Сьогодні 17 листопада: яке свято та день в історії

17 листопада – День студента. Цього дня 1804 року заснували Харківський університет (зараз – ХНУ ім. В.Н. Каразіна). 1921-го сталася трагічна для армії УНР остання битва Другого Зимового походу – під Малими Міньками. 1939-го нацисти стратили лідерів студентського протесту в Празі, штурмували та закрили місцеві виші. 1973-го військова хунта придушила повстання студентів Політехнічного університету в Афінах. А 1989-го зі студентської демонстрації розпочалася “Оксамитова революція” в Чехословаччині.

Свята та пам’ятні дати 17 листопада

17 листопада – День студента в Україні та Міжнародний день студентів.

У світі також: Всесвітній день передчасно народженої дитини та Всесвітній день вазектомії.

17 листопада в історії

17 листопада 1663 року гетьман України Іван Брюховецький змушений був укласти так звані “Батуринські статті” з Московією. Вони нібито “підтверджували” Березневі статті, укладені Богданом Хмельницьким 1654-го. Але при цьому збільшували кількість обов’язків козаків та звужували їхні права. Зокрема, гетьманська адміністрація погодилася утримувати за рахунок місцевого населення московське військо в Україні та повертати до Московії втікачів. Також була низка економічних поступок: українським купцям заборонили продавати зерно на правобережжя, а горілку й тютюн – вивозити до Московії, щоб не порушувати державну монополію, яка діяла там.

17 листопада 1804 року засновано Харківський університет (зараз – ХНУ імені В.Н. Каразіна).

Ініціатором створення університету в Харкові став відомий просвітитель Василь Каразін, ім’я якого й має виш. Створення в Харкові університету вирішальним чином вплинуло на розвиток міста та перетворення його на центр регіону. Багато вулиць у Харкові й досі носять імена викладачів чи студентів Харківського університету. Серед почесних докторів університету – голова Української центральної ради Михайло Грушевський. У цьому виші навчалися та працювали три лауреати Нобелівської премії – біолог Ілля Мечников, економіст Семен Кузнець, фізик Лев Ландау. Така кількість нобелівських лауреатів не пов’язана з жодним вузом України. Внаслідок російського вторгнення були повністю зруйновані п’ять об’єктів, що належать ХНУ, а ще 17 – пошкоджені. Проте ВНЗ продовжує працювати в Харкові та переїжджати з міста не планує.

17 листопада 1869 року відкрили для судноплавства Суецький канал. Він з’єднує Середземне та Червоне моря та забезпечує морський шлях з Європи до Азії без обходу Африки.

Проєкт каналу розробив австрійський інженер Луїджі Негреллі. А будувала компанія Суецького каналу. Роботи з будівництва каналу зайняли майже 11 років та супроводжувалися значними політичними коливаннями на міжнародній арені, бунтами робітників, зупинками будівництва тощо. Довжина каналу – 193,30 км, глибина – 24 м, ширина – 205 м. Канал є власністю Арабської Республіки Єгипет та експлуатується державною компанією “Suez Canal Authority”. Судноплавство каналом відкрите для всіх держав і регулюється Конвенцією про Суецький канал.

17 листопада 1921 року відбувся бій під Малими Міньками, який завершився розгромом Волинської групи армії УНР на чолі з Юрієм Тютюнником. Цією трагедією завершився Другий зимовий похід армії УНР.

На групу Тютюнника, який був командувачем походу, покладали найбільші надії. При цьому ідей вступити у відкрите військове протистояння з більшовиками організатори походу не мали – надто нерівними були сили. Учасники походу мали підняти народне повстання. Більшовики сприйняли загрозу з усією серйозністю. Проти виснажених та погано забезпечених солдатів УНР “червоні” стягнули найкращі свої сили – у тому числі 9-ту кавалерійську дивізію під командуванням Григорія Котовського. Останній бій армії УНР з більшовиками відбувся 17 листопада в районі села Малі Міньки. Проти тисячі українських воїнів вийшло кілька тисяч червоноармійців. Воїни УНР воювали до останнього патрона. Деякі з них підривали себе разом із ворогами останньою гранатою – аби не потрапити в полон. Зокрема, так зробив міністр Військово-морських сил Української держави Михайло Білінський.

