Сьогодні 14 грудня: яке свято та день в історії

14 грудня в Україні – День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Цього дня 1840 року народився драматург Михайло Старицький. 1911-го експедиція Руаля Амундсена першою підкорила Південний полюс. 1918-го зрікся влади гетьман Павло Скоропадський. 1939-го СРСР виключили з Ліги націй. 1986-го завершили будівництво об’єкта “Укриття” над 4-м енергоблоком ЧАЕС.

Свята та пам’ятні дати 14 грудня

14 грудня – День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У світі також: Всесвітній день мавп, День смажених каштанів.

14 грудня в історії

14 грудня 1840 року на Черкащині народився майбутній драматург, автор п’єси “За двома зайцями” та слів пісні “Ніч яка місячна” Михайло Старицький.

Хлопець осиротів у 12 років, і його на виховання взяв родич матері – Віталій Лисенко, батько знаменитого українського композитора Миколи Лисенка. З Миколою Михайло Старицький ріс разом та дружив усе життя. Вони обидва навчалися в Харківському, а згодом – Київському університетах, були учасниками київської Громади та разом створювали й розвивали український театр.

“Після бурхливого київського життя Михайло Старицький повернувся на Полтавщину до батьківського маєтку. Якось на вечорницях він побачив селянку Степаниду і закохався. Ця дівчина надихнула Старицького на написання слів чудової пісні “Ніч яка місячна”, – описує один із ключових епізодів біографії Старицького. – Призначивши їй зустріч, аби освідчитись, чекаючи кохану увечері біля річки Старицький вигадав рядки: “Ніч яка місячна, ясная, зоряна, видно, хоч голки збирай! Вийди, коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай!”. Та дівчина була заручена, тож своє кохання й сімейний затишок Старицький знайшов із Софією Лисенко (сестрою друга Миколи Лисенка)“.

Першою театральною постановкою, яку спільно створили Старицький та Лисенко, була “Різдвяна ніч” за мотивами повісті Гоголя. Також разом вони поставили понад десяток власних п’єс. Старицький настільки вірив у майбутнє українського театру, що заради нього продав свій маєток та вклав гроші у першу українську професійну театральну трупу. У 1880-ті ця трупа успішно гастролювала у Москві, Санкт-Петербурзі, Варшаві та Вільнюсі. Але вже 1893 року гроші на утримання колективу у Старицького закінчилися, і він припинив свою участь у проєкті. Залишок життя він писав – прозу, поезію та п’єси. Помер Михайло Старицький 27 квітня 1904 року.

14 грудня 1911 року експедиція норвежця Руаля Амундсена досягла Південного полюса. Вони стали першими людьми, яким це вдалося. І, здавалося, інакше й бути не могло, адже Амундсен мав амбіції стати найзнаменитішим полярним дослідником світу з самого дитинства.

Він походив із забезпеченої сім’ї, яка наприкінці XIX століття вже мала у власності свою корабельню, 20 вітрильників та пароплав. Батько Амундсена розбагатів на постачаннях для британських та французьких військ під час Кримської війни. Тому в хлопця були всі можливості здобути якісну освіту. Але він насилу закінчив школу, а з університету втік одразу після смерті матері (вона дуже хотіла, щоб син вивчився на медика). При цьому Руаль був дуже наполегливим в іншому. Прочитавши у 15 років книгу Джона Франкліна про експедицію 1819—1822 років, під час якої шукали північний шлях з Атлантичного океану до Тихого, Амундсен вирішив: саме він зробить те, що не вдалося Франкліну. З цього моменту майбутній полярник вів спартанський спосіб життя: дотримувався суворої дієти, тренувався, здійснював лижні переходи, спав на відкритому повітрі взимку тