Сьогодні 24 жовтня: яке свято та день в історії

24 жовтня 1941 року німецькі війська захопили Харків. 1960-го на Байконурі сталася найбільша катастрофа в історії ракетної техніки – вибухнула міжконтинентальна балістична ракета Р-16, через що загинуло близько сотні людей. 1991 року Верховна Рада України прийняла заяву про без’ядерний статус країни.

Свята та пам’ятні дати 24 жовтня

24 жовтня – Міжнародний день ООН.

Також сьогодні: Всесвітній день інформації про розвиток, Всесвітній день боротьби з поліомієлітом, Міжнародний день дій щодо захисту клімату та початок Тижня роззброєння.

24 жовтня в історії

24 жовтня 1901 року відчайдушна американська шкільна вчителька Енні Тейлор стала першою людиною, яка успішно подолала Ніагарський водоспад у бочці.

До такого радикального кроку на межі самогубства 63-річну вдову спонукала потреба якось заробити грошей. Вона вирішила, що за славою “підкорювачки Ніагари” прийдуть і гроші (одразу зазначимо – розрахунок не виправдався). До Тейлор стрибок із 53-метрової висоти Ніагарського водоспаду Підкова вже пережив Сем Патч, відомий як Янкі-Стрибун. Однак на той момент після його стрибка минуло вже понад 70 років. Енні Тейлор стрибати голяка, як це зробив Патч, не наважилася. Вона підійшла до питання більш ґрунтовно. Жінка скористалася виготовленою на замовлення бочкою з дуба та заліза. Усередині ця “субмарина” була оббита матрацом. Перед тим, як пірнути самій, Тейлор спустила з Ніагари в бочці кішку – на диво, та вижила. Тож Енні наважилася повторити шлях кішки. Для цього вона обрала свій день народження. Помічникам в організації “запливу” Тейлор повідомила, що їй виповнюється “трохи за 40” (насправді – 63). У діжку вона залізла зі своєю щасливою подушкою у формі серця. Потім кришку бочки щільно закрили, а всередину за допомогою насоса накачали додаткове повітря, щоб створити тиск. Отвір, який використовували для цього, закрили пробкою. Після цього конструкцію запустили у води річки Ніагара. Вона впала з водоспаду Підкова. Внизу діжку дістали рятувальники. Тейлор вижила, заробивши собі невелику рану на голові. У коментарі журналістам вона зізналася: “Я скоріше б підійшла до жерла гармати, знаючи, що вона рознесе мене на шматки, ніж здійснила б ще одну подорож крізь водоспад”. Ризик життям себе не виправдав. Енні домоглася деякої цікавості з боку журналістів, але спалах інтересу до її персони був нетривалим. При цьому її подорож у діжці надихнула багатьох наслідувачів – і не всі вони вижили.

24 жовтня 1941 року німецькі війська захопили Харків. На той момент він був найбільшим містом України з населенням 901 тисяча осіб (у Києві проживало 846 тис. жителів), важливим промисловим центром (зокрема, тут виробляли близько 80% усіх танків Т-34 в СРСР) та залізничним вузлом. На важливості захоплення Харкова неодноразово наголошував особисто Гітлер. Зокрема, відома його цитата від 9 вересня 1941 року: “Втрата таких промислових центрів, як Санкт-Петербург і Харків, була б рівносильна капітуляції”. При цьому масштабної “битви за Харків” як такої майже не було. Хоча його й готували до оборони, але ще ретельніше – до знищення.

Евакуацію з Харкова розпочали з 16 вересня 1941 року. Причому в переліку найціннішого, що треба вивезти, люди, звісно, ​​були не на перших позиціях. Головним завданням було евакуювати підприємства промисловості та сільського господарства. З першим впоралися на 100% – до 20 жовтня завершили евакуацію всіх заводів, які планували вивезти. З Харкова на схід вирушили 320 ешелонів з обладнанням 70 заводів, а також повністю вивезли рухомий склад залізниці. Підприємства сільського господарства, за оцінками, було вивезено на 90-95%. Усе, що не встигали вивезти, виводили з ладу. Щодо людей, то їх вивозили за принципом: “найбільш потрібних – у першу чергу”. Тому в евакуацію першими вирушили “найнеобхідніші” – партійні працівники та чиновники. Слідом – фахівці, інженери, вчені, кваліфіковані робітники. Далі – вчителі та працівники культури. У результаті, за даними професора ХНУ Анатолія Скоробогатова (книга “Харків за часів німецької окупації”) на момент окупації німцями міста, 78% його населення складали жінки, діти та люди похилого віку.

Припускаючи, що з Харкова доведеться відступати, керівництво СРСР ухвалило рішення вивести з ладу те, що не зможуть забрати. Крім підприємств, йшлося про вузли зв’язку, електростанції, мости, водопровідні та каналізаційні мережі, міську систему центрального опалення тощо. Харків (і підступи до нього) щільно замінували, встановивши близько 40 тисяч мін різних типів дії. Команду покинути Харків радянські війська отримали, коли німці ще не увійшли до міста. Спочатку (станом на 6 жовтня) оборону радянське військо, що відступало, мало зайняти все ж таки по лінії Суми – Охтирка – Котельва. Але цей план провалився одразу – нацисти з ходу увірвалися до Сум та стрімко дісталися Богодухова. Паралельно наступ відбувався й на півдні Харківщини – німці захопили Лозову та Близнюки. Станом на 15 жовтня частини Вермахту підійшли до Харкова на відстань до 50 кілометрів – до того ж, із кількох напрямків. Обороняти місто готувалися частини 38-ї армії. Навколо збудували укріпрайон. Викопано 40 км окопів, підготували сотні артилерійських та кулеметних дзотів та бліндажів, встановили протитанкові їжаки. Ряд мостів у місто заздалегідь зруйнували, інші замінували, а в центрі збудували барикади, використовуючи для цього вагони міського транспорту.

