Сьогодні 25 листопада: яка пам’ятна дата та день в історії

Сьогодні в Україні – День пам’яті жертв голодоморів. Цього дня в різні роки сталися дві потужні природні катастрофи, які забрали багато життів: землетрус у місті Шамахи та цунамі, що зруйнувало індійське місто Корінга. 25 листопада 1838 року народився письменник Іван Нечуй-Левицький, а 1956-го помер кінорежисер Олександр Довженко.

Свята та пам’ятні дати 25 листопада

25 листопада в Україні – День вшанування пам’яті жертв голодоморів. Його відзначають щороку в четверту суботу листопада. Цього року дата особлива – рівно 90 років із 1933-го.

“До Дня пам’яті жертв Голодомору Український інститут національної пам’яті ініціює акцію “Пам’ятай про жертв Голодомору. Підтримуй тих, хто бореться за Україну“, – повідомили в УІНП. – Закликаємо вас зігріти своїм теплом і підтримати тих, хто зараз протистоїть ворогу на передовій. Задонатити знайомим волонтерам на такі необхідні зараз бійцям необхідну амуніцію, техніку та інвентар. Розшукати адресу найближчих волонтерських центрів і допомогти з плетінням маскувальних сіток чи виготовленням окопних свічок. Передати з волонтерами дитячі листи і малюнки, сувеніри-обереги, смаколики і нашу віру в них. Нехай наша пам’ять стане дієвою. Символом акції стала окопна свічка, адже живий вогонь – це символ пам’яті, це тепло, це надія. Надія на те, що нам вистачить сил вистояти та перемогти. Бо ми – народ-воїн. День пам’яті жертв Голодомору. Запали свічку пам’яті за вбитими голодом. Передай тепло, стань поряд із тим, хто нині бореться, аби більше цього ніколи не сталося”.

У світі – Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок.

25 листопада в історії

25 листопада 1667 року потужний землетрус зруйнував місто Шамахи (на території сучасного Азербайджану). Ця катастрофа забрала близько 80 тисяч життів. Саме місто було зруйновано вщент. Підземні поштовхи тривали кілька діб. Попри сейсмічну небезпеку району, Шамахи відбудували на тому ж місці, але столицю 1859-го перенесли до Баку. Останній потужний землетрус у Шамахи зафіксували 1902-го, тоді загинуло близько 5000 людей.

25 листопада 1839 року 12-метрові хвилі обрушилися на портове місто Корінга в Індії. Тоді загинуло 300 тисяч людей. Причиною цунамі став не землетрус, як це найчастіше буває, а циклон. Надзвичайна кількість жертв зробила його другим за смертоносністю в історії. Більша катастрофа сталася лише одного разу – 1970-го через циклон Бхола. Місто Корінга після руйнувань не відновлювали.

25 листопада 1838 року народився Іван Нечуй-Левицький. Цей письменник добре відомий українцям як автор повісті “Кайдашева сім’я”. Але його творча спадщина зовсім не обмежується цим твором. Наприклад, разом із Пантлеймоном Кулішем та Іваном Пулюєм він здійснив перший україномовний переклад Біблії.

Нечуй-Левицький народився в сім’ї сільського священника. Навчався в духовному училищі, де викладав його дядько, а потім закінчив Київську духовну академію. Однак, від духовної кар’єри відмовився. Він став учителем, викладав російську мову. Але на уроках спілкувався з учнями українською, читав їм власні твори та вірші Шевченка та навчав їх любові до України. Зрозуміло, що це не пройшло непомітно в Російській імперії, тому певного моменту вчитель потрапив під жандармське спостереження (у місцевому жандармському управлінні його назвали “завзятим хохломаном”). Нечуй-Левицький писав свої твори під різними псевдонімами, адже найбільше боявся, що про його літературну творчість дізнається батько. Підписуватись псевдонімом, що містив його реальне прізвище Левицький, Іван почав лише після смерті батька (на той момент письменникові вже було 37). Він поєднував творчість із викладацькою роботою протягом 20 років. У цей час, зокрема, написав твори: “Дві московки”, “Кайдашева сім’я”, “Бурлачка”, “Старосвітські батюшки та матушки” та інші. А 1885-го пішов у відставку та переїхав до Києва, де повністю віддався літературній праці. У цей час він написав оповідання “Пропащі”, “Афонський пройдисвіт”, повість “Поміж ворогами”. Нормальних гонорарів своєю творчістю Нечуй-Левицький у реаліях початку ХХ століття заробити не міг, тож жив майже у злиднях. 1917-го черкаське видавництво перевидало 16 його творів, що дозволило письменнику трохи виправити фінансове становище, але глобально не допомогло. А наприкінці року він зламав ногу, з лікарні Нечуя-Левицького на початку 1918-го перевели до будинку для літніх людей. За кілька днів до його смерті Українська Центральна Рада призначила Нечую-Левицькому персональну пенсію. Він помер 2 квітня 1918 року. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.

