Сьогодні 22 жовтня: яке свято та день в історії

22 жовтня рік тому в Харківській області розпочалися віялові відключення електрики. 1995-го відбулася інтронізація патріарха Київського (УПЦ КП) Філарета. 1962-го під час Карибської кризи президент США Джон Кеннеді оголосив повітряну та морську блокаду Куби. 1937-го агенти НКВС заарештували митрополита Київського та всієї України Василя Липківського. 1797-го французький повітроплавець Андре-Жак Гарнерен здійснив перший в історії людства стрибок з парашутом.

Свята та пам’ятні дати 22 жовтня

22 жовтня – День свекрухи та тещі (відзначають у четверту неділю жовтня). Цього року він збігається із Міжнародним днем ​​захисту нервової системи чоловіків від насильства з боку жінок.

У світі: Всесвітній день людей з вадами мови, Міжнародний тиждень профілактики отруєнь свинцем, День Фехнера (присвячений Густаву Теодору Фехнеру – німецькому вченому, одному із засновників психофізики), День австрійського ігристого вина та Міжнародний день Caps Lock.

22 жовтня в історії

22 жовтня 1797 року французький повітроплавець Андре-Жак Гарнерен здійснив перший історії людства стрибок з парашутом. Він стрибав із повітряної кулі з висоти близько 1 км над паризьким парком Монсо. Над власною конструкцією парашута Гарнерен почав працювати з дуже практичних міркувань: коли планував втечу з полону. В угорській в’язниці він провів три роки, але звільнився все ж таки без парашута. Проте ідею вирішив все ж таки втілити в життя – і в 1797 році це йому вдалося. Парашут Гарнерена, звісно, ​​відрізнявся від звичних нам сучасних аналогів. Він більше був схожий на маленьку повітряну кулю.

Під куполом був спеціальний кошик, де й знаходився парашутист. Ця конструкція кріпилася мотузкою до великої повітряної кулі. Піднявшись на висоту близько 1 км, Гарнерен переліз у кошик парашута і перерізав мотузку. Спуск на землю завершився вдало, майже без травм. Парашутизмом Гарнерен займався все подальше життя й навіть “підсадив” на нього свою родину. 12 жовтня 1799 року з парашутом стрибнула дружина винахідника Жанна-Женев’єва. Вона стала першою жінкою, яка на таке наважилася. Парашутисткою стала також його племінниця Еліза. За 20 років, починаючи з 1815-го, вона здійснила 39 стрибків.

22 жовтня 1937 року агенти НКВС заарештували митрополита Київського та всієї України Василя Липківського.

Липківський очолював українську церкву з часів проголошення її автокефалії першим Всеукраїнським церковним собором (з 1921 року). Тоді учасники собору визнали неканонічним перехід Київської церкви під верховенство Московського патріархату в 1686 році (що вже 2018-го визнав і Вселенський патріархат, ухвалюючи рішення про автокефалію для української церкви). На тому ж соборі одноголосно обрали митрополита. Василь Липківський походив із сім’ї священнослужителів, усе життя присвятив церкві та мав добру освіту. Він мав великий авторитет у населення. Але незалежна українська церква в радянській державі одразу зазнала утисків. Спочатку більшовики сподівалися просто “розколоти” її, створюючи альтернативні течії. А коли цей план провалися, вдалися до репресій. Майно та храми конфіскували, єпископів заарештовували. Двічі ще до 1937 року заарештовували й самого митрополита. Крім того, влада тиснула й на тих церковних діячів, яких ще не посадили до в’язниці. Тому на другому Всеукраїнському церковному соборі, який провели восени 1927-го, ті, кого ще не репресували, сподіваючись врятувати себе та церкву, виконали вимоги влади – звільнили Липківського від “митрополичого служіння”. Це, звісно, ​​справі не допомогло. Уже за два роки радянська влада оголосила УАПЦ “однією з ланок антирадянського підпілля” та розпустила церкву. Липковський провів останні роки життя під постійним наглядом спецслужб. Він жив у злиднях, але не припиняв працювати та встиг написати й навіть врятувати, передавши на Захід, “Історію Української православної церкви”. Для нащадків документ зберегла українська еміграція. У вересні 1937-го Василя Липківського запросили очолити Українську церкву в Канаді, але це вже не судилося. Після арешту 22 жовтня спеціальна трійка при Київському управлінні НКВС засудила його до розстрілу за антирадянську агітацію. Його стратили 27 листопада 1937 року в Києві. 1997-го Собор УАПЦ канонізував Василя Липківського та інших церковних мучеників 1920-30-х років. День їхньої пам’яті – 27 листопада.

22 жовтня 1962 року президент США Джон Кеннеді звернувся до американського народу (та радянського уряду) в телевізійному виступі.

Він підтвердив, що американська розвідка виявила присутність радянських ракет на Кубі та оголосив військово-морську блокаду. Цьому передували майже два місяці поступового загострення кризи, що увійшла в історію як Карибська. Під час неї людство було максимально близько до можливості масового знищення через ядерну війну.

