Оплата – болюче питання. Лікар з Харкова порівняв роботу в Україні і Німеччині

Ростислав та Анастасія Зелиські приїхали з Харкова до німецького Гюнцбурга у березні 2022 року. До повномасштабного вторгнення чоловік працював анестезіологом у Харківській обласній клінічній лікарні, а жінка – 3D аніматором в міжнародній компанії, пише Радіо Свободи.

За словами подружжя, чоловік зміг виїхати з України через військовою непридатність – у нього проблеми із зором.

«Ще у вересні 2021 року ми пішли на курси німецької через плани емігрувати до Німеччини. Тобто – ми ще раніше думали про переїзд, війна все трошки пришвидшила», – розповідає Анастасія.

Спочатку Анастасія продовжувала працювати віддалено для українського офісу своєї компанії, далі – пішла на курси німецької та почала шукати роботу на місці.

«Загалом процес пошуку був набагато легшим, ніж я передбачала, – пригадує дівчина. – Вже після перших надісланих резюме мене почали запрошувати на співбесіди. Так я опинилася у берлінській компанії, яка займається створенням комп’ютерних ігор. Я працюю на тій же позиції, що і Україні, але вже – у німецькій компанії. Спілкуємося англійською мовою, бо це міжнародна компанія. Мені не довелося переїздити до Берліна, бо компанія дозволяє працювати віддалено».

Для працевлаштування українці не знадобилося підтверджувати дипломи чи мати ідеальне знання німецької мови. Достатньо було показати власне портфоліо та мати високий рівень знання англійської.

Її чоловіку Ростиславу, який працював лікарем у Харкові, пощастило менше. Процес підтвердження диплому з переліку регламентованих професій (таких як лікар, вчитель або інженер) може тривати більше року.

У травні 2023 року чоловік здав іспит С1 Fachsprachprüfung (фаховий мовний іспит), який підтверджує високі знання німецької мови для спілкування з колегами та пацієнтами.

«Після успішної здачі іспиту я отримав попередній дозвіл на роботу терміном на два роки, – пояснює чоловік. – З ним я можу працювати у лікарні до складання теоретичної частини. Під час процесу визнання мого диплому порівнюватимуть мою здобуту професійну кваліфікацію в Україні з німецькою та перевірятимуть їх еквівалентність. Я розраховую, що це буде восени наступного року».

Зараз Ростислав Зелиський працює лікарем-асистентом у районній лікарні міста Діллінген-на-Дунаї, що у Баварії. Тут він відповідає за анестезію пацієнтів під час хірургічного втручання. Роботу допомогла знайти лікарка, з якою подружжя живе в одному будинку.

«Вона познайомила мене з завідувачем клініки міста Гюнцбург, але там не було вільних місць. Потім мене відправили в інше місто, але там вакансію закрили. Тоді той шеф зателефонував до лікарні, де я зараз працюю, і розповів про мене. На співбесіді мені показали лікарню та запитали, коли я готовий вийти на роботу. Я сказав, що готовий почати вже завтра. Так я працюю тут і нині», – каже біженець.

Чоловік зазначає, що процес інтеграції пришвидшило те, що ще до переїзду у Німеччину він почав вивчати німецьку мову. Проте навіть з рівнем С1 все ще стикається з труднощами у повсякденній роботі в лікарні: «Найбільша складність – це мова. Бо іноді мені здається, що більшість своїх сил я витрачаю не на роботу, а саме на концентрацію. Треба добре зрозуміти все, що мені говорять хірурги, лікарі, асистенти. Загалом у роботі лікаря майже все побудоване на комунікації».

Ростислав Зелиський каже, що робота в німецькій клініці набагато привабливіша ніж в українській. Тут високі зарплати, сучасне медичне обладнання та кращі умови.

«Оскільки я працював переважно в українських державних лікарнях, то можу сказати, що мені не подобалося ставлення держави до мене як до лікаря. Чому «держави»? Бо я працював у державних закладах. Заробітна плата – це окреме болюче питання. Тут справа, в основному, в забезпеченні, обладнанні та організації різних процесів. У Німеччині з цим набагато краще», – каже лікар.

Читайте також: У Німеччині хочуть пришвидшити працевлаштування українців