Куп’янчани vs евакуація: одні ховають дітей, інших вивозять утретє (сюжет)

Військові кажуть, що за інтенсивністю обстрілів Куп’янський напрямок поступається лише Бахмутському. Армія рф обстрілює населені пункти з польової артилерії і мінометів, далекобійних гармат і авіації. Це ставить місцевих жителів перед дилемою: залишатись чи все ж покинути звільнені міста і села? Кореспондент МГ «Об’єктив» разом з волонтерами загону швидкого реагування харківського Червоного Хреста проїхав в евакуаційному автобусі. Про настрої людей – у репортажі.

Загін швидкого реагування харківського Червоного Хреста їде на евакуацію жителів Куп’янського району. На день є чотири заявки, але волонтери вивезуть всіх, хто буде готовий. Ківшарівка в передмісті Куп’янська. Тиждень тому росіяни завдали по селищу чергового авіаудару – скинули КАБ-250. Були загиблі та поранені. Тоді деякі місцеві благали вивезти їх в безпечніше місце. Але за декілька днів заспокоїлися.

Ігор Клименко, командир загону швидкого реагування Харківської обласної організації Товариства Червоного Хреста України
Людини немає, не відповідає. Вдома нікого немає. Все закрито. Стукали – ніхто не відповідає.

Волонтери завжди просять людей передзвонити, якщо ті передумають виїжджати. Зворотний зв’язок отримують не завжди. Тому настрій невеселий. Передумали виїжджати – добре. Тепер головне, щоб і смерть передумала.

Володимир Федотенко, волонтер Харківської обласної організації Товариства Червоного Хреста України
Вони кажуть, що скрізь стріляють, скрізь може прилетіти. Тобто повної безпеки ніде немає. Але наші аргументи звучать приблизно так, що тут стріляють постійно. Там тиші немає. Тільки пістолет Макарова може не долетіти.

У середині липня армія рф відновила наступальні штурмові дії на Куп’янському напрямку. Українське командування повідомляло, що там противник зосередив понад 100 тисяч солдатів, понад 900 танків, пів тисячі артилерійських систем і сотні РСЗВ.

Мешканка Куп’янська Валя, якій майже виповнилося 80, пояснює, що коли починається обстріл, вона біжить у підвал. Якщо просто звучить сирена, то вже ніяк не реагує. Звикла.

Валя, мешканка Куп’янська
Де травичка на горі, отам була яма. Туди попало. У нас тоді ж вікна повилітали. У мене всі чотири вікна полетіти. У хаті скло все було. Кожен день. Страшне. Страшне. Лягаєш і не знаєш, чи встанеш, чи не встанеш.

З вересня минулого року лінія фронту знаходиться за 8-9 км від Куп’янської громади. Не було жодного дня, щоб її не обстрілювали або не скидали авіабомби. Сюди долітає усе, що є на озброєнні рф.

Ігор Клименко, командир загону швидкого реагування Харківської обласної організації Товариства Червоного Хреста України
Люди похилого віку кажуть: «Я тут народився – я тут помру». Я кажу: «Це дуже класно. Ми всі так хочемо. Але ж ще є можливість жити. Ще життя не скінчилося. Ви не хворієте. Ви ще можете жити».

Зараз у Куп’янську залишилося десь 6,5 тисяч мешканців із 27 тисяч у довоєнні часи. Валя розуміє, що через російські обстріли може загинути в будь-яку мить. Але виїжджати не хоче категорично.

Валя, мешканка Куп’янська
Ні, синок, ні. Я не поїду нікуди. Буду тут. Вже під вісімдесят років мені. Куди їхати? Уже як погибати, то тут, на своїй рідній землі.

Наразі на Куп’янщині діє добровільна евакуація. У середині березня із населених пунктів району, де велися активні бойові дії, евакуювали дітей. На минулому тижні завершили примусову евакуацію з прикордонної Вовчанської громади.

