“Неадекватні матері приїхали”: як вивозили 37 дітей Харківщини з РФ

Сімейна лікарка із Вовчанська Ксенія М. та начальниця відділу у справах депортованих департаменту кризового реагування Мінреінтеграції Наталія Ємець розповіли “ZN”, як вдалося повернути в Україну найбільшу групу дітей, яких вивезли з Харківщини просто перед деокупацією. 

Ксенія їздила минулої осені визволяти з чіпких лап “освободителей” свого сина-підлітка. Жінка відправила його в сумно відомий зараз дитячий табір “Медвежонок” у Геленджику, сподіваючись слідом виїхати з маленькою дочкою та всім разом бігти через РФ до Європи. Подібним чином виходили з ситуації багато жителів окупованих територій, для яких шлях до України був закритий.

Сімейна лікарка з Вовчанська розповіла: її чоловік у перші ж дні вторгнення встиг виїхати з міста до Харкова, де пішов у військкомат і вступив до лав ЗСУ. Вона залишилася, вважаючи, що це її обов’язок як медика та керівника первинної медико-санітарної допомоги Вовчанської міськради. Залишились і діти – їх у перший день повномасштабної війни вивезли до села під Вовчанськом, де, здавалося, буде “тихо”.

“У нас іще не було розуміння, що таке окупація. Ми гадали, що це швидко скінчиться, намагалися тримати зв’язок”, – сказала Ксенія.

Вона продовжувала працювати – НСЗУ справно перераховувала зарплати медикам на окупованих територіях. “На гачок” до окупантів Ксенія потрапила при спробі доставити до Вовчанська вакцини для дітей – їх мали “обхідними шляхами” привезти з Харкова.

“Про це й про те, що мій чоловік — військовий, якось дізналися росіяни. Почалися погрози. Я зрозуміла: треба виїжджати. Зібрала речі, сказала співробітникам, аби не думали, що я їх кинула, й не турбувалися: договір із НСЗУ — до кінця року, зарплатня їм нараховуватиметься на картки. Але хтось доніс. До мене прийшли просто в кабінет і заарештували на очах у співробітників, відібрали паспорт і телефон. Спочатку погрожували тюрмою, проте потім відпустили: “Працюй, але прізвище твоє — на всіх блокпостах. Ти звідси нікуди не виїдеш. Ми знаємо, що в тебе — маленька донька й дорослий син. Знаємо, що вони — у твоїх батьків, і адресу теж знаємо“, – переказала бесіду з окупантами сімейна лікарка.

Коли ж місцевим запропонували оздоровлення в Геленджику: табір – для підлітків та санаторій – для мам із маленькими дітьми – Ксенія вирішила, що це вихід: вибратися під цим приводом до РФ, а звідти вже тікати “в цивілізацію”. Однак у результаті вийшло так, що її сина до дитячого табору “Медвежонок” відправили, а вона з дочкою виїхати за ним не встигла – Вовчанськ звільнили ЗСУ.

Читайте також: Тут бомбили, вона плакала – батьки з Балаклії просять повернути дитину з РФ

“Ми раділи. Але мій син залишився в Геленджику. Я почала телефонувати вчителям, які працювали на російську школу й супроводжували групу дітей. Просила: “Вивезіть Валерія до кордону, хоча б із Білоруссю. Я вишлю вам кошти, скільки скажете”. Але вчителька не погодилася. Спершу батькам казали, що, попри військові дії, стосовно дітей між країнами є порозуміння й домовленість. Мовляв, не переймайтеся, ми повернемо дітей. Потім перестали відповідати“, — розповіла Ксенія.

Вона зверталася до різних інстанцій. Деякі батьки виїжджали за дітьми самі, але не могли їх забрати та змушені були жити у РФ пів року – чекаючи. У результаті сімейній лікарці з Вовчанська допомогли в Мінреінтеграції. Там терміново організували поїздку для мам Харківщини до РФ.

“Почалося все з того, що до нас зателефонувала жінка. Повідомила, що двоє її дітей знаходяться у таборі в Геленджику. Просила допомогти їх забрати. Вже згодом ми дізналися, що таких дітей багато, й у співпраці з “СОС Дитячі містечка Україна” вирішили збирати групу, – розповіла начальник відділу у справах депортованих департаменту кризового реагування Мінреінтеграції Наталія Ємець. – Проте майже ні в кого з батьків не було закордонних паспортів. А в декого — й узагалі будь-яких документів. Ми звернулися до Державної міграційної служби, й вони включилися на повну. Керівництво сказало: “Без питань. Для наших дітей зробимо все, що від нас залежить”. Група подала документи на закордонні паспорти в територіальному відділенні у Харкові, а вже наступного дня отримала готові в Києві“.

Читайте також: “Ми довіряли їм” – мешканці Харківщини не можуть повернути дітей із РФ

Так батьки виїхали спочатку до Польщі – потягом. А вже звідти автобусом – до Білорусі й далі – до РФ. У таборі в Геленджику батьків спочатку зовсім не хотіли впускати на територію. Проте згодом пустили – з російськими пропагандистами. Ті знімали те, що відбувається, на відео.

“Проводили “медичний огляд”: чи ми адекватні, чи не нарко- та алкозалежні. Все це знімали на камеру. Вже потім ми дізналися, що відзняте відео “крутили” по місцевих каналах. Тоді й зрозуміли, навіщо все це було. Відео супроводжувалося журналістськими коментарями, мовляв, неадекватні матері приїхали забирати дітей під обстріли до фашистів, нацистів. Однак, оскільки юридично це батьки, в керівництва табору просто не було іншого виходу, ніж віддати їм дітей”, – пояснила Ксенія.

“Медогляд” затягнувся до пів ночі, але переночувати в таборі дітям і батькам не дозволили – виставили зі словами, що їхні проблеми нікого не цікавлять. У результаті ночували в приватному будинку відпочинку – за гроші. Назад вибралися насилу – через невеликий пункт пропуску на кордоні між РФ і Білоруссю. А в Україну заїжджали аж через Словаччину.

Спочатку Ксенія з дітьми повернулася до рідного Вовчанська, але пізніше перебралася до Харкова.

Читайте також:  45 діб у карцері: директори школи на Харківщині здали ворогові вчителі

“Протягом цих чотирьох місяців росіяни руйнували Вовчанськ. Амбулаторію було пошкоджено, лікарню розбито. Їздити на роботу стало занадто небезпечно. До Харкова я раніше щотижня їздила по роботі. Бачила, що життя там відновлюється, магазини працюють, вулиці — чистесенькі, й люди повертаються. На жаль, мої батьки наразі залишилися в селі. Хоч і дах уже латаний, і вибиті вікна вставлені після ворожих обстрілів, вони не хочуть залишати будинок, який самі спорудили”, – розповіла вона.

Син Ксенії Валерій, врятований від російських “освободителей”, зараз навчається на другому курсі медичного коледжу в Харкові. Волонтерить у лікарні у серцево-судинної хірургії як санітар. А чоловік – продовжує захищати Україну.