«Бахмут вас навчить». Бійців із Харківщини кинули у бій без підготовки

Історію групи з 16 бійців, мобілізованих у Харківській області у лютому 2023 року без бойового досвіду, розповідає Wall Street Journal. Того ж місяця чоловіків відправили до пекла битв у Бахмут, де вони мали захищати позиції в міських кварталах. Протягом 36 годин 11 із цих 16 чоловіків або вбили, або захопили в полон. Чи варто було утримання Бахмута таких втрат, залежить від широкого очікуваного наступу.

Рядовий Олексій Малковський, безробітний батько трьох дітей, у лютому вперше в житті вистрілив із гранатомета на передовій у Бахмуті. Російські війська штурмували одну з будівель, яку було доручено захищати його групі з 16 новобранців, багато з яких записалися на службу за кілька днів до цього і не проходили жодної підготовки.

Малковський провалився. Росіяни вистрілили з РПГ і влучили в стіну поруч із ним, залишивши його шокованим. Він вибіг із будівлі і сховався у фруктовому саду, аж у вухах дзвеніло. Коли він повернувся після заходу сонця, у кімнаті лежали тіла двох його товаришів.

За 36 годин, які він провів у жорстоких бойових діях у східному українському місті, 11 із 16 чоловіків групи Малковського були вбиті або взяті в полон, за словами вцілілих солдатів і родичів зниклих безвісти.

Росія нарешті зміцнила свій контроль над Бахмутом після 10-місячної битви, яку Київ використовував для розгрому російських військ. Хоча жодна сторона не оголосила про свої втрати, за оцінками Заходу, на Бахмутському фронті було вбито кілька тисяч військових з обох сторін. Багато інших отримали поранення.

Намагаючись зберегти навчені та оснащені Заходом бригади для широко очікуваного наступу, і враховуючи загибель багатьох професійних солдатів, Київ відправляв мобілізованих солдатів і загони внутрішньої оборони.

Кінцевий успіх чи провал української стратегії Бахмута залежатиме від результатів наступу.

«Якщо ви можете уникнути необхідності перенаправляти свої вирішальні бойові сили на щось на зразок Бахмута, що мало б довгостроковий негативний вплив на загальний контрнаступ, тоді зробіть це», — сказав генерал-лейтенант Бену Ходжесу у відставці, колишньому командувачу армією США в Європі. «Звичайно, ви завжди платите високу ціну».

16 чоловіків, у тому числі Малковський, призвані до 5-ї роти української 93-ї механізованої бригади, 16 лютого виїхали з Харкова автобусом на базу бригади, що розташована за дві з половиною години їзди на південь.

Пасажири були в основному бідними чоловіками із сіл Харківської області, багато з яких були безробітними, працювали різноробочими або змінно працювали на заводах у столиці області. Багато хто отримав повідомлення про призов того місяця. Хоча деякі закінчили свою обов’язкову службу роками чи навіть кілька десятиліть раніше, майже ніхто не бачив активних бойових дій.

Дві ночі вони провели на базі, де, згідно з військовими документами та фото, отримали гвинтівки та форму радянських часів. 18 лютого їх вивезли в Костянтинівку, що за 25 кілометрів від Бахмута, і поселили в будинку на околиці гарнізону.

Вони позували для фотографій зі зброєю перед релігійними іконами, розміщеними на каміні будинку, попивали енергетичні напої на двоярусних ліжках в одній зі спалень, курили та їли на кухні.

Вранці 21 лютого прибув старшина роти і повідомив, що має наказ відправити людей групами по шість осіб до Бахмута. Російські війська наближалися до річки, яка розділяє місто навпіл, тиснучи на українські підрозділи, які оборонялися від постійного обстрілу мінометів та артилерії.

Деякі з чоловіків погрожували написати офіційну відмову виконувати наказ, посилаючись на відсутність підготовки. Владислав Юдін, колишній ув’язнений зі східного міста Луганськ, сказав, що він сказав штабному сержанту, що ніколи не тримав у руках пістолета, не кажучи вже про те, щоб стріляти, і що він наляканий. «Бахмут вас навчить», — відповів чоловік.

Коли перша група чоловіків прибула до Бахмута тієї ночі, їм сказали слідувати за командиром на свою позицію. Вони йшли провулками повз руїни розбомблених будинків, через повалені телефонні стовпи та нерозірвані російські снаряди.

