Під час пошуку Віолетти на Харківщині знаходили нерозірвані снаряди та міни

Співзасновники ПРЗ “Мілена” Сергій Осман і Костантин Рюмшин розповіли, як три з половиною доби на Харківщині шукали маленьку Віолетту Мужечук. А також відповіли на поширені питання: чи могла дівчинка так далеко зайти в ліс, чи не була дитина викрадена та “підкинута”, чому її не побачили через тепловізор і чи допомогли собаки.

Віолетта Мужечук із села Скрипаї зникла увечері 23 травня. Її шукали 3,5 доби. Весь цей час дівчинка перебувала в густому лісі – поблизу місць, де проходили бойові дії. Дивом дитину знайшли живою та здоровою 27 травня. Історію надзвичайного порятунку у стрімі в своєму інстаграмі розповіли співзасновники пошуково—рятувального загону “Мілена”. Вони разом із ДСНС, поліцією, Нацгвардією, кінологами, військовими та іншими волонтерами шукали маля з першої ночі. Публікуємо їх розповідь від першої особи.

У першу ніч до пошуку долучилися воїни, які були на відпочинку та мали повертатися під Бахмут

Співзасновник ПРЗ “Мілена” Сергій Осман: 23 травня десь о 10-й вечора до нас прийшла заявка від поліції, що пропала дитина 2,5 року. Пропала вона на місцевості. Ми почали аналізувати – неподалік від цієї місцевості йшли бойові дії. Ми довго вагалися з приводу виїзду на місцевість для пошуків. Ми багато кому дзвонили й розмовляли із військовими. Ми не можемо наражати на небезпеку наших волонтерів, тому було важко прийняти рішення щодо організації виїзду в ніч. Було прийнято рішення, що в ніч поїдуть наші співзасновники, адміністратори загону з квадрокоптором і тепловізором, який є на цьому квадрокоптері. Наші адміни виїхали в цю ніч та проводили перший пошук. Одним із тих людей, які виїхали в ніч, був Костянтин.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от ПРЗ «Мілена» (@poisk_ukraine_milena)

Співзасновник ПРЗ “Мілена” Костянтин Рюмшин: Маленька дитина. Зрозуміло, що в таких випадках до війни ми завжди підіймали людей на виїзд. Але ми бачили, що поряд із місцем зникнення Віолетти проходили бойові дії, й ми вагалися, чи збирати людей, чи ні. Бо, насправді, під час пошуку знаходили нерозірвані снаряди та декілька мін. І в ті квадрати ми перестали відправляти пошуковців, їх відпрацьовували ДСНС, Нацгвардія та поліція. (У першу ніч) було прийнято рішення виїхати двома координаторами – це я та Олексій Краузе. Також ми долучили двох хлопців із батальйону “Легіон”, які, за щасливим збігом обставин, зараз знаходилися на відпочинку в Харкові, а не на фронті. У них є дуже потужна дороговартісна техніка – дрони з тепловізорами. І було вирішено почати пошук саме із цього. Тому що вночі ми побачили велику небезпеку десь потрапити на нерозмінований снаряд.

Працювали ми приблизно до 5-ї – 6-ї ранку. Паралельно з нами працювали підрозділи ДСНС, у них також були квадрокоптери з тепловізорами. Ми розподілили між собою напрямки та квадрати, хто які буде переглядати. Я залишився на штабі з пілотами квадрокоптерів, щоб можна було помічати, перенаправляти людей, які все ж таки знаходилися в лісі, – це правоохоронні органи. А Олексій Краузе також відправився, скажемо так, у групі з поліцією та ДСНС оглядати місцевість. До пошуку долучилася громадська організація “Щит”. Було три кінологічні собаки, які оглядали місцевість разом із нами.

Але, на жаль, цей пошук не дав результатів. Під час пошуку – ще ввечері – було знайдено відбиток дитячої ноги. Але ви самі розумієте, що стовідсоткової ймовірності ніхто не може дати, що це був слід саме Віолетти. Тим не менш максимальну перевагу ми віддали прочісуванню та перевірці території саме в цьому напрямку.

Після група пошуковців передала на штаб по рації, що побачили ще один слід, але він був уже не такий явний – може дитячий, а може й ні, бо був розмазаний. Пошуки першу добу, навіть півтори доби, не припинялися в принципі. З ранку ми повернулися в місто, в той час інші пошуковці виїхали на місцевість – продовжувати пошук. Одна з невідкладних справ була відвезти хлопців військових, які приїхали з квадрокоптерами, тому що вони мали з дня на день виїжджати на Бахмутський напрямок. Зарядити апаратуру, та якийсь відпочинок у них мав бути.

