Рік без окупантів, але біля РФ: інтерв’ю зі старостою Козачої Лопані

Селище Козача Лопань на Харківщині, звільнене від окупантів 11 вересня 2022 року, живе в умовах постійних обстрілів, адже розташоване за 5 кілометрів від кордону з РФ. Попри загрозу, тут залишаються навіть із дітьми. Історія селища під час повномасштабної війни переплелася з долею його старости Людмили Вакуленко. Жінка стала свідком або безпосередньою учасницею чи не всіх ключових подій. Вакуленко понад пів року провела в окупації разом з іншими мешканцями. Жінка бачила, як встановлювали свою “владу” росіяни та допомагала забирати з місць обстрілів тіла загиблих місцевих. Вакуленко підозрювали в державній зраді, на ґрунті чого в неї стався інфаркт, а пізніше жінка ризикувала собою, щоб повернути в центр Козачої Лопані прапор України. Кореспонденти МГ “Об’єктив” зустрілися з посадовицею в річницю визволення селища. Це був один із днів, коли його не обстрілювали.

Староста Козачої Лопані Людмила Вакуленко показує 11 дубів, які посадили у центрі на честь звільнення селища від російських військових 11 вересня 2022 року. Деревцям майже рік.

Пані Людмила стурбована, що небайдужий до дат ворог може “привітати” з річницею деокупації обстрілом. Тому людей у ​​центрі майже немає – сидять по домівках. І нас закликають бути обережними, щоб не потрапити у поле зору російського розвідувального безпілотника, якщо він з’явиться. Вакуленко звертає увагу на вкритий кратерами центральний майдан та констатує, що кордон лише за 5 кілометрів.

ОБСТРІЛИ

Найстрашнішим Людмила називає ранок 17 березня 2022 року, коли у селищі вже перебували окупанти. Під обстріл потрапив задній двір адмінбудівлі, де годували місцевих – видавали їм кашу та хліб. На той момент, за словами старости, тут було близько чотирьохсот мешканців. Шестеро загинули.

“Вони невпізнанні були, розірвані на шматки. Довелося нам їх збирати. Я, наприклад, працювала як автомат. Коли привезли ми жінку на Театральну вулицю, то сусід вийшов і плаче. Каже: “Михайлівна, у вас що – серця немає?” Але, мабуть, так треба. Коли хлопці побратимів своїх виносять. Вони не дивляться, що руки немає, голови немає. Треба зробити. Так і в мене тоді було”, – згадує Людмила.

На фасаді селищної ради росіяни повісили меморіальну табличку з прізвищами загиблих 17 березня. Те, що у списку сім жертв – помилка, зазначає староста, Ольга Іванча померла в інший день.

Людмила впевнена, що обстріл вівся окупантами, хоча ті й звинувачували у цьому Збройні сили України. Вже 14 серпня 2023 року російські військові вдарили майже по тому ж місцю біля селищної ради, де раніше самі ж створили меморіал. За даними Харківської облпрокуратури, це був танковий обстріл. Один мирний житель загинув та ще троє були ушпиталені з пораненнями.

Скільки людей зникли під час окупації або були закатовані військовими РФ – наразі точно невідомо. Але тільки від їхніх обстрілів загинуло близько двох десятків мешканців, каже Людмила.

“Це надзвичайно багато. Це люди, які повинні були жити. Під час окупації молоду дівчину, яка тільки-но 11-й клас закінчила. Касетними боєприпасами обстріляли. Її не довезли до лікарні. Це те, що робить війна… Жінка і війна – це неправильно. Я за гендерну рівність. Я розумію, що жінки зараз увійшли в усі професії. Жінка-військовий, жінка-лікар. Жінка для того на світі, щоб народжувати, а не для того, щоб збирати по шматках людину, яку розсікло тільки що. Можливо, це й чоловікам дуже важко. Але для жінок – це травма на все життя. Це не травма, це взагалі – цього не може бути”, – вважає голова Козачої Лопані.

Найбільше влітку селище тероризували російські танки, внаслідок чого були загиблі та поранені. На дрони для ЗСУ, щоб знищити ворожу техніку, небайдужі у телеграм-каналі “Козача Лопань Life” за добу зібрали майже 139 тисяч гривень. Незабаром опублікували відео передачі безпілотників військовим.

Відео: телеграм-канал “Козача Лопань Life”

“Мені здається, що танк вже знищили. Востаннє вони стріляли з авіації. Залітав гелікоптер, не долітаючи до кордону, і обстрілював нас. Але вже не танк. Танк замовк”, – констатує Людмила.