25 листопада 1956 року помер кінорежисер та письменник Олександр Довженко.

Біографія класика українського та світового кінематографу була дуже непростою. Він походив із багатодітної селянської родини, яка жила у злиднях. Багато братів і сестер Довженка померли в дитинстві (а дітей у сім’ї було 14). Його батьки були неписьменними, але змогли дати синові початкову освіту. А здобути вищу він не встиг – почалася Українська революція 1917-1921 років. На початку Довженко воював проти більшовиків у лавах армії УНР. 1919-го його затримали чекісти і відправили до концтабору. Є версія, що там його завербували. Як би там не було, на волю він уже вийшов “радянським громадянином”. Довженка підтримував письменник Василь Еллан-Блакитний. Він допоміг колишньому “українському націоналісту” вступити до партії боротьбистів, яка згодом влилася в КП(б)У.

У 1920-ті Довженко обіймав різні посади: працював і в освіті, і у відділі мистецтв, і на дипломатичній службі в Польщі та Німеччині. Під час короткого перебування в Німеччині встиг повчитися у місцевій приватній мистецькій школі. А 1923-го повернувся до України та оселився в Харкові, який тоді був столицею. Тут Довженко спілкувався та співпрацював з багатьма діячами культури та письменниками, яких репресують та уб’ють у 1930-х. Майбутній кінорежисер входив у творчі об’єднання “Гарт” та ВАПЛІТЕ, але реалізувати себе в Харкові так і не зміг. У кіно він прийшов майже так само випадково, як колись у партію боротьбистів та літературну “тусовку”. 1925-го Довженко отримав роботу стажера в агітфільмі “Червона Армія” Строєва. І з того часу захопився кінорежисурою, а також почав писати сценарії.

Перша його робота, втім, була провальною. Він сам написав сценарій фільму для дітей “Вася-реформатор”. Після клопотань “товаришів із Москви” кіно почали знімати в Одесі. 1926-го Довженко приїхав туди, влаштувався режисером, але через непрофесіоналізм так і не зміг зняти фільм – його закінчував самостійно оператор. Втім, Довженко не відступив, навчався і вже 1928-го зняв один зі своїх шедеврів – фільм “Звенигора”. Йому аплодували в Парижі, його показували в кінотеатрах усіх європейських країн і навіть США. Але в рідній країні кінорежисера “рознесли” критики та звинуватили в “українському буржуазному націоналізмі”. Щоб “виправитись”, йому довелося зняти “Арсенал”. У ньому Довженко засуджував події Української революції, учасником яких був сам.

Однак довго дотримуватись “партійної лінії” йому не вдалося. Далі був ще один шедевр – “Земля”. Фільм, який мав грандіозний успіх у Європі, навіть випустили у прокат у СРСР, але зняли через 10 днів (офіційно – через “натуралізм”, реально – знову-таки через “ідеологічні невідповідності”). Попри все, талант Довженка був очевидним для радянського керівництва, як і важливість кінематографу для пропаганди. Тож “перевиховувати” кінорежисера взявся особисто Сталін. Як повідомляв у своїй автобіографії сам Довженко, він сам написав Сталіну на початку 1930-х (очевидно, розуміючи, чим для нього закінчаться репресії). 1934-го Довженко вже був у Москві, де особисто керманич держави гуляв з ним містом і вів “душорятувальні бесіди”. Наслідком цих бесід стали агітки “Аероград” та “Щорс”. Однак “остаточно перевиховати” Довженка Сталіну не вдалося.