Коли набої у воїнів УНР закінчилися, червоноармійці почали просто рубати беззбройних українців – убивали всіх: і поранених, і тих, хто здавався в полон. Припинив це особисто Котовський, але зовсім не для того, щоб вчинити з полоненими згідно із законами війни. Тих, хто вижив у кривавій битві, 18 листопада перевели в село Базар, де над ними провели “суд”. Із 537 осіб, які потрапили в російський полон, до нього дожили лише 443, решта померла від поранень. А 21 листопада розпочалися розстріли. Загалом стратили 361 воїна. Решту відправили до Києва – на додаткові допити. Але більшість із них теж або закатували у в’язницях, або розстріляли. Врятуватися з поля бою в Малих Міньках вдалося лише штабу армії на чолі з Тютюнником, кінній сотні та деяким пораненим, які були на передніх підводах. Загалом живими до Польщі повернулися близько 120 учасників Волинської групи армії УНР. Їх переслідували більшовицькі “летючі загони”, але вони встигли перетнути кордон.

17 листопада 1939 року нацисти стратили лідерів студентського протесту у Празі, штурмували та закрили місцеві виші. Протести проти німецької окупації у Чехословаччині розпочалися 28 жовтня 1939-го – у 21-у річницю проголошення Чехословацької республіки. Натовп на Вацлавській площі в Празі скандував: “Хочемо свободи”, “Хай живе Бенеш” (президент Чехословаччини до 1938 року). Масового придушення цієї акції не було, але сталося кілька сутичок, в одній із них зазнав важкого поранення студент медичного факультету Празького університету Ян Оплетал. Він помер у лікарні 11 листопада. 15 листопада з ним прощалися біля будівлі медичного факультету.

Там зібралося кілька тисяч студентів, і коли труну ставили на катафалк, вони співали національний гімн. Далі натовп рушив у бік Карлової площі, дорогою сталися сутички з поліцією. Під час подій того дня студенти, зокрема, оточили машину заступника рейхспротектора Карла Франка та побили його шофера.

“Празькі події вже наступного дня стали предметом обговорення на особливій нараді в Берліні, на якій головував сам Гітлер. Рейхспротектор фон Нойрат пропонував лише закрити вищі навчальні заклади, але К. Франк наполягав на масових репресіях. Вирішальною, була позиція фюрера. Так як це був час його повного тріумфу у вирішенні “польського питання”, то на хвилі честолюбства й нового приступу манії величі Гітлер не збирався пробачати чехам такий “непослух”. Він заявив: “15 березня було моєю великою помилкою! Шкода, що ми з чехами не вчинили так, як з поляками. Події 28 жовтня  та 15 листопада довели, що чехи не заслуговують на кращу долю. Якщо вони не вгомоняться, потрібно застосувати гармати. Якщо буде ще яка-небудь демонстрація, зрівняю Прагу із землею”. Згодом було розроблено план карально-репресивної операції “17 листопада“, – пише про ті події кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Іван Боровець.

У ході каральних операцій 17 листопада стратили дев’ятьох організаторів та активістів протестів. А 1200 учасників відправили до концтаборів Оранієнбург та Заксенгаузен (35 студентів померли там). Також нацисти закрили десять чеських вишів – нібито на три роки, але за фактом їхню роботу відновили лише після завершення Другої світової.

17 листопада 1973 року військова хунта Греції придушила повстання студентів Політехнічного університету в Афінах.