Вони під’їхали до багатоповерхівки, відокремленої ангаром, сіткою та садком від російських військ у сусідній будівлі. Вони зайняли позиції біля вікон першого поверху. Тоді їх обстріляли з гранатометів та мінометів, а Юдін розповів, що бачив убитого на очах 36-річного односельця Сергія Дідіка та командира. «Це було пекло на землі», – зазначив він.

Менш ніж за 300 метрів фермер Сергій Пугасій знаходився в будинку, який був підданий сильній російській атаці, яка витіснила його групу. Він потрапив під кулеметний вогонь з третього поверху іншого будинку і побачив, як упав його командир відділення та ще один солдат. Він опинився беззахисним, коли навколо нього свистіли кулі. Пугасій упав на землю і незабаром опинився в оточенні російських солдатів.

“Ти сам ? — запитує один із росіян, зв’язуючи руки, а інший бере його гвинтівку і знімає з нього бронежилет.

Починаючи з того бою 21 і 22 лютого та наступного завдання 2 березня, для якого вцілілих бійців підрозділу відправили назад до Бахмута, дружини зниклих безвісти шукали інформацію. Вони писали до Червоного Хреста та Організації Об’єднаних Націй, дзвонили на українську урядову гарячу лінію та писали на десятках сторінок соціальних мереж для зниклих безвісти.

Дружині Пугасія Анжелі повідомили про зникнення чоловіка 24 лютого, за три дні після того, як вона востаннє з ним спілкувалася. «Це ніби стоїш на краю скелі. Я не дружина і не вдова», – сказала вона в одному з інтерв’ю на початку квітня.

На початку березня двоє військових приїхали додому до Василя Зелінського, 51-річного змінного робітника металургійного комбінату з діагностованим захворюванням хребта, щоб повідомити про його зникнення. Його дружина Олена почала ридати і питала: «Як це так, що беруть людину без підготовки, а через тиждень його немає?» Один чоловік подивився вниз, сказала вона, а інший відповів: «Це війна. Тепер їх ніхто не тренуватиме».

2 квітня канал, пов’язаний з воєнізованим угрупованням “Вагнера”, яке керувало російським штурмом Бахмута, опублікував фото військового квитка Дідіка та заявив, що його смерть підтверджена. Але дружина Дідіка Валентина переконана, що він у російському полоні. «Я знаю, що мій чоловік живий», — сказала вона в повідомленні The Wall Street Journal. «Моє серце це відчуває».

Дружини зниклих обурені, що їх чоловіків відправили до Бахмута без підготовки. Переважна більшість військовослужбовців, мобілізованих в Україні, проходять хоча б мінімальну підготовку, а випадки, коли непідготовленим людям наказують воювати, непоширені. Але українське законодавство не визначає, скільки має тривати підготовка, і юристи кажуть, що новобранці можуть лише подати скаргу своєму командиру або на гарячу лінію Міноборони.

У лютому українські законодавці подали законопроект, який вимагає мінімум три місяці підготовки для мобілізованих військ, але він не пройшов через парламент. У Міністерстві оборони України спростували відправку непідготовлених військових до Бахмута, а офіцер 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ заявив, що не чув про подібні випадки в його підрозділі. “Якщо це станеться, це неправильно”, – сказав він. Речник ЗСУ відмовився від коментарів.

У середині квітня Пугасій був звільнений в результаті обміну полоненими після майже двомісячного полону в рф. Його утримували у в’язниці на окупованій рф частині Луганської області, а потім перевели до камери на заброшеній фабриці. Йому та дюжині інших зав’язали очі, відвезли до Бахмута та сказали перетнути лінію фронту, переконавшись, щоб жодна зі сторін не стріляла.

Зрештою, на думку Пугасія, саме коротка військова служба врятувала його від розстрілу окупантами. Коли росіяни подивилися його військовий квиток і побачили дату його призову менше тижня тому, вони запитали, скільки він воював. «Двадцять чотири години», — відповів той. Пугасій сказав, що вони попередили, що якщо його знову схоплять, він не виживе.

Читайте також: Синєгубов: серед визволених захисників Бахмута – дев’ять жителів Харківщини