“Однозначно складна місцевість. Але людей ми знаходимо саме в таких важко доступних місцях”

К.Р.: Наші інфорги, наша “гаряча лінія” приймала декілька десятків дзвінків на годину. Дзвонили нібито свідки. Наша практика показує, що, на жаль, 95 – 97 % свідків виявляються неправдивими. Ми почали збирати інформацію, але ж вони збивають – і ми не можемо не перевіряти інформацію. Що дівчинку то там бачили, то на вокзалі, то в місті, то в сусідньому смт, то в сусідньому селі. Але наші дівчата, які відповідають на “гарячу лінію”, вже знають, як правильно ставити питання, щоб зрозуміти, а чи дійсно бачили цю дівчинку, або може у свідка розігралася уява. Або, можливо, він бачив якусь дівчинку, але не ту. На жаль, за всю ніч та день  жодних результатів такі дзвінки не дали.

Почався другий день пошуків. Люди були втомлені, люди приїздили, долучалися до пошуків, офіційні органи, не припиняючи взагалі пошук і вночі, й удень, продовжували шукати дівчинку.

Місцевість, до речі, складна. Однозначно складна місцевість. Тому людині, яка, скажімо так, раніше не була на подібних пошуках, не підготовлена, їй здається, що це непроходима така місцевість. Але, як показує практика, то людей, у тому числі й дітей ми знаходимо саме в таких важко доступних місцях, куди людині важко пройти.

С.О.: Другий день пошуку: ми прочісували місцевість край лісу, проходили біля річки. Цей пошук закінчився також безрезультатно. Увечері ми почали приймати рішення, де шукати далі. Тому що весь радіус був перевірений. Ми зробили нашою командою зум, і почали думати, який бік ще перевірити. Було вирішено, що ми на третій день, це було 26 травня, виїдемо та будемо перевіряти три поля з великою густою травою. Команда виїхала, це було трохи більше 20 чоловік. Ті квадрати, які були визначені, всі були закриті, але не було ніякого результату.

У першу ніч пошуковець проходив у 30 – 50 метрах від того місця, де врешті знайшли дитину

С.О.: Увечері 26 травня після того, як завершився цей пошук, ми прийняли рішення влаштовувати масштабний пошук на вихідні, тому що завжди на вихідні можна зібрати якомога більше волонтерів, тому що всі люди працюють. Таким чином, ми якомога раніше запустили заклик до волонтерів та змогли зібрати, мабуть, найбільшу кількість за всі ці дні.

У таких випадках, коли пошук заходить у ступор, потрібно приймати якісь заходи, аналізувати. Є декілька варіантів. Ми або ретельніше перевіряємо ті квадрати, які ще не були перевірені, або розширюємо радіус пошуку. Тобто розкручуємо якомога більше.

К.Р.: Пошук 27 травня – на пошуку було 65 – 70 добровольців і волонтерів, приблизно 300 – 350 правоохоронних органів: поліція, ДСНС, Національна гвардія.

Пріоритети пошуку були розставлені ще напередодні ввечері. Ми змогли розставити остаточно пріоритети, які квадрати оглядатимемо – або повторно, або ті квадрати, куди не доходили пошукові групи. Або доходили одинокі пошуковці – дві-три людини, які працювали без координації та ходили “самі від себе”.

– Де все ж таки знайшли дитину? Чи були там пошуковці?

К.Р.: Це доволі-таки просто. Саме наші пошуковці, які вже доволі таки давно в нашому пошуковому загоні, мають такий застосунок, який без виходу в інтернет записує трек переміщення. Після кожного пошуку ми записуємо ці треки на одну карту та дивимося, де пройшли, а де могли пропустити. Саме в той квадрат наші пошуковці заходили один раз – і то, це було в перший день, коли на місцевості серед наших пошуковців вийшов у ліс лише Олексій Краузе. Як показав його трек, він був приблизно в метрах 30 – 50 від точки, де знайшли дитину. Але ви ж усі розумієте, що це була перша ніч. Далеко не факт, що дитина була взагалі там. Мало того, більш вірогідно, що дитина пересувалося лісом декілька днів, і її пересування було хаотичним. Можливо пошуковці натрапляли не один раз на її слід, там, де дитина проходила раніше. Але де була дитина в який час, у який день, це вже залишиться загадкою для всіх.

“Дитина може пройти й більше. Були випадки, коли заходили й за 10 кілометрів”

– Яка відстань була від будинку, де дівчинка зникла?

