Сьогодні 26 липня: яке свято та день в історії

26 липня 1708 року стратили Василя Кочубея – найближчого друга Мазепи, який написав на гетьмана донос Петру I. У 1887-му опубліковано перший підручник міжнародної мови есперанто. 1945-го у Великій Британії оголосили результати виборів, Черчилль та консерватори програли лейбористам. 1971-го стартувала четверта експедиція людей на Місяць.

Свята та пам’ятні дати 26 липня

26 липня під егідою ООН проходить День дядька та тітки.

Також відзначають День парашутиста.

26 липня в історії

26 липня 1708 року поблизу Білої Церкви у присутності гетьмана Івана Мазепи та кількох тисяч козаків стратили за зраду полковників Івана Кочубея та Івана Іскру. Трагічності цій історії надавав той факт, що Василь Кочубей був давнім другом та кумом Мазепи.

Існує не менше двох версій причин того, чому Кочубей написав на гетьмана донос Петру I – політична та романтична. Політична версія (до якої схиляється більшість істориків) говорить про те, що Кочубей був ймовірним кандидатом у гетьмани в разі усунення Мазепи. Він був дуже багатий і довго обіймав високі посади на Гетьманщині: ще за правління Івана Самойловича став Генеральним писарем, а за Мазепи призначений Генеральним суддею. Щоразу, залишаючи Батурин, Іван Мазепа призначав Кочубея наказним гетьманом. Тож до отримання реальної, а не наказної булави залишався один крок.

Романтична версія полягає в тому, що 65-річний Мазепа закохався у власну хрещеницю – 16-річну дочку Кочубея Мотрю (причому кохання, судячи з усього, було взаємним). Він навіть висловив намір одружитися. Але отримав відмову батьків коханої. Згодом Мотря втекла до Мазепи, коли батьки намагалися відправити її до монастиря. Але гетьман повернув дівчину Кочубеям. Однак усі ці події сталися за кілька років до написання батьком Мотрі доносу Петру I. Вона на той час вже була одружена з іншим чоловіком, а Мазепа і Кочубей так і товаришували.

Хоч би якими були справжні причини, факти залишилися незмінними. 21 квітня 1708 року Василь Кочубей, взявши собі у спільники полковника Івана Іскру, відправив Петру I донос на Мазепу. Документ складався із 25 статей. Серед них були реальні факти, які могли трактуватися як зрада гетьмана, так і бездоказові повідомлення про те, що нібито говорив Мазепа, припущення самого Кочубея і т.п. Серед іншого свого товариша Кочубей звинувачував у “жахливому” – небажанні зближуватися з Московщиною. У статті 20 свого доносу полковник писав таке: “На Коломацькій раді ухвалено, щоб малоросіяни з великоросіянами вступали в спорідненість і властивість, а гетьман до того не допускає і між малоросіянами та великоросіянами збільшується віддалення та незнайомство”. Петро I, отримавши це творіння, не повірив його авторам і звелів заарештувати Кочубея з Іскрою та розібратися, що там до чого

Розбиралися тоді традиційно – з допомогою тортур. Зрозуміло, що у процесі Іскра та Кочубей зізналися, що обмовляли Мазепу з особистих мотивів. Їх визнали наклепниками та засудили до страти, яку й здійснили в селі Борщагівка біля Білої Церкви. Після переходу Мазепи на бік шведів московити посмертно реабілітували Кочубея з Іскрою. Петро розпорядився повернути їхнім сім’ям конфісковані маєтки та додав ще нові володіння.

26 липня 1887 року вважається днем ​​народження міжнародної мови есперанто. Цього дня у Варшаві вийшов підручник авторства Людвіка Лазаря Заменгофа “Міжнародна мова”.

Заменгоф розробив штучну мову, виходячи з мети зробити її легкою у вивченні та використанні. Його лексика складається із суміші романських, німецьких та слов’янських мов. При цьому вся граматика складається лише з 16 правил без жодних винятків. А всі слова будуються за участю зовсім невеликої кількості елементів (10 приставок, 35 суфіксів та 11 закінчень). Ідея “зручної мови” набула популярності у світі. Зараз есперанто, за різними даними, володіють до двох мільйонів людей. Його використовують під час проведення міжнародних заходів та конференцій. Крім того, на есперанто викладають у кількох країнах – зокрема, в Угорщині та Китаї.

26 липня 1931 року народився український дисидент, Герой України Іван Дзюба.

Він виріс у Донбасі, в районі Волновахи. З дитинства говорив російською та до середини 1950-х у графі “національність” писав “русский”. Усе змінилося під час навчання у Донецькому педагогічному інституті, де майбутній дисидент вивчав російську філологію. Там він відчув штучність спроб принизити українську мову та культуру. Після кількох років роботи в Донецьку вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Тараса Шевченка АН України та переїхав до Києва. А там став одним із активних учасників Клубу творчої молоді, зблизившись із “шістдесятниками”.