Почалося все з того, що в 1962 році уряд Куби звернувся до СРСР з проханням про військову допомогу, щоб захиститися від спроб США повалити уряд Фіделя Кастро (хто до кого справді звертався і чи були такі спроби – це окрема історія). Результатом стало рішення керівництва СРСР розмістити на Кубі ядерну зброю. Операцію, що отримала назву “Анадир”, проводили в умовах максимальної секретності, маскуючи під військові навчання в майже протилежній частині земної кулі – на півночі. Навіть радянські військові, яких доставляли на Кубу, не знали, куди вони пливуть. Тому радянські війська та озброєння на Кубі виявили лише за фактом, коли їхня діяльність там стала очевидною для зовнішнього спостереження. До речі, видала радянську присутність аж ніяк не військова техніка. Перше, що відзначили консультанти ЦРУ – це… футбольні поля. Адже місцеві у футбол не грали – тільки в бейсбол. Помітивши футбольне поле, фахівець визначив можливе місцезнаходження радянської військової бази. Розвідувальні польоти на початку вересня підтвердили військову активність на острові, але ще не надали доказів наявності там ядерної зброї. Потім у польотах розвідувально авіації над Кубою зробили паузу – щоб не посилювати конфлікт.

До кінця вересня обидві палати Конгресу США ухвалили резолюцію, яка дала президенту право використовувати збройні сили проти Куби. 4 жовтня Конгрес рекомендував розпочати інтервенцію на Кубу. Кеннеді не поспішав з радикальними рішеннями, припускаючи в такому разі ескалацію конфлікту по всій земній кулі. Згодом питання інтервенції відпало саме собою, коли на острові виявили радянську ядерну зброю.

Остаточні докази знаходження на Кубі радянських ракет з’явилися після польоту над островом американського літака “U-2”. Політ відбувся 14 жовтня, а 15-го аналітики ЦРУ проаналізували відзняту плівку та остаточно встановили, що на фото – балістичні ракети середньої дальності Р-12 (SS-4 за класифікацією НАТО). Кеннеді ці світлини показали вранці 16 жовтня. І з цього моменту польоти над Кубою проходили до шести разів на день.

Оскільки ядерна зброя вже була на Кубі, ні про яку інтервенцію не могло йтися. Отже, президент США вдався до іншого кроку – морської блокади. Рішення запровадити її в США ухвалили ввечері 20 жовтня. При цьому й тут зробили все, щоб “не провокувати Союз”, адже блокада за міжнародним правом – акт війни. Тому її вирішили назвати “карантином”. Саме про запровадження “карантину” Кеннеді й заявив у своєму зверненні. Президент повідомив, що навколо берегів Куби встановлюють карантинну зону в   500 морських миль. Мета її створення – недопущення постачання озброєнь. Передбачався обшук усіх кораблів, що прямували на острів. “Карантин” починав діяти з 10-ї ранку 24 жовтня. Кубу оточили 180 кораблів ВМС США. Війська НАТО та країн Варшавського договору перевели в стан постійної готовності. А керівник СРСР Микита Хрущов заявив, що блокада незаконна та будь-який корабель під радянським прапором її ігноруватиме. І пригрозив ударами у відповідь. Світ опинився на порозі повномасштабної та, ймовірно, ядерної війни.

22 жовтня 1995 року відбулася інтронізація патріарха Київського та всієї Руси-України (УПЦ КП) Філарета.

Його обрали патріархом на Всеукраїнському помісному соборі. На цей момент Філарет пройшов довгий шлях. У сан митрополита його зводив патріарх Алексій ще 1968 року. Філарет був активним діячем Російської православної церкви й обіймав різні церковні посади у різних республіках СРСР. Після смерті патріарха Пімена 1990 року митрополита Філарета навіть обрали місцеблюстителем на московський патріарший престол. Він головував на Помісному соборі РПЦ улітку того ж року. Однак із розвитком процесів розпаду СРСР Філарет взявся за формування Української церкви. Саме він ініціював звернення до новообраного (у червні 1990 року) патріарха Московського Алексія II про надання УПЦ самостійності в управлінні. І отримав позитивний висновок із цього приводу. 25-27 жовтня 1990 року Архієрейський собор РПЦ надав УПЦ самостійність та незалежність в управлінні. А митрополита Філарета українське єпископство одноголосно обрало предстоятелем Української православної церкви з титулом митрополит Київський та всієї України.