К.Р.: Це залежить від того, як прорахувати. Якщо припустити, що дитина пройшла по такій лісній дорозі (вона напівґрунтова, напівпіщана, напівасфальтована), то це приблизно в районі шести кілометрів. Якщо навпростець – там приблизно 3,5 км. Це приблизно.

– В якому стані була дитинка?

К.Р.: Дякувати Богові, дитинка жива. Я не можу сказати, що вона здорова, тому що вона виснажена – 3,5 доби дитинка провела в лісі. Вона повністю вся покусана комарами, вона підпухла, пішла алергія, є зневоднення в неї. Але загрози життю та здоров’ю в цілому глобально немає.

С.О.: Дитина в задовільному стані, забрали її в лікарню. Завжди після пошуків людей забирають у лікарню. Жива-здорова – це найголовніше.

– Чи могла дитина стільки пройти?

С.О.: Я відповім: могла. За стільки днів вона могла пройти таку відстань, могла пройти й більше. Ви зі своєю дитиною, коли гуляєте, ви скільки проходите за день? Скільки дитина разом із вами проходить на прогулянці – в один бік кілометриків два, в інший – кілометриків два. І це за годину, дві, три вашої прогулянки. А якщо це декілька днів? А якщо це десятки часів, то скільки може пройти дитина? Так, не така велика буде швидкість, так, вона буде не тільки прямо йти. Але дитина може пройти й більше. Бувають такі випадки, що дитина може заходити й за 10 кілометрів.

“Собаки повели вірно”

– Чи сильно були заміновані місця, де шукали дитину?

С.О.: Там, де ходили волонтери, там мінімальне було замінування. Якщо далі в ліс, там є місця, які заміновані, й у яких знаходили й “Пелюстки”, й не розірвані снаряди. Але це було десь кілометрів за 10 від села. Туди волонтери не доходили.

– Чому дитину не було видно через тепловізор?

– Усе дуже просто: там дуже густий ліс, і через тепловізор через листя, є вірогідність, що не було видно дитину. Ще – дуже великий ліс, і не було можливості весь, просто весь ліс накрити квадрокоптером із тепловізором. Так, у першу ніч щось засвітилося на тепловізорі, туди відправився пошуковець, і то була мертва чи собака, чи коза. Її було видно, тому що там не так багато було листя. Якби це був пошук восени або взимку, коли немає такої густоти листя, тоді була б більша вірогідність, що дитина би засвітилася на тепловізорі.

– Чи брали собаки слід?

К.Р.: Так, у першу ж ніч були поліцейські собаки, а також ГО “Щит”. Собаки спочатку взяли слід. Але ви маєте розуміти, що собаки – це не стовідсоткова ймовірність того, що людина знайдеться. Спочатку собаки повели вірно. По цьому напрямку й був знайдений перший відбиток дитячої ніжки. Тобто, так, я вважаю, що в цьому пошуку собаки допомогли. Так, вони не довели до дитини, але вони дали напрямок.

“Ніхто її не викрадав”

– Дитина мала плакати, гукати маму…

С.О.: Дивіться, діти різні. Хтось плаче, хтось мовчить і ховається, хтось буде кликати, хтось тікати. Хтось буде виходити на пошуковців. У нас було багато пошуків. Наприклад, був у нас пошук однієї дитини-аутиста, то він сидів у хащах, повз нього проходили пошуковці, і він сидів мовчки. Коли повз нього проходили кінологи з собаками – він злякався собаку, почав плакати, й після цього його знайшли. Тут припустити, як дитина буде себе вести, можна, тільки якщо поговорити з матір’ю та проаналізувати, що вона говорить. Це все виконують наші інфорги, які збирають первинну інформацію.

К.Р.: Були питання щодо того, що дитину викрали, дитину підкинули тощо. Ні, дитина була в лісі. Якщо б ви її побачили вживу, ви б це зрозуміли. Ніхто її не викрадав. На жаль, так сталося. Дитинка загубилася.

Також зустрічаються питання, куди дивилась мама, що за родина тощо. Дивіться, ми не займаємося розбором сімейних справ. Наша задача – це знайти людину. Усю інформацію, яка впливає на пошук, ми знаємо. Ми знаємо її від родичів, правоохоронних органів, самої сім’ї. Ми з усіма спілкуємося, усю інформацію збираємо до купи. І, обробляючи її, ми розуміємо, що потрібно далі робити в пошуку. А задача розібратися, хто де недодивився дитинку, чи дитинка була винна, чи мати, чи хтось із сусідів – це не наша справа. Давайте такі речі залишимо якимось ток-шоу.