Еля, школярка
Голосно бахкали і ми ховалися. – А де ви ховалися? – У наметі. Тато нам побудував намет, щоб ми ховалися.

Усього вивезли 186 неповнолітніх з дев’яти населених пунктів громади.

Ігор Клименко, командир загону швидкого реагування Харківської обласної організації Товариства Червоного Хреста України
Різні історії бувають. Хтось одразу згоден. За кимось ми, бувало таке, що і гонялися по ОТГ. В одне місце перевезли дитину. Ми узнали – приїхали. Потім ми їх на третій день впіймали і вивезли.

Плескачівка Дворічанської громади знаходиться приблизно за десять кілометрів від лінії фронту. Зараз у селі проживають сім осіб. Один із мешканців подав заявку на евакуацію. Але є шанс, що згодиться ще хтось. Дороги розбиті. Водій намагається об’їжджати чорні плями. Це, можливо “пелюстки” або нерозірвані снаряди. Біля лінії зіткнення потрібно щоразу вигадувати нові маршрути. Тут немає правильних небезпечних доріг, бо бойова ситуація може змінюватися.

Ігор Клименко, командир загону швидкого реагування Харківської обласної організації Товариства Червоного Хреста України
Оце найкоротша дорога. Але вона є більш небезпечною. І тут не завжди проїдеш. Недалеко від лінії зіткнення. Дворічанська територіальна громада. Яка прострілюються на постійній основі. Слава Богу, проскочили. Усе буде добре.

Дворічанська громада межує з росією. Вона опинилася в окупації майже на початку повномасштабного вторгнення. Під час контрнаступу у вересні минулого року ЗСУ звільнили близько 40% Дворічанщини. Решта, по інший бік річки Оскіл, залишається під окупацією.

Галина Турбаба, голова Дворічанської селищної ради Харківської області
А у нас гримить сьогодні з самого ранку. То вдячні за те, що приїхали.

Голова Дворічанської селищної ради Галина Турбаба на співпрацю з окупантами не пішла. Пройшла фсбшні допити, двічі її викрадали і тримали в камері Куп’янського райвідділу. Спочатку 33 доби, потім 50. У жовтні 2022 року президент призначив жінку начальницею Дворічанської селищної військової адміністрації.

Галина Турбаба, голова Дворічанської селищної ради Харківської області
Ситуація складніше. Десь з березня ситуація стає гучніше. Якщо раніше обстрілювалася тільки Дворічна активно, то останнім часом це пішло і на інші населені пункти. І Петроіванівка, і Фиголівка, і Колодязне, і Западне. Це ті населені пункти, котрі постійно перебувають під обстрілами. І обстріли частішають. Ми не можемо сказати де і коли може бути тихий проміжок часу. І вдень, і в ночі. І різні види озброєння. Ми вже не орієнтуємось. Із чого тільки по нас не стріляли.

Клавдія Іванівна, мешканка села Плескачівка Дворічанської громади
Були прильоти, два у мене вікна вирвало. З галереї і з хати вирвало вікна. Но, слава Богу, що пристановилося на цьому.

Попри обстріли Клавдія Іванівна каже, що не розуміє, як це взяти валізу, скласти в неї, що влізе, покинути свою хату, у котрій прожила 70 років, і почати життя з нуля. Каже: «Кому я потрібна?»

Клавдія Іванівна, мешканка села Плескачівка Дворічанської громади
Уже такі годи, що нікуди уїжджати. Якби хоч був здоровіший і щоб ноги носили, то може кудись можна було б поїхати. А як ноги негожі, так здорово не поїдеш і не підеш нікуди. Ото вийдеш, по двору походиш, на город трошки сходиш. Попрацюєш хоч чуть-чуть.

Волонтери закликають евакуйовуватись, поки є така можливість. Вони пам’ятають випадки, коли вмовляли виїхати. А за деякий час за адресою евакуації вже нікого і нічого не було. Тільки руїни.