Першу “персональну акцію непокори” провів у 1965 році під час прем’єри фільму “Тіні забутих предків”. Там він вийшов на сцену та заявив про арешти творчої молоді, які прокотилися Україною. Із зали його підтримав В’ячеслав Чорновіл. Він підвівся та вигукнув: “Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!” Через ці події багато їхніх учасників втратили роботу або були відраховані з вузів. У тому ж році Дзюба написав роботу, яка прославила його серед “шістдесятників” – “Інтернаціоналізм чи русифікація?” Спираючись на твори Леніна, Маркса та Енгельса, а також офіційні документи СРСР він викривав “неінтернаціональну” політику КПРС. Причому екземпляри свого твору надіслав особисто керівникам режиму: першому секретареві ЦК Компартії Петру Шелесту, голові Радміну УРСР Володимиру Щербицькому та ЦК Компартії до Москви. Спеціальна комісія визнала роботу Дзюби ідейно шкідливим твором. Його виключили зі Спілки письменників України, а потім затримали та протягом року тримали в ізоляторі КДБ, постійно проводячи допити. Зрештою, він публічно “покаявся”. Однак згодом продовжував у своїх працях відстоювати право українців та інших народів на власну ідентичність.

У 1980-х став одним із засновників Народного Руху України, президентом Республіканської асоціації україністів, головним редактором журналу “Сучасність”. 1992-го очолив Міністерство культури України. Працював у Національній академії наук України, очолював Комітет Національної премії імені Тараса Шевченка. 2015-го вийшла книга Дзюби “Донецька рана України”, присвячена його малій батьківщині та тому, як різноманітними маніпуляціями мешканців Донбасу довели до окупації. Помер Герой України перед початком повномасштабного російського вторгнення – 22 лютого 2022 року.

26 липня 1945 року у Великій Британії оголосили результати виборів. Консерватори, які перебували при владі з часів останніх загальних виборів 1935 року, “з тріском” програли лейбористам. Результатом цього стала відставка однієї з ключових постатей світової політики часів Другої світової – Уінстона Черчилля.

Перевага лейбористів була вражаючою – вони отримали в британському парламенті 393 місця проти 199 у консерваторів. Така відмова британців підтримати “партію переможців” багато в чому пояснювалась економічними проблемами, що гостро відчувалися в країні. Самого Черчилля звинувачували й у невдалих заявах під час самої передвиборчої кампанії (зокрема, він собі дозволив сказати, що опоненти поводитимуться “як гестапо”). Одразу після оголошення результатів виборів Черчилль подав у відставку та рекомендував королю Георгу VI підтримати призначення прем’єром лейбориста Клемента Еттлі. Усе це відбувалося на тлі Потстадмської конференції. Так і вийшло, що на ній Велику Британію представляли почергово два прем’єри. Проводжаючи Черчилля, король Георг побажав нагородити його “Орденом Підв’язки”, але експрем’єр відмовився, заявивши, що виборці вже нагородили його “Орденом Башмака”. Проте це не був кінець політичної кар’єри Черчилля. Він очолив опозицію, а у жовтні 1951 року в 76 років знову став прем’єр-міністром.

26 липня 1956 року президент Єгипту Гамаль Абдель Насер заявив про націоналізацію Суецького каналу. Події відбувалися на тлі деколонізації Африки та Азії, яка стала наслідком Другої світової війни. Під час війни судноплавство каналом фактично регулювала Велика Британія. Наслідком спроби націоналізувати канал стало вторгнення до Єгипту британських, французьких та ізраїльських військ. Відбулася так звана тижнева Суецька війна. Сам канал частково зруйнували, а єгиптяни ще заблокували, затопивши у ньому 47 кораблів. Судноплавство зупинилося до 24 квітня 1957 року. У процес врегулювання втрутилася ООН. Миротворчі сили запровадили режим нейтральних територій навколо каналу, за допомогою ООН судноплавну артерію розчистили.

26 липня 1971 року стартувала четверта місія на Місяць. Американський екіпаж корабля “Аполлон-15” успішно досяг Місяця, де висадився 30 липня.

Астронавти провели на Місяці 66 годин та 55 хвилин. Девід Скотт та Джеймс Ірвін здійснили три виходи на поверхню загальною тривалістю 18 годин 35 хвилин. Так, вони проїхали 27,9 км на місячному ровері, відійшовши від свого модуля найбільше на 5 км. Також зібрали та доставили на Землю 77 кг місячної породи.

Церковне свято 26 липня

Православні 26 липня відзначають Собор архангела Гавриїла. Архангел Гавриїл був обраний Богом для того, щоб благовістити Діві Марії про зачаття Сина Божого. Він сповіщав людству про майбутнє втілення Сина Божого, надихав пророка Мойсея під час написання книги Буття, пророку Данилові сповіщав про майбутні долі єврейського народу, сповіщав праведну Ганну про народження від неї Діви Марії. Він явився священикові Захарії, передбачивши народження Іоанна Хрестителя. Попередив Йосипа Обручника про задуми Ірода та наказав бігти до Єгипту з Марією та немовлям. Жони-мироносиці почули від Архангела радісну звістку про Воскресіння Христове. У цей день згадують багаторазові явлення Архангела Гавриїла та його ревне виконання божої волі.

Народні прикмети

Якщо 26 липня сухо, то осінь буде погожою і теплою.

Чим більше ягід з’явилося на калині, тим морознішою буде зима.

Темні хмари в цей день віщують зміну погоди.

Що не можна робити 26 липня

Категорично заборонено нешанобливо ставитися до хліба: викидати його залишки або змітати крихти на підлогу.

Не можна байдикувати та довго спати.

Не можна брехати – обман обов’язково розкриється.