Кіборги щосили намагаються втримати Мар’їнку від падіння – The New York Times

Не маючи достатньої кількості живої сили, зброї та танків, українці ведуть погано організовану оборону Мар’їнки, ще одного міста поблизу Бахмута, яке від падіння відокремлює лише кілька кварталів.

Фото та відео від Finbarr O’Reilly

Джеффрі Джеттлмен, кореспондент видання The New York Times, побував на позиціях ЗСУ у Мар’їнці, яке українські війська захищають від росіян. Міста фактично вже немає. Лише кілька кварталів відокремлюють ЗСУ від здачі міста.

Не було ще й 8 ранку, а капітан Фріц, український піхотний офіцер, уже викурив півдюжини сигарет. Йому 24, але його блідо-блакитні очі здавалися старшими за його роки, відображаючи втому війни. Він згорбився в окопі, піднявши голову. Якби він підвівся, його могли б легко застрелити російські снайпери, які ховалися в густому лісі за кілька сотень метрів. Стіни траншеї та глинобитне дно тремтять від вибухів, постійних ударів російської артилерії, які лунають щодня на світанку з майже абсурдною регулярністю.

«Бачиш ці кущі?» – сказав капітан Фріц, який назвався своїм позивним, як і багато українських військових. «Там ховаються деякі росіяни. Я хочу побажати їм доброго ранку».

Він вискочив з траншеї з гранатометом на плечі.

«Доброго ранку, ти…!» — крикнув він, а потім випустив серію лайливих слів трьома мовами — українською, російською та англійською — перш ніж підірвати гранату.

Український військовий із 79-ї десантно-штурмової бригади вилазить із доту на передовій поблизу Мар’їнки. За словами солдатів, російські війська майже щодня атакують їхні бункери.

Невелика група українських солдатів, невеликою чисельністю, не маючи багато озброєння, не забезпечена танками та майже оточена, робить усе можливе, щоб утримати Мар’їнку, невелике стратегічне місто, яке перетворилося на купу димлячих уламків і тепер знаходиться за кілька кварталів від падіння. Солдати тут б’ються від будинку до будинку, від кімнати до обстріляної кімнати, настільки близько, що чують крики один одного про допомогу.

По всій східній лінії фронту загострилися зіткнення, оскільки розпочався довгоочікуваний контрнаступ України з метою повернення захоплених земель, а одні з найзапекліших битв зараз точаться за ряд східних міст — Авдіївку, Вугледар, Часів Яр і Мар’їнку.

Кожне з цих міст має значення. Навіть коли українські сили досягають успіхів на одних ділянках, вони залишаються в обороні на інших. Якщо українці втратять ще одне місто, це може стати ходом для проникнення російської армії.

У Мар’їнці українці кажуть, що росіяни останніми днями посилили свої атаки, кинувши в бій більше солдатів і бронетехніки, щоб прорвати лінію фронту. Українські війська намагаються стримати їх – 79-а десантно-штурмова бригада, більш відома під прізвиськом «Кіборги».

Легенда про “Кіборгів” сягає корінням у 2014 рік, коли 79-та бригада була в аеропорту Донецька, намагаючись відбити натиск сил сепаратистів і російських військ, які їх підтримували. Аеропорт обстрілювали з усіх боків. Тоді сепаратисти та їхні російські командири назвали українських солдатів «кіборгами». Назва прижилася, і остання битва «Кіборгів» у Донецькому аеропорту увійшла в історію як одна з найгероїчніших.

За 9 років кіборги знову на полі бою. Підкріплені патріотизмом, фаталізмом і майже відчайдушною бравадою, разом із великою кількістю сигарет і енергетичних напоїв, їх відтіснили до кількох розбитих кварталів на західній околиці Мар’їнки.

Українці настільки відчайдушно намагаються захиститися від російських обстрілів, що коли знаходять будинок, який все ще стоїть або має кілька неушкоджених стін, перше, що вони роблять, це розривають підлогу та копають. Вони сказали, що побудувати схованку під землею – єдиний спосіб вижити. Вони живуть у лабиринті тунелів і подрібнених підвалах, у темряві, як кроти.