Однак увечері 15 жовтня набула чинності директива № 31 ставки ВГК, яка ставила завдання вивести війська на лінію фронту на рівні Старого Осколу – Валуєк – Куп’янська – Лимана до 30 жовтня. Захисники Харкова мали протримати місто кілька днів, забезпечивши організований відхід та завершення евакуації. Німецькі війська не дали й цих кількох днів. 20 жовтня вони вже захопили Люботин, а передові загони досягли Пісочина та Покотилівки. 21 жовтня окупанти захопили Дергачі та Зміїв. У самих захисників Харкова були проблеми зі зв’язком через підірвані електростанції, а накази, що надходили військовим, іноді суперечили одне одному. Навіть у таких умовах радянські війська чинили опір, а 22 жовтня зробили вдалий контрудар у бік Пісочина. Хоча німці й зазнали втрат, радикально це їхні плани не зламало.

23 жовтня розпочався штурм Харкова, ворог закріпився на Новій Баварії. А 24 жовтня німці захопили квартали біля залізниці, форсували Лопань та піднялися до Нагірного району. Удень бої вже йшли в районі Лісопарку, Держпрому, на майдані Свободи (який був тоді площею Дзержинського). Центр захопили до третьої години дня. А надвечір окупанти вийшли на східні околиці Харкова. На ранок 25 жовтня радянські війська ще тримали оборону в районі ХТЗ, а в ніч з 25 на 26 жовтня відійшли за Сіверський Донець. Спроби звільнити Харків робили ще з 1942 року, але це вдалося лише 23 серпня 1943-го.

24 жовтня 1945 року урочисто відкрили Організацію Об’єднаних Націй.

24 жовтня 1960 року на Байконурі сталася найбільша катастрофа в історії ракетної техніки. Вибухнула міжконтинентальна балістична ракета

Надалі слідчі встановили: у ракети запустився двигун другого ступеня через порушення техніки безпеки. Струмінь розпечених газів пропалив паливні баки, паливо виплеснулося на стартовий майданчик і спалахнуло в радіусі понад 100 метрів. На той момент навколо ракети було багато людей – як цивільних, так і військових. За різними даними, живцем згоріло від 74 до 126 осіб. Серед них – командувач Ракетних військ стратегічного призначення СРСР маршал артилерії Митрофан Недєлін. Лише про його загибель повідомили офіційно. Інформацію про інших загиблих та масштаб НП засекретили. Отже, на Заході ця трагедія відома як “катастрофа Недєліна”. До речі, конструктор ракети Михайло Янгель вижив під час цієї НП, бо вдало відійшов покурити. Цього ж дня 1963 року на Байконурі стався ще один вибух ракети – МБР Р-9А конструктора Корольова. Загинули вісім людей.

24 жовтня 1991 року Верховна Рада України ухвалила заяву про без’ядерний статус. У цьому документі Україна в односторонньому порядку взяла на себе зобов’язання не приймати, не виробляти та не набувати ядерної зброї.

24 жовтня 1993 року відбулася інтронізація патріарха Київського та всієї Руси-України Володимира (Романюка).

Церковне свято 24 жовтня

24 жовтня за новим церковним календарем в Україні відзначають день ікони Божої Матері “Всіх скорботних Радість”, а також вшановують пам’ять мученика Арефи i з ним 4299-ти мучеників. Вони постраждали за віру в Христа у VI столітті. Арефа був правителем міста Неграна у Гравії, мешканці якого були християнами. Аравійський цар, юдей Дунаан, вирішивши знищити християнство країни, видав указ про вбивство всіх послідовників Христа. Жителі Неграна залишилися вірними Богові, тоді Дунаан прийшов з великим військом розорити місто. Біля стін Неграна царські глашатаї сповістили, що Дунаан залишить живими тільки тих, хто зречеться Христа. Проте ніхто не вийшов. Тоді Дунаан пішов на обман, пообіцявши, що не змусить християн переходити до юдейства, а лише обкладе Негран даниною. Люди повірили цій заяві, хоча святий Арефа попереджав їх, що Дунаан бреше. Жителі Неграна відчинили ворота армії царя Дунаана. А він наказав розпалити величезне багаття та кинути туди всіх служителів церкви міста – так спалили 427 людей. Арефу та старійшин відправили до в’язниці. Загарбники відправили містом своїх проповідників, які переконували людей зректися Христа, але жителі не погоджувалися, і за це понад 4000 християн, які жили в місті та сусідніх селищах, у тому числі Арефа та старійшини, прийняли мученицьку смерть.

Народні прикмети

Якщо в цей день туман – буде потепління.

Якщо листя ще не впало з дерев, то зима буде суворою.

Якщо небо вночі прояснилося, то буде мороз.

Що не можна робити 24 жовтня

Не можна відмовляти нікому в допомозі.

Не можна приймати подарунки від незнайомих людей.