У таких умовах у селищі мешкають 1700 осіб, до війни було 6 тисяч. Під звуки вибухів зростають 69 дітей. Батьки не бажають їх вивозити. За словами старости, діти навчаються онлайн. Користуються мобільним інтернетом, тому що кабельний було пошкоджено внаслідок обстрілів.

РОДИНА

Двоє онуків Людмили також залишаються у Козачій Лопані. Одному хлопчику п’ять, другому – дванадцять. Їхній батько – зять жінки, який також був поранений внаслідок обстрілу, лікується вдома. Третій онук – син другої доньки – цього року виїхав із селища, бо вступив в університет. Людмила ж не залишає чоловіка, який переніс інсульт. Так і живуть, усі разом.

“Обидві доньки після деокупації одразу виїхали в Харків. Там знімали квартири і працювали. Але всіх притягнуло знову сюди. Нас усіх тягне додому. Звичайно, це небезпечно. Але якщо зять скаже: “Ми поїдемо в Харків”, я їх відпущу. Я, звичайно, чоловіка не покину, бо він однозначно сказав: “Ні, я нікуди не їду”, – ділиться жінка.

ПІДОЗРА

Людмила й сама пережила інфаркт. Про це дізналася від сусідки-медикині постфактум. Здоров’я підірвала шокуюча звістка. У травні, коли у Козачій Лопані заправляли окупанти, в Україні жінці заочно оголосили підозру у державній зраді. Максимальне покарання за цією статтею – довічне позбавлення волі. Приводом стало відео, що вийшло на РосТБ. На ньому Людмила стояла поряд із Віталієм Ганчевим. Тут, у Козачій, за даними облпрокуратури, колишній заступник начальника Дергачівського райвідділу міліції добровільно очолив так звану “адміністрацію” захоплених територій Харківщини.

“Я була у своєму кабінеті на другому поверсі, і прийшли мене забирати військові. Автоматом у спину стукали: “Иди, посмотри, до чего твоя власть довела людей”, – згадує Людмила.

Староста наголошує: це зібрання відбулося за два тижні після початку повномасштабної війни. Визнає: люди, які на відео підтримували загарбників, місцеві – акторів із РФ не завозили.

“Щоб ми були такі голодні, я б не сказала. Ми село. У нас у кожного в погребі є. Я їм кажу: “Ну привозять трішки з Дергачів, і ліки привозять трішки”. Але ж, розказую, що блокпости поставили. Вислухали мене. А Ганчев каже: “Постійно будемо привозити вам, бачите. Он фури стоять. Росія ніколи вас не покине. Вона тут назавжди”. І цього було досить, що я стояла біля цієї людини. Я не знала, хто він”, – стверджує посадовиця.

ОКУПАЦІЯ

Людмила каже: працювала, поки над Козачою Лопанню майорів прапор України. Тобто місяць, до 24 березня. Перед цим вона отримала пропозицію від окупантів.

“Ми пропонуємо вам працювати за гроші. За рублі. Я відразу сказала: “Ні. І думаю, що колектив не згодиться”. Мені м’яко сказали: “Ви відповідаєте тільки за себе”. Вони пропонують бути міністром соціального захисту! Міністром! Я кажу: “Ви знаєте, ще б так, міністром освіти, бо я вчителька, може працювала б”. А вони кажуть: “Ні, там уже є міністр”. Я сміюсь, а вони гумору взагалі не розуміють. Коли я сказала, що не буду працювати, вони сказали: “Щоб ви знали, ви перша у списку “нациків”, – пригадує староста.

Главою окупанти поставили свою людину, яка об’єднала навколо себе прихильників РФ, розповідає Людмила. Тому до звільнення селища вона була вдома і не працювала на росіян. Каже, що сама тортур не зазнала. Хоча, за даними Офісу генпрокурора, у Козачій Лопані діяли дві катівні. У підвалах залізничного вокзалу та магазину військові РФ утримували людей та застосовували до них фізичне та психологічне насильство. Людмила наводить приклад: одному з мешканців окупанти знівечили спину за те, що той нібито був навідником.

ВИПРАВДАННЯ

6 березня 2023 року, після місяців розслідування, з чиновниці зняли підозру у державній зраді та закрили кримінальне провадження за ч. 3 ст. 111 ККУ. Як повідомляв журналістам речник Харківської облпрокуратури Дмитро Чубенко, Дергачівський райсуд області встановив, що “особа отримала завдання від окупаційних військ, але повідомила про це у правоохоронні органи і завдання окупантів не виконувала”.

“Найважча стаття – це державна зрада. Фільтрацію треба було пройти, допити. Усе це треба було. Я розумію прекрасно. Я залишилася в окупації”, – каже Людмила і додає, що вирішальними, на її думку, стали свідчення жителів Козачої Лопані.

“Думаю, що це були свідки. Наші люди, які жили в селищі. Ви знаєте, мені не соромно було перед ними. Вони знали і бачили, що я не працювала (на росіян – ред.)”, – говорить жінка.

Увесь цей час Людмилу, яка до адміністративної роботи 30 років працювала вчителькою, підтримував її колишній учень, голова громади Вячеслав Задоренко.

Відео: телеграм-канал Вячеслава Задоренка

ВИЗВОЛЕННЯ

“В окупації було вже нестерпно. Це була мука, це був жах. Ми всі хворі вийшли з окупації. Чи ми вийшли вже – я не знаю. Вона в нас точно сидить. Може, як в дитинстві чекають на Діда Мороза, я спала і бачила людей у камуфляжі з нашим прапором. Я це уявляла. Мені здавалося, що це буде кращий день. І я скажу більше, я не завжди вірила в те, що прийдуть. Можливо, що ви мене засудите і зараз скажете, що як так – не вірили. А так, що людина кожен день вмирала. Один постріл – ми біжимо у погреб. У погребі ночували, обладнали якісь лежаки. Прийдуть наші, прийдуть наші… Немає зранку. Невже не прийдуть? Оте що назавжди – ні, але на роки може бути. Отакі страшні думки”, – ділиться Людмила.

Перший етап Слобожанського контрнаступу українських військових розпочався 6 вересня 2022 року, і ввечері 10 числа окупанти взялися поспіхом відступати з селища, лякаючи місцевих, що українські оборонці зітруть його з лиця землі. Тому багато мешканців тієї ночі виїхало в РФ, розповідає Людмила. Однак, не було жодного пострілу. І рано-вранці жінка повернула на флагшток перед селищною радою синьо-жовтий прапор, який із березня берегла під підкладкою пальта.

“Казали: “А як ви могли туди піти? Якби вас застрелили?” Я про це не думала. Треба ж прапор повісити. Це головне. Позначити, що окупантів вже немає. І комусь це було радісно. Бо хтось побачив у Бєлгороді прапор і каже: “Усе, Україна. Чого ми поїхали?” Тобто наш прапор змусив повернутися назад тих, хто є українцем. А хто не українець, нехай залишається там”, – каже посадовиця.

ЗСУ увійшли в Козачу Лопань за кілька годин після появи над селищною радою українського прапора, на двохсотий день повномасштабної війни.

Відео: телеграм-канал Вячеслава Задоренка

ВІДНОВЛЕННЯ

Козача Лопань живе, в умовах постійної тривоги. На центральному майдані працює один продуктовий магазин, в інших районах є кіоски. Господарчих магазинів немає, бо, за словами старости, підприємці не хочуть ризикувати і чекають часів, коли у Козачій Лопані стане спокійніше.

До селища двічі на тиждень курсує соціальний автобус з Дергачів, і один раз – з Харкова. Електрика є. Якщо зникає через обстріл, її невдовзі повертають. А якщо дістається будинкам, відновлюють і їх. Пошкоджень, за оцінками старости, зазнали 80% домів.

“Ми надаємо будівельні набори швидкого використання. Щоб люди могли покрити дах брезентом, закрити вікна, забити. Рейки, дошки, OSB, піна, скотч. Сюди ми надали майже 700 наборів”, – розповідає представниця гуманітарної місії “Проліска” Ганна.

“Люди ще із совістю підходять. Каже: “Я раз записалася”. Я кажу: “Ну вони ж знову вибили. Запишіться ще раз”. Тому дехто і два, і три рази отримує набори. І там страшно, і тут страшно. Але в основному залишилися люди, які вчепилися, вибачте, як воша за кожух. І сидять вони. Це моя хата, і я буду бігати у погреб, але нікуди не поїду. Щоб вона залишилась жива. Хата, я маю на увазі”, – додає Людмила.

Перед будівлею селищної ради, по якій періодично гатять російські військові, висаджують квіти.

“Я дуже пишаюся тим, що в нас є. Звичайно, це не троянди, не магнолії. Це наші чорнобривці. Ті, що завжди прикрашали наші городи. Поки, що можемо. Ну дуже близько ворог! І йому чомусь не подобається, що ми робимо. А нам не подобається, що робить він. Вибачте, кожен нехай керує на своїй території”, – додає посадовиця.

Наступного дня, 12 вересня, Козачу Лопань знову обстріляли. Завдали щонайменше 14 ударів, попередньо, з мінометів. Цього разу минулося без жертв, але люди залишилися без електрики. За даними пресслужби громади, примусова евакуація з селища не планується, оскільки немає загрози наступу.

Читайте також: Вночі обстріляли Козачу Лопань: немає зв’язку і світла, пошкоджено храм (фото)