«Росіяни переважають нас у кількості солдатів чотири проти одного, артилерії — шість проти одного», — сказав капітан Фріц. – Деякі з їхніх хлопців справжні професіонали — це видно по тому, як вони рухаються, по їхній тактиці, по тому, як їхні танки наступають по два. Але інші, — похитав він головою, — вони просто гарматне м’ясо».

«Гарматним м’ясом» були ненавчені російські війська, які здійснювали сліпі штурми, яких, як стверджує 79-та, вбили у великій кількості.

Мар’їнка – це околиця Донецька. Колись у місті були школи, музей, населення 10 тисяч осіб. Тепер не залишилося жодного цивільного. Українські чиновники заявили, що останні втекли кілька місяців тому.

Просуваючись, росіяни зруйнували кожен житловий будинок, будівлю, сарай, автобусну зупинку та транспорт, перетворивши Мар’їнку на пустелю, таку ж апокаліптичну, як Бахмут.

Крок за кроком, метр за метром, — сказав інший український військовий на позивний «Мисливець», — росіяни руйнують будівлі перед нами. Починають з верхнього поверху і все вирівнюють. Немає значення, використовуємо ми їх чи ні».

За словами солдатів, росіяни майже щодня атакують підвальні схованки та укриття українців. Іноді вони скидають 7 кілограмові протитанкові міни через щілини в стелі. Потім розпочинається ближній бій, кулі проносяться крізь підземні простори, наповнені криками та димом від зброї.

«Боятися — це нормально, — зізнався інший військовий Геннадій. «Якщо ні, ти мертвий».

«Нема куди ховатися», – сказав Олександр, снайпер, який воював із 79-ю в аеропорту Донецька в 2014 році, і розповів, що бій у Мар’їнці сьогодні був важчим.

Бригада, як і інші в Україні, не розголошує ні кількість втрат, ні навіть загальну кількість. Але капітан Фріц сказав, що на той момент так багато їхніх професійних солдатів було поранено або вбито, що 79-й полк звернувся до новобранців із невеликим попереднім військовим досвідом, щоб заповнити прогалини.

Його самого ледь не вбили. У червні 2022 року він вискочив з траншеї в Лисичанську, іншому гарячому місті, якраз у той момент, коли туди влетів мінометний снаряд.

Осколки врізали його в дев’яти місцях, включаючи печінку. Він повинен був взяти кілька місяців перерви, щоб відновитися. Він узяв один.

Нині він допомагає командувати батальйоном, проводить швидкі наради в підземних бункерах, що пахнуть кавою, потом, пліснявою та пилом. Він пірнає до окопів, що змійкою звиваються навколо Мар’їнки, зазираючи крізь щілини в мішках з піском до позицій ворога. Іноді, як минулого дня, він не може встояти, щоб не стріляти в них.

Капітан Фріц проходить повз кратер, спричинений російським бомбардуванням у прифронтовому селі. Ця війна, за його словами, триватиме «роки».

Мар’їнка розташована на критичному перехресті доріг, і з серпня минулого року російський бульдозерний стиль війни, який просто знищує все перед собою, відкинув 79-ту бригаду приблизно на 685 м. Якщо українці будуть повністю витіснені, за словами капітана Фріца, росіяни можуть перейти до наступних міст Курахове, Вугледар і Покровськ, наблизивши їх до реалізації мрії президента Володимира Путіна про захоплення всього Донбасу.

«Багато людей знають про війну з кіно, з комп’ютерних ігор, з книжок. І вони цього не розуміють», – сказав він. «Війна — це не тільки адреналін і стрілянина. Війна – це не смішно. Це кров, це тіла, бруд на ваших ногах. Ви весь час у стресі. Можна залишитися без сну, без їжі, без води. І ти розумієш, що в цих умовах треба воювати за своїх майбутніх дітей, щоб вони не розуміли, що таке війна».

Він схопився і посміхнувся, додавши: «Або щось подібне». Потім запалив дев’яту сигарету й притулився до стіни траншеї. Він затягнувся й видихнув, насолоджуючись димом.

Джеффрі Геттлмен — міжнародний кореспондент і лауреат Пулітцерівської премії.

Читайте також: «Бахмут вас навчить». Бійців із Харківщини кинули у бій без підготовки