю в крові перевіряли теплі тіла загиблих уболівальників, навіть дітей. Якщо алкоголь не виявляли, то починали шукати записи про загиблих у базі даних правопорушень, щоб “підмочити” їхню репутацію. Претензії є й до роботи коронерів. Поліцейські провели нараду та розробили “стратегію” дій, щоб уникнути відповідальності. І навіть “зливали” неправдиву інформацію пресі. Найбільш скандальним “витоком” стала публікація таблоїду “The Sun”, де у всьому звинуватили “п’яних фанатів” “Ліверпуля”, які нібито увірвалися в переповнений сектор. Журналісти стверджували, що саме це спричинило тисняву, а самі винуватці потім мочилися на поліцейських та тіла загиблих, а також мародерили. Спростування цієї публікації в The Sun не вийшло досі, незважаючи на численні вимоги родичів загиблих та судові позови. У 2016 році офіційне розслідування встановило, що 96 уболівальників загинули через прорахунки в роботі поліції, недосконалу конструкцію стадіону, дефекти у структурі та системі безпеки самого стадіону. Суд присяжних у місті Воррінгтон встановив, що вболівальники “Ліверпуля” не винні у трагедії, а смерть 96 фанатів є вбивством. Винним у вбивстві з необережності визнали командувача безпеки на стадіоні шефа поліції Девіда Дакенфілда.

15 квітня 2000 року 22 українські парашутисти успішно приземлилися на крижину Північного полюса. Акція пройшла в рамках експедиції “Україна – Північний полюс-2000”. Її частиною став також переліт літака Ан-28 із посадкою на ту ж крижину. Щоб зістрибнути на Північний полюс, учасники тренувалися п’ять місяців і разом здійснили 2000 стрибків.

Церковне свято 15 квітня

15 квітня – Велика субота. Також у цей день християни вшановують преподобного Тита, чудотворця. Преподобний Тит із юних років присвятив себе чернечому життю.  Він був ченцем у Студійському монастирі поблизу Константинополя в ІХ столітті. Тит заслужив загальну любов братії і на їхнє прохання був висвячений у пресвітера. Він відстоював шанування ікон у часи іконоборчих гонінь. Мав дар чудотворення. Прожив до глибокої старості та помер мирно.

Народні прикмети

Ясне небо та гарна погода 15 квітня – до теплого та врожайного літа.

Що не можна робити 15 квітня

Не можна важко працювати, займатися городом і садом.

Ні в якому разі не можна брати в руки молоток і цвяхи.

Не можна сваритися та лаятися.