Ігор Клименко, командир загону швидкого реагування Харківської обласної організації Товариства Червоного Хреста України
Дворічна. Багато тих людей, яких я вмовляв, які є на відео (я періодично передивляюся), їх вже немає в живих, на жаль. Були прильоти. Вони загинули.

«Одна цивільна жінка загинула, троє у важкому стані. Двоє цивільних загинули, четверо поранені». Таке майже щодня у зведеннях. Хтось до цього звикає, хтось  – ні.

Галина Турбаба, голова Дворічанської селищної ради Харківської області
Я особисто не думала, що доведеться мені займатися ритуальними послугами. І забирали з моргів, і ховали під обстрілами. І дуже важко було, коли в однієї з наших помічниць загинула мама і коли ми на цвинтарі біля ями і не можемо опустити, тому що обстріли, обстріли, обстріли. Це жахливо.

Галина нарікає, що є люди, котрі не чують жодних доводів. Емоції на межі: ми тут народилися, живимо і будемо жити. Нас все влаштовує. Уже півтора року йде війна, а нас ще не вбили.

Галина Турбаба, голова Дворічанської селищної ради Харківської області
Дуже складно умовляти на евакуацію. Тільки якщо поруч прилетіло або в свій будинок прилетіло. І коли залишився без нікого. Складно було з дітьми. Умовляли евакуюватися. І аргумент останній вже був для однієї з мамочок: «Що ти будеш робити, як дитину поруч з тобою накриє? Як ти будеш жити потім»? Оце, каже, мене і добило. Оце тепер вже я збираюся і поїду. А так потерпають за ту козу, за корову: «Як мене евакуюєте – заберіть і корову мою».

Віктор Іванович, один із семи мешканців Плескачівки, вирішив евакуюватися через смерть дружини. Йому 70 років. У Плескачівці він працював скотарем, сторожем на бригаді. З дочкою, яка жила у Сєвєродонецьку, зв’язок перервався. Багаж у Віктора Івановича невеликий – речі першої необхідності.

Віктор Іванович, мешканець села Плескачівка Дворічанської громади
Коли дружина була зі мною, я сам усе прав, підлогу мив, їсти готував. Он сусіди все знають. А тепер дружини нема – і руки опустилися. Я зараз нічого їсти не готую. Нічого. Сусідка принесе трошки супчика – поїм і все. Голова паморочилася, слабкість була. Я двічі втрачав свідомість.

З’ясовується, що літнього чоловіка втретє вивозять з небезпечного місця. Деякий час він тримався, а потім повертався додому. Плескачівка під окупацією не була. Російські військові стояли поруч, в Рідкодубі. По дорозі Віктор Іванович згадує епізоди тієї пори.

Віктор Іванович, мешканець села Плескачівка Дворічанської громади
Бачите, що вони творять? Вони до сусідки підійшли. Стоїть біля хвіртки відро для сміття. Він ногою вдарив – воно перевернулося. Зайшов сам у хату – двері ногою відчинив. А сусідка каже: “Ти так до себе додому заходиш? До своєї матері?” – У мене мати не така. А вас, хохлів, треба всіх різати, каже.

Віктора Івановича везуть до гуртожитку у Харкові, де до повномасштабної війни мешкали студенти. Він себе переконує, що хоч спочатку на новому місці буде складно, але згодом звикне і ще зможе радіти життю.

Віктор Іванович, мешканець села Плескачівка Дворічанської громади
До тями хочу прийти після похорону дружини. Мені сусіди кажуть: повіддавай її речі, щоб вона тобі не нагадувала. А я навпаки залишив. Я як гляну, що вони висять, я думаю, що вона вдома.

До війни переселенці не мали бажання мандрувати. Це зрозуміло. ВПО – не туристи. Жити на новому місці набагато складніше. Але залишатися під постійними обстрілами та грати з долею у рулетку – теж такий собі варіант.

Читайте також: Ще понад сотню людей евакуювали з “гарячої” Куп’янщини – Синєгубов