Студенти політеху виступили проти скасування студентського самоврядування та в цілому наступу на права та свободи, організованого в країні військовою хунтою на чолі з Георгіосом Пападопулосом. 14 листопада студенти Афінського політехнічного університету (Політехніону) оголосили страйк та забарикадувалися в будівлі вишу. Там захопили радіостанцію та постійно передавали в етер звернення до грецького народу, закликаючи до боротьби проти диктатури. 17 листопада уряд наказав атакувати будівлю ВНЗ танками. Броньовані машини зламали ворота студмістечка, бунтівників затримали та потім судили. Офіційно заявили, що під час штурму університету ніхто не загинув. Але після повалення хунти провели незалежне розслідування, яке довело, що під час тих подій убили 24 особи, зокрема п’ятирічного хлопчика, який випадково потрапив у перестрілку.

17 листопада 1989 року з розгону студентської демонстрації в Празі почалася так звана “Оксамитова революція”, яка повалила комуністичну владу в Чехословаччині. Захід, зрозуміло, був присвячий 50-річчю штурму нацистами вишів Праги. До мирної студентської акції долучилося близько 15 тисяч осіб – вийшли й інші громадяни з антикомуністичними транспорантами та гаслами.

Зрештою, натовп зупинив кордон спецназівців, сталася сутичка, були побиті. Але спусковим механізмом подальшого сплеску народного гніву стали не вони. А нібито “убитий студент”. Насправді, на місці зіткнення знепритомнів агент таємної поліції Людвік Зіфчак. Його бачили таким, що лежав на вулиці, а потім – як його транспортували у “швидку”, згодом – територією лікарні. Звідси виникли чутки про мертвого студента. Народ навіть вигадав йому ім’я – Мартін Шмід. Поступово інформація дісталася ЗМІ. І місцевий кореспондент радіо “Вільна Європа/Радіо Свобода” видав її в етер. Уже наступного дня студенти оголосили загальнонаціональний страйк. До нього долучилися викладачі, актори місцевих театрів, представники інтелігенції. 19 листопада створили “Громадянський форум”, який став представляти інтереси протестувальників на переговорах із владою. До кінця листопада учасники “Оксамитової революції” без кровопролиття домоглися того, що парламент скасував статтю конституції про керівну роль Комуністичної партії Чехословаччини. 10 грудня у відставку пішов президент Густав Гусак. У країні сформували коаліційний уряд національної згоди, в якому однакову кількість місць отримали комуністи та опозиція. Уже 29 грудня парламент обрав головою Олександра Дубчека (відомого ще за подіями “Празької весни”). А президентом Чехословацької республіки обрали правозахисника та голову “Громадянського форуму” Вацлава Гавела.

Церковне свято 17 листопада

17 листопада за новим церковним календарем в Україні вшановують пам’ять святителя Григорiя, чудотворця, єпископа Неокесарiйського. Він народився в Неокесарії (на півночі Малої Азії). Отримавши освіту в Олександрії в пресвітера Орігена, пішов у пустелю, де постився й молився. Єпископ Федим, дізнавшись про святого Григорія, вирішив поставити його єпископом у Неокесарії. Коли почалося гоніння на християн за імператора Декія, святитель Григорій повів свою паству на віддалену гору. Язичник, який знав місцеперебування християн, вказав його гонителям. Воїни оточили гору. Святитель вийшов на відкрите місце, підняв руки до неба  та почав молитися. Воїни обшукали всю гору, пройшли кілька разів повз тих, хто молився і, не побачивши їх, повернулися назад. Вони розповіли у місті, що на цій горі сховатися ніде: там нікого немає. Донощик був вражений дивом, розкаявся і став християнином. Після припинення гонінь святитель Григорій повернувся до Неокесарії. За його благословенням встановили церковні свята на честь мучеників, які постраждали за Христа. Перед смертю Григорія в місті залишалося лише 17 язичників – а коли він вступав на катедру, в Неокесарії було лише 17 християн. Помер Григорій близько 266 – 270 років.

Народні прикмети

Якщо 17 листопада йде сніг, то зима буде сніжною.

Якщо ворони каркають, буде дощ.

Що не можна робити 17 листопада

Не можна ходити в брудному одязі.

Не можна вирушати в далеку дорогу.