Під час Другої світової війни письменник, вражений окупацією України та страшними втратами червоної армії, написав спочатку статтю, а згодом кіноповість “Україна у вогні”. Через неї його викликали “на килим”. Для “розбору польотів” Сталін зібрав ціле політбюро за участю Берії, Молотова, Мікояна, Хрущова тощо. “Судилище” проводили в ніч із 30 на 31 січня 1944 року. Усім органам цензури наказали не публікувати ніде творів Довженка без особливого дозволу. Його звільнили з посади художнього керівника Київської кіностудії та прибрали з усіх інших посад. Але й після цього він зміг “реабілітувати себе” в очах Сталіна, знявши на його замовлення 1949-го повнометражний фільм “Мічурін”. Ця кінострічка стала останньою в кар’єрі Довженка. 1955-го режисер дописав кіноповість “Зачарована Десна”. І її надрукували в журналі “Дніпро”. Але зняти фільм за цим твором він уже не встиг – 25 листопада 1956 року помер від інфаркту. Започатковані проєкти Довженка завершувала після його смерті дружина Юлія Солнцева. Поховали геніального режисера в Москві – державним коштом, адже на його рахунку в “Ощадбанку” було лише 32 рублі.

Церковне свято 25 листопада

25 листопада за новим церковним календарем в Україні вшановують пам’ять священномучеників Климента, папи Римського та Петра, архієпископа Олександрiйського. Климент, який став папою Римським, починав своє життя язичником. Він здобув чудову освіту та був наближений до імператорського двору. У той момент Риму досягли звістки про Христа та його вчення. Климент, який уже не бачив сенсу у придворному житті та шукав істину, був вкрай зацікавлений. Він залишив Рим і вирушив у землі, де проповідували апостоли – учні Христа. В Олександрії Климент зустрів апостола Варнаву, у Палестині – слухав проповіді Петра. Він став учнем і постійним супутником апостола Петра, й саме Петро висвятив Климента в єпископи Риму. Климент займав цю катедру майже 10 років – з 92 по 101. Однак язичники донесли на Климента імператору Траяну, звинувативши єпископа в тому, що він хулить язичницьких богів. Імператор вигнав святого Климента зі столиці, відправивши його до Криму – до інкерманських каменоломень. Там Климент зустрів засуджених на тяжку працю християн. Вони працювали у каменоломнях без води. Молитвами святого Климента відкрилося джерело. Поступово все більше людей зверталося до Климента, слухаючи його проповіді. Згодом у каменоломнях вирубали храм, де він служив. Інформація про це дійшла до Траяна. Обурений імператор наказав утопити Климента. Священномученика кинули в море з якорем на шиї.

Священномученик Петро , ​​архієпископ Олександрійський, у 300 році вступив в управління Олександрійською Церквою. Вигнаний із міста під час переслідування християн при імператорах Діоклетіані та Максиміані. Однак після поневірянь Петро повернувся до Олександрії, щоб очолити церкву. Він таємно відвідував ув’язнених християн та проповідував. Нарешті, за наказом імператора Максиміана, святителя схопили та засудили до страти. Безліч людей зібралося біля входу до його в’язниці, обурюючись таким рішенням імператора. Щоб уникнути кровопролиття, Петро запропонував владі розібрати задню стіну в’язниці – щоб його змогли таємно від народу вивести до місця страти. Темної ночі святий Петро сам вийшов назустріч катам, які вивели його за міські стіни та обезголовили на тому місці, де колись стратили святого апостола Марка.

Народні прикмети

Якщо 25 листопада випав сніг, то він пролежить до самої весни.

Якщо вранці стоїть сильний мороз, то і вечір буде морозним.

Якщо хмари пливуть проти вітру – до сильного снігопаду.

Що не можна робити 25 листопада

Не можна спалювати листя.

На можна ловити раків.

День невдалий для риболовлі.