Після проголошення незалежності України у 1991 році з ініціативи Філарета було проведено Всеукраїнський помісний собор УПЦ. На ньому ухвалили рішення про автокефалію Української православної церкви. Проте вже на це РПЦ, звісно, ​​не погодилася. Алексій ІІ розпорядився скликати в Харкові альтернативний собор, де обрали іншого митрополита Київського – Володимира (Сабодана). Філарет, звісно, ​​відмовився визнавати Володимира. Частина діячів УПЦ, яка відкололася від РПЦ під час цих подій, у червні 1992-го взяла участь у Всеукраїнському помісному соборі. На ньому проголосили об’єднання з Українською православною автокефальною церквою – в Українську православну церкву (Київського патріархату). Патріархом Київським та всієї Руси-України на цьому ж соборі обрали митрополита Мстислава (Скрипника). А Філарет став його заступником. Після смерті Мстислава Філарет знову не став главою церкви. Патріархом 21 жовтня 1993 року обрали Володимира (Романюка). Є численні свідчення про конфлікт між новим патріархом та його заступником Філаретом. Володимир пробув патріархом зовсім недовго – він помер нібито від серцевого нападу 14 липня 1995 року. Після смерті патріарха Володимира Всеукраїнський помісний собор обрав патріархом Київським та всієї Руси-України Філарета.

Він очолював УПЦ (КП) протягом усіх наступних років її існування та продовжував домагатися визнання автокефалії Української церкви. Це сталося з наданням Українській церкві томосу про автокефалію Вселенським патріархом. 15 грудня 2018 року на визнаному Вселенським патріархатом помісному соборі УПЦ (КП) та УАПЦ об’єдналися у Православну церкву України. Саме їй патріарх Варфоломій надав автокефалію. На тому ж таки соборі предстоятелем ПЦУ обрали митрополита Епіфанія. Філарет свою кандидатуру не висував. Одразу після собору, 22 грудня 2018 року, він дав інтерв’ю “Радіо Свобода”, в якому заявив, що його змусили відмовитись від посади очільника ПЦУ. Однак тоді Філарет говорив, що йому це було не дуже складно зробити.

“Мета моя – створити єдину в Україні православну церкву. Не себе звеличувати, а досягти мети, яку я поставив із самого початку. І заради цієї мети, тобто заради єдиної української православної церкви, я поступився цим. Якщо б я не поступився, ми не досягли б об’єднання і не отримали томос про автокефалію української церкви”, – сказав Філарет.

Він набув статусу Почесного патріарха ПЦУ. І на цьому історія, здавалося, мала завершитися. Але насправді тільки почався новий і дуже дивний її розділ. Досягши нібито мети всього свого життя – створення єдиної та незалежної Української церкви, Філарет сам відмовився від неї через те, що залишився без влади у новій структурі. Уже в травні 2019-го він зібрав пресконференцію, на якій заявив, що відмовився від посади керівника новоствореної ПЦУ з умовою, що реально й надалі керуватиме нею як патріарх “усередині України”, а Епіфаній нібито має представляти ПЦУ лише у “зовнішніх зв’язках”. Філарет вимагав виконання якихось усних домовленостей щодо цього. А потім скликав екстрену нараду кліриків Київської єпархії ПЦУ, де, за даними джерел, анонсував проведення Помісного собору для відновлення УПЦ (КП). 2020 року Філарет відкликав свій підпис під документом про Об’єднавчий собор, де проголошувалися створення ПЦУ та ліквідація УПЦ КП. Після чого на засіданні синоду ПЦУ вирішили зупинити повноваження Філарета у синоді. 2023 року Філарет продовжує називати себе Святійшим патріархом Київським і всієї Руси-України.

На сайті УПЦ (КП) регулярно оновлюється стрічка новин щодо його участі в різних зустрічах та заходах, а також проведення богослужінь у Володимирському кафедральному соборі в Києві.

22 жовтня 2022 року в Харківській області розпочалися віялові відключення електрики. Про необхідність запровадження обмежень через наслідки масованих ракетних ударів по об’єктах енергетики повідомило Укренерго. Напередодні відключати розпочали Київ, Київську, Чернігівську, Черкаську та Житомирську області.

Церковне свято

22 жовтня за новим церковним календарем в Україні вшановують пам’ять рiвноапостольного Аверкiя, єпископа Ієрапольського, чудотворця. Він жив у II столітті й був єпископом міста Ієраполь у Малій Азії. За часів його життя більшість населення міста складали язичники. Коли Аверкій молився за спасіння їхніх душ, йому явився Ангел і звелів розтрощити ідолів в язичницькому капищі. Він це зробив, за що язичники захотіли вбити Аверкія. Тоді Аверкій сам явився на їхні збори та викрив гріхи невірних, під час цього зібрання Аверкій вигнав бісів із трьох юнаків. Побачивши це чудо, ієрапольці попросили святителя навчити їх християнській вірі, а згодом прийняли хрещення.  Після цього святитель відправився до сусідніх міст, де проповідував та зцілював хворих. Він побував у Сирії, Кілікії, Месопотамії, Римі. За свої труди Аверкій названий рівноапостольним. Після повернення додому він жив побожним і чеснотливим життям, помер у 193 році.

Народні прикмети

Якщо 22 жовтня немає дощу, то наступний рік буде неврожайним.

Якщо пішла сильна злива — ще довго буде дощити.

Ясний і сонячний день — до похолодання.

Що не можна робити 22 жовтня

День невдалий для домашніх справ і прибирання.

Не можна скандалити та лаятися.