Сьогодні 8 грудня: яке свято та день в історії

8 грудня 1868 року заснували товариство “Просвіта”. 1878-го народився генерал Михайло Омелянович-Павленко, який командував Першим Зимовим походом армії УНР. 1919-го країни Антанти визнали східним кордоном Польщі “лінію Керзона”. 1941-го США та Велика Британія оголосили війну Японії. 1980-го вбили Джона Леннона. 1991-го в Біловезькій пущі підписали угоду, яка припинила існування СРСР.

Свята та пам’ятні дати 8 грудня

8 грудня – Всесвітній день клімату.

Також відзначають: День мандрівника в часі та День брауні.

8 грудня в історії

8 грудня 1868 року у Львові заснували товариство “Просвіта”. Детальніше.

8 грудня 1878 року народився український військовий, який був головнокомандувачем Української галицької армії та генерал-полковником армії УНР, командувач Першого Зимового походу Михайло Омелянович-Павленко.

Він походив із дворянської родини та був спадковим військовим. При цьому значна частина життя Омеляновича-Павленка не була пов’язана з Україною, він не знав української мови. Народився майбутній генерал армії УНР у Тифлісі. Його батько був генералом від артилерії в армії Російської імперії, але походив із Задунайського козацтва – тих українських козаків, які повернулися до Росії з Османської імперії. Мати була з роду грузинських князів. Здобувши якісну військову освіту, вже в 1900 році він приступив до служби в чині підпоручика. Пройшов російсько-японську війну. З самого початку воював і на фронті Першої світової війни, отримавши низку бойових орденів. На фронті отримав тяжке поранення та перехворів на тиф.

Евакуювавшись із фронту, з 1916 року був начальником 2-ї Одеської школи прапорщиків. Після Лютневої революції приєднався до українських національно-визвольних змагань. Уже у травні 1917 року він очолив українську військову маніфестацію, а восени став начальником військової застави Катеринослава (нинішнього Дніпра). Виступив одним із організаторів Вільного козацтва та Катеринославського гайдамацького куреня. Наприкінці року переїхав до Києва – прибув до розпорядження Військового міністерства Центральної Ради. За часів гетьмана Скоропадського підвищений до звання генерал-хорунжого та призначений до Полтави на посаду начальника 11-ї пішої дивізії. Однак згодом його усунули з цієї посади, тому Омелянович-Павленко продовжив формувати Вільне козацтво на Катеринославщині. Він не брав участі в антигетьманському повстанні, натомість виїхав до ЗУНР, де 10 грудня 1918 року очолив Галицьку армію. Потім повернувся до діючої армії УНР, очоливши восени 1919 року Запорізьку групу армії, воював із білогвардійцями. На початку грудня його призначили командувачем Армії УНР.

До кінця цього року армія УНР була в тяжкому стані – оточена ворогами з усіх боків, вона ще й переживала тяжку епідемію тифу. На тиф захворів і попередній командувач діючої армії УНР Василь Тютюнник. Однак, навіть смертельно хворий, він не готовий був здатися, тож спланував Перший Зимовий похід – партизанський рейд тилами Червоної армії та білогвардійців. Саме Омеляновичу-Павленку судилося командувати цим походом, який став успішним та здійснив поставлені завдання. Після завершення походу Симон Петлюра залишив генерала на посаді командувача армії УНР. На той момент вона збільшилася, була укладена мирна угода з поляками, формувалися нові українські дивізії. Деякий час битви із загарбниками проходили успішно, арміям союзників навіть вдалося відбити Київ і у травні 1920 року провести там урочистий парад.

Але в Україну прибула 1-ша Кінна армія Будьонного, українські та польські війська опинились у меншості та змушені були відступати. У жовтні 1920-го знекровлена ​​Польська держава уклала перемир’я з радянською Росією, армія УНР залишилася одна проти орди. Після низки боїв із Червоною армією Омелянович-Павленко змушений був дати команду про відступ – українські війська перейшли Збруч, зайшовши на Польську територію, де воїнів УНР роззброїли та інтернували. Генерал на вимогу уряду Польщі, на який давило радянське керівництво, виїхав до Праги. В еміграції він писав книги спогадів і підтримував стосунки з військовою еміграцією Української держави. З початком Другої світової війни Омелянович-Павленко брав участь у з’їзді комбатантських організацій, скликаному в Кракові силами ОУН. Він очолив Військово-історичну раду (фактично генеральний штаб), а також Генеральну раду комбатантів. Ця рада вийшла на зв’язок із керівництвом нацистської Німеччини із пропозицією створити українські збройні сили. Згодом Омелянович-Павленко очолив Українське визвольне військо. Проте участі у комплектуванні дивізії СС “Галичина” він уже не брав. У 1942-1944 роках генерал очолював Українське вільне козацтво. Коли радянські війська вступили на територію Східної Європи, Омелянович-Павленко виїхав до Західної Німеччини. У липні 1945 року він разом із ветеранами армії УНР створив Спілку українських воїнів. Ця організація була найвпливовішою в українській еміграції аж до 1970-х років. Сам Омелянович-Павленко 1950-го переїхав до Франції. Він помер у Парижі 29 травня 1952 року.

8 грудня 1919 року країни Антанти визнали східним кордоном Польщі “лінію Керзона”. Цей поділ спочатку так і не запрацював, але надалі до “лінії Керзона” регулярно поверталися при встановленні в різні часи західного кордону Радянського Союзу.

Саму лінію запропонував міністр закордонних справ Великої Британії Джордж Керзон. За його пропозицією Україна втрачала частину етнічних земель: Холмщину, Підляшшя, Лемківщину та Посяння. З цим поділом не погоджувалися ні поляки, які претендували на всі українські землі, що входили свого часу до складу Австро-Угорщини, ні радянська влада, яка розраховувала захопити ці території. Під час встановлення радянсько-польського кордону в 1921 році про “лінію Керзона” і не згадали. За Ризьким мирним договором Польща отримала значно більші території на схід від цієї лінії. Але цей поділ згадали під час укладання домовленостей між СРСР та нацистською Німеччиною. Її встановили як німецько-радянський кордон у договорі між Третім Рейхом та СРСР 28 вересня 1939 року (з поправками на користь СРСР). Востаннє до “лінії Керзона” повернулися на Ялтинській конференції, коли визначали повоєнні кордони. У цей час до неї внесли деякі поправки на користь Польщі.

8 грудня 1941 року США, а за ними Велика Британія оголосили війну Японії. Це сталося наступного дня після нападу японської авіації на Перл-Гарбор. Оголошенню війни передувала знаменита мова Франкліна Рузвельта в Конгресі США, яку традиційно називають “промовою про “День Ганьби”.

Справа в тому, що повноваження оголошувати війну в США має лише Конгрес, де як тоді, так і зараз часто мають місце політичні протистояння. Але рішення про оголошення війни після промови Рузвельта ухвалили майже одноголосно. Майже – тому що конгресвумен від Республіканської партії – Джанет Ренкін проголосувала проти. Вона була переконаною пацифісткою та шанувальницею ізоляціонізму. Перед Конгресом Рузвельт виступив о 12:30. Він говорив лише сім хвилин. Президент представив США як жертву неспровокованої агресії. Рузвельт хотів уникнути того меседжу, який робив його попередник Вудро Вільсон при вступі США до Першої світової війни – розмов про ідеали та цінності. Рузвельт навпаки закликав до патріотизму, заявив про великі втрати збройних сил США під час нападу японців на Перл-Гарбор (конкретні цифри на той момент ще були невідомі). “Вчорашній день, 7 грудня 1941 року, увійде до історії як символ ганьби”, – сказав президент. При цьому він заявив про впевненість у силі американського народу протистояти цьому виклику.

Промова справила бажаний ефект – ізоляціоністські настрої зникли так, ніби їх ніколи й не було. Вже о 13:10 Декларацію про оголошення війни Японії одноголосно ухвалив Сенат, а потім Палата представників (з одним голосом “проти”).

О 16:10 Рузвельт підписав декларацію, хоча конституцією США це й не було передбачено – війну мав оголошувати Конгрес, але це підписання мало важливий символічний характер.

Того ж дня – за дев’ять годин – війну Японії оголосила Велика Британія. А за два дні США оголосили війну також Німеччині та Італії та остаточно юридично вступили до Другої світової.

8 грудня 1980 року був убитий один із засновників гурту “The Beatles”, композитор та музикант Джон Леннон. Його застрелив чотирма пострілами у спину Марк Девід Чепмен. Це сталося біля будинку Леннона у Нью-Йорку. Детальніше.

8 грудня 1991 року глави республік, які вважалися засновницями СРСР (РФ, України та Білорусі) Борис Єльцин, Леонід Кравчук та Станіслав Шушкевич у Біловезькій пущі підписали угоду, яка припинила існування СРСР. Одночасно, щоб пом’якшити процес “розлучення”, формально створили СНД. Детальніше.

Церковне свято 8 грудня

8 грудня за новим церковним календарем в Україні вшановують пам’ять преподобного Патапiя та апостолів вiд 70-ти: Сосфена, Аполлоса, Кифи, Тихика, Єпафродита, Кесарiя та Онисифора.

Преподобний Патапій народився у Фівах у християнській родині. Досягши повноліття, став пустельником. Жив у Єгипетській пустелі багато років. А потім, коли до нього почали приходити за порадами, побажав перебувати в безмовності та перебрався до Константинополя. Там він облаштував келію в міській стіні. Однак і тут до нього все частіше стали приходити люди – Патапій мав дар зцілення. З цієї причини багато віруючих стікалися до житла пустельника, навіть попри його бажання. Зцілівши багатьох, Патапій спочив у мирі. Його поховали монастирі Єгиптян, розташованому неподалік від його пустельницької келії. Цей монастир з того часу носить ім’я святого Патапія.

Святі апостоли від 70: Сосфен, Аполлос, Кифа, Тихик, Єпафродит, Кесарій та Онисифор були обрані Ісусом Христом для благовістя – згодом після обрання 12 апостолів. Сосфен до прийняття християнства був у Коринфі начальником іудейської синагоги, після хрещення став єпископом у Колофоні. Аполлос походив з Олександрії, був блискуче освіченою людиною. Головним місцем його служіння був Коринф, згодом став єпископом Кесарії. Апостол Кифа був єпископом у Колофоні. Апостол Тихик був учнем і супутником святого апостола Павла. Змінив апостола Сосфена на Колофонській кафедрі. Апостол Єпафродит – один із найближчих сподвижників святого апостола Павла – був єпископом Адріаки Фракійської. Апостол Кесарій проповідував і був єпископом Діррахії – області у Середній Греції. Разом із ними церква згадує і апостола Онисифора.

Народні прикмети

Якщо випало багато снігу – рік буде врожайним.

Якщо півні цього дня рано заспівали – скоро буде відлига.

Що не можна робити 8 грудня

Не можна голосно сміятися та веселитися.

Не можна лихословити та відмовляти людям у допомозі.