Сапери, які розміновують південь для наступу ЗСУ, стали мішенню №1 для росіян

Як сапери, ризикуючи життям, сантиметр за сантиметром відвойовують Україну, розповідає The Economist. Сапери є ключем до прориву принаймні трьох ліній добре спланованої російської оборони. Українським саперам, яким доручено знайти шлях, доводиться стикатися приблизно з 1500 мінами на квадратний кілометр.

У цій грі 50 сантиметрів можуть змінити все. «Цар», 35-річний ветеринар, який став бойовим сапером, 27 червня був у складі групи з п’яти чоловік, які розмінували поля поблизу села Роботиного на Запоріжжі. Сапери завершили свою ранкову місію за 3 години, коли почалися артилерійські дуелі. Спершу пішли міномети — самі по собі вони не є сигналом припинення роботи. Але потім з’явилися касетні боєприпаси , які почали вибухати над головою.

«З мінометами ви знаєте, де ви. З касетами ви перебуваєте в одному з двох таборів: пощастило чи не пощастило».

Цар обійшовся осколковими пораненнями м’яких тканин спини, від яких він відновлюється в місцевій лікарні. П’ять джгутів не змогли врятувати його товариша Діму Шульгіна, всього в 50 сантиметрах від нього. Він помер від кровотечі наступного дня у віці 35 років.

Доля контрнаступу України залежить від роботи її саперів. Сапери є ключем до прориву принаймні трьох ліній добре спланованої російської оборони — і ніде більше, ніж на відкритих рівнинах Запорізької області, головного фокусу контрнаступу України. Прогрес тут більш стратегічно важливий, ніж деінде. Але рф це знає і відповідно побудувала оборону. Українським саперам, яким доручено знайти шлях, доводиться мати справу з приблизно 1500 мінами на квадратний кілометр. Тобто до того, як почне працювати російська артилерія, безпілотники, авіація та радіоелектронна боротьба .

«Сапери стали мішенню номер один», — каже «Безсонний», командир роти, який відповідав за нещасливу місію 27 червня. «Це полювання, чисто і просто».

Україна змінила тактику в перші дні контрнаступу. Під час невдалої атаки на південь від Малої Токмачки 7 червня більша частина найпотужнішого обладнання для розмінування, наданого Заходом, загрузла, а потім потрапила під ціль, на мінних полях. Зараз Україна кидає вперед саперів спочатку невеликими групами по чотири-п’ять осіб, пішки, в надії, що їх не помітять; далі йде піхота. Це відхід від стандартів і доктрини НАТО, яка підкреслює роль броні як захисту.

«Ця війна змушує нас робити нестандартні речі», — каже «Бобер», який командує інженерним полком, який забезпечує саперами ударні бригади України. «У нас немає повітряного прикриття чи великої кількості західного обладнання, тому ми ризикуємо своїми людьми. Тактика малих груп, як фіни, які використовували в зимовій війні [1939-1940]». За його словами, тактика несподіванки була єдиним способом подолати смугу перешкод.

Навряд чи існує робота, більш небезпечна за цю. Значну частину розмінування роблять на світанку. В українців є окуляри нічного бачення, надані західними партнерами та місцевими волонтерами, але оптика не ідеальна.

«Основна зброя сапера — око», — каже “Безсонний”. Тож інженери рано вранці рухаються вперед із швидкістю равлика, 8-10 метрів один від одного, досліджуючи під кутом 45 градусів, поки не натраплять на метал. Весь цей час над ними ширяють дрони, а сапери постійно ризикують викликати артилерійський обстріл. Дощ і хмари надають найкращі умови, оскільки вони зменшують видимість з дронів. Але в спекотне літо на півдні України, де сонячні удари стали звичайним лихом війни, такий захист буває рідко.

Виснаженим саперам доводиться стикатися з низкою того, що в професії називається «сюрпризами». До них відносяться весь перелік радянських протипіхотних і протитанкових мін; міна «жаба» озм -72, яка виривається з-під землі і пускає осколки в середину; і міни-пастки, замасковані під сигаретні пачки або прикріплені до трупів. Один із загиблих українців під час невдалого червневого наступу на Малу Точмачку був замінований, наприклад. Троє солдатів, яких відправили на евакуацію, отримали важкі поранення, коли спробували перенесли тіло. Місію довелося згорнути.

Значна частина російської інженерної роботи є хитрою, повідомляє “Цар”. «Ви можете наштовхнутися на тросик, який спричинить вибух прямо в тому місці, за яким ваша група слідує за вами». Але були й приклади неякісної роботи. «Досить часто забувають поставити детонатор або замикають дроти».

Сапери кажуть, що просування було б набагато швидшим, якби Україна мала достатньо інженерного обладнання та повітряного прикриття. Але нова тактика малих груп теж дає скромні результати. Повільне просування наблизило українські позиції поблизу Роботиного до їхньої мети – Токмака на півдні, важливого залізничного вузла, через який ракетні установки Нimars могли б подолати відстань вогню до автомобільної дороги росія-Крим. Нові технологічні ноу-хау застосовують і українці. Безпілотники, оснащені тепловими датчиками, є новітньою зброєю. Вони шукають позиції російських укриттів, фіксуючи ознаки тепла за 30-60 хвилин до заходу сонця, коли металеві шахти достатньо нагрілися.

Але найбільшим чинником успіху України може бути моральний дух. «Бобер» каже, що контрнаступ завдав його інженерному підрозділу гірших втрат, ніж будь-кому в армії. «Відверто кажучи, багато наших чоловіків злякалися». Один солдат зривається щоразу, коли чує дзижчання; він боїться «мух» – так на військовому жаргоні називають дрони. Інші, як-от «Каспер», 29-річний командир роти, зізнаються, що борються з більш жахливою стороною роботи — працювати попри сморід крові та трупів. Але є ознаки того, що нові досягнення поблизу Роботина могли прищепити українським саперам почуття мужності. «Каспер» повідомив, що щойно повернувся з операції з розмінування медично-евакуаційного маршруту, який пролягає в межах 100 метрів від російських позицій.

Швидкість темпу просування означає, що ця фаза контрнаступу, зосереджена на виснаженні вогневої потужності та резервів російської артилерії, може тривати ще місяці. Прогрес не рівномірний, каже «Бобер»; ви не можете просуватися вперед занадто швидко, інакше ви будете відрізані від флангів. Є надія, що після прориву перших рубежів російська оборона в другому, третьому і подекуди четвертому ешелонах виявиться менш загрозливою. Тоді обмежена механізована потужність, яка зараз зберігається в складі, зможе побачити сонце. Сапери висловлюють упевненість, що врешті-решт вони зламають російську оборону та звільнять окуповану Україну. Кожен крок вперед є надією.

«Ми, як таргани, проліземо, бо від цього залежить наше життя», — каже Цар. Він повернеться на передову, як тільки йому дозволять лікарі.

Читайте також: Пес Патрон потрапив під удар РСЗВ на Харківщині