Сьогодні 28 червня: яке свято та день в історії

28 червня в Україні – День Конституції. Цього дня 1651 року розпочалася битва Хмельницького проти поляків під Берестечком. 1914-го в Сараєво вбили спадкоємця австрійського престолу Франца Фердинанда, що стало приводом для початку Першої світової війни. 1919-го підписано Версальський мирний договір.

Свята та пам’ятні дати 28 червня

В Україні 28 червня – День Конституції України.

28 червня в історії

28 червня 1651 року почалася битва під Берестечком. Це один із найбільших (і невдалих для козаків) боїв Хмельниччини. Проти військ Речі Посполитої козаки виступили разом із кримськими татарами хана Іслам-Ґірея. Проте вже наступного дня у битві татарське військо відступило. Хмельницький погнався за Іслам-Ґіреєм, щоб повернути його, але той узяв гетьмана під охорону та відвіз із собою. Внаслідок цього козаки залишилися самі. Вони збудували табір і оборонялися до 10 липня. А потім полковник Богун організував переправу через річку, щоб завадити частині поляків, котра намагалася вийти в тил козацькому табору. Не всі козаки знали про план Богуна, тож частина війська вирішила, що він хоче їх покинути. На переправі почалося сум’яття. А поляки пішли в наступ. За даними польських джерел, у битві загинуло близько 30 тисяч козаків. Але подальші дослідження істориків, проведені на місці битви, не підтверджують такі значні втрати.

Наслідком битви стало підписання принизливого для Гетьманщини Білоцерківського мирного договору 28 вересня 1651 року. За договором, козаки мали зменшити кількість реєстрового війська до 20 тисяч осіб, а їхню територію “урізали” до Київського воєводства. Крім того, шляхті повертали втрачені під час Хмельниччини володіння, а селяни мали повернутися на панщину. Проте умови договору діяли недовго. Уже за рік – 2 червня 1652 року козаки розбили поляків у Битві під Батогом.

28 червня 1663 року, на другий день “Чорної ради”, в Ніжині гетьманом Лівобережної України обрали “кандидата Москви” Івана Брюховецького.

Брюховецький був джурою (слугою) Богдана Хмельницького. Він займався вихованням іншого – правобережного – українського гетьмана, сина Хмельницького Юрія. Після смерті Богдана був відряджений до Вашави, а 1659-го приїхав на Січ, де за дорученням Юрія Хмельницького агітував проти чинного гетьмана Івана Виговського. Згодом обраний запорізьким кошовим отаманом, а з 1661 іменуватися кошовим гетьманом.

Під час боротьби за булаву гетьмана Лівобережної України одержав підтримку московського царя Олексія. Вона стала вирішальною, і за допомогою популізму, підкупу та військової сили Брюховецького обрали на посаду під час “Чорної ради”. Після цього він “забув” про свої передвиборчі обіцянки та активно зайнявся централізацією та посиленням гетьманської влади. Брюховецький намагався підкорити правобережних козаків Павла Тетері та Петра Дорошенка. 1665-го став першим українським гетьманом, який відвідав Москву. Він же підписав Московські статті, які відчутно обмежили самоврядування козаків. Це призвело до падіння довіри до гетьмана.

Після укладання Московією та Річчю Посполитою Андрусівського перемир’я, яким Гетьманщину розділили між цими державами, Брюховецький “прозрів”. У 1668 році він пішов проти своїх “московських друзів”, закликав до об’єднання з Правобережжям і вислав до Османської імперії посольство з проханням прийняти козаків під протекцію султана. Згодом він уклав союз із Кримським ханством і спільно виступив проти московської армії. Фатальною для лівобережного гетьмана стала спроба об’єднання із силами правобережного “колеги” Петра Дорошенка. Коли Брюховецький прибув до нього на військову раду 17 червня 1668 року, гетьмана схопили і стратили. Козаки, які були на раді (як “правобережні”, так і “лівобережні”), були шоковані такою підлістю Дорошенка. Його навіть збиралися вбити, тож він змушений був тікати. Згодом, аби покращити своє політичне становище, Дорошенко організував Брюховецькому похорон із почестями.

28 червня 1890 року народився один із засновників “Пласту” та український військовий льотчик Петро Франко. Він був третім сином поета Івана Франка.

У 1911 році Франко-молодший разом з Іваном Чмолою заснував перший таємний гурток “Пласт”, який започаткував розвиток пластового руху в Україні. Під час Першої світової війни пішов добровольцем до Легіону Українських Січових Стрільців, був розвідником та брав участь у багатьох боях. Організував “летунський полк” і сам здійснив понад 50 бойових вильотів за лінію фронту.

Після завершення Першої світової та подій Української революції повернувся до Коломиї, де працював учителем у державній гімназії. Франко нелегально відродив “Пласт” у гімназії, за що 1930 року його звільнили. 1931-го за рекомендацією професора Мостицького Петро Франко приїхав до радянського Харкова. Тут він працював старшим науковим співробітником у НДІ прикладної фізико-хімії та молочної промисловості (автор 36 винаходів у галузі хімії). Проте, побачивши події Голодомору, Франко відмовився приймати радянське громадянство. Його відпустили до Львова в обмін на підписку про нерозголошення того, чому він став свідком у Харкові. Але вже у вересні 1939-го СРСР захопив Західну Україну. Франко спочатку співпрацював із новою владою – навіть став народним депутатом УРСР та першим директором меморіального музею Івана Франка. Але довіри до нього із боку радянських спецслужб ніколи не було. НКВС слідкувало за ним безперервно.

Після початку німецько-радянської війни, 28 червня 1941 року, у його 51-й день народження, Петра Франка під конвоєм НКВС відвезли на вокзал і посадили до поїзда, що прямував до Києва. Більше рідні в живих його не побачили. В архівах КДБ збереглася телеграма від 6 липня 1941 року, де значилося: “Вказівкою тов. Хрущова заарештовано Студинського, Франка, київського артиста Донця, “націоналістів”. У зв’язку з тим, що вивести їх з Києва важко, вважаємо за доцільне їх розстріляти”. На документі є резолюція Берії: “За”.

28 червня 1914 року сербські терористи з організації “Чорна рука” вбили в Сараєво спадкоємця австрійського престолу Франца Фердинанда та його дружину Софію Хотек.

“Чорна рука” була таємною організацією, що діяла серед офіцерів сербської армії. Її метою було звільнення сербів, що знаходилися під владою Австро-Угорщини. Безпосереднім виконавцем злочину став Гаврило Принцип.

Вбити спадкоємця престолу вдалося не з першої спроби. Вранці, коли подружжя тільки прибуло до Сараєва і проїжджало містом, гранату в бік кортежу кинув інший змовник – Неділько Чабринович. Проте не влучив, його затримали. Після цього Франц Фердинанд поїхав до міської ратуші, а звідти вирушив до лікарні – відвідати поранених під час замаху на нього. Дорогою або випадково, або за змовою з терористами, водій автомобіля Фердинанда поїхав не набережною Аппель, як планувалося, а вулицею Франца Йосипа. Коли йому наказали розвертатися, за дивним збігом, поруч виявився Гаврило Принцип, що виходив з магазину. Він підбіг до машини, вихопив браунінг і з ходу вистрілив у живіт дружині спадкоємця престолу Софії, а потім у шию самому Францу Фердинанду. Після цього Принцип спробував отруїтися, але невдало. Його затримали та згодом судили.

Франц Фердинанд прожив після поранення 10 хвилин, його дружина померла майже миттєво. Після появи інформації про вбивство в Сараєво розпочався антисербський погром. Порядок довелося наводити військовим. Австро-Угорщина висунула Сербії так званий Липневий ультиматум. Його умови були нездійсненними, адже одна з них передбачала повну втрату суверенітету. Тож надалі Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. Сербію підтримала Російська імперія. Це стало початком Першої світової війни.

28 червня 1917 року в Україні Центральна Рада ухвалила рішення щодо формування першого уряду УНР – Генерального секретаріату.

Про його створення Михайло Грушевський поінформував Центральну раду за кілька днів – 3 липня. До складу уряду увійшли 8 генеральних секретарів (міністрів) та генеральний писар. Очолив уряд генеральний секретар внутрішніх справ Володимир Винниченко. Генеральним секретарем військових справ став Симон Петлюра.

28 червня 1919 року було підписано Версальський мирний договір між переможцями у Першій світовій війні (США, Великобританією, Французькою республікою, Королівством Італія, Японською імперією, Бельгією та ін.) з одного боку та Німеччиною – з іншого.

З країнами-союзницями Німеччини договори укладалися окремо. Версальський мир був дуже важким для Німеччини. За його умовами, країна визнавала себе (поряд з Австрією та Угорщиною) винною у розв’язанні Першої світової війни. Країна мала роззброїтися, віддати значну кількість територій і сплатити колосальні репарації (за розрахунками тогочасних економістів, виплачувати їх довелося б до 1988 року, але реально Німеччина завершила платити 2010-го). Розмір збройних сил Німеччини обмежили 100 тисячами сухопутної армії, військово-морський флот, по суті, ліквідували – основну його частину німці передали переможцям. Обов’язкова військова служба скасовувалась. Результатом виконання умов Версальського договору стала значна економічна криза та депресія в Німеччині. Численні дослідники вважають, що саме “перегнувши палку” в цьому договорі країни-переможниці викликали каскад подальших історичних подій: зростання ультраправих настроїв у німецькому суспільстві, прихід до влади нацистів і розв’язання Другої світової війни.

28 червня 1992 року тральщик “Сигнальник” став першим кораблем на Чорному морі, який підняв український прапор.

Екіпаж корабля під командуванням капітана третього рангу Теймура Сулейманова, протестуючи проти присяги на вірність СНД, присягнув натомість українському народу і першим на флоті підняв прапор України. Наступного дня командування бригади змусило моряків спустити український прапор. Надалі команду розформували. Але її більша частина потім перейшла на службу до ВМС України – на кораблі “Славутич” та “Гетьман Сагайдачний”.

28 червня 1996 року Верховна Рада України за результатами найдовшого в історії пленарного засідання змогла затвердити Конституцію України. Засідання тривало весь день 27 червня та всю ніч. Доповідачем на трибуні був Михайло Сирота. Вранці до Ради з шампанським прибув Президент України Леонід Кучма. Згодом він скасував свій указ щодо проведення всеукраїнського референдуму, на який планував винести попередній проєкт Конституції.

Церковне свято 28 червня

28 червня християни вшановують пам’ять пророка Амоса. Він – третій із 12 малих пророків. Жив у VIII столітті до нашої ери. Був обраний Богом на пророче служіння і посланий в Ізраїльське царство для викриття нечестивого царя Єровоама та ізраїльтян, які відступили від Бога. Пророк передбачав їм великі лиха, яких мало зазнати Ізраїльське царство і оточуючі його язичницькі народи за свою безбожність. За свої викриття пророк Амос неодноразово переносив побої та вигнання. Але повертався та продовжував закликати ізраїльтян до покаяння. Особливо ненавидів пророка жрець ідольського капища Амасія. Пророк передбачив йому і всьому його дому швидку смерть і за це зазнав побиття. Син Амасії Озія вдарив святого по голові палицею і тяжко поранив. Пророк Амос, ледве живий, досяг свого рідного селища і там помер близько 783 року до н.е.

Народні прикмети

Дятел сильно стукає по дереву – до теплої погоди з вологим повітрям.

Дощ у цей день – до поганого врожая жита.

Якщо вранці роса, то дощу вдень не буде.

Що не можна робити 28 червня

Не можна нікого обманювати та хитрувати.

Краще не розпочинати відповідальні проєкти, не планувати важливі справи та поїздки.

Не можна заходити далеко в ліс та незнайомі місцини, оскільки є великий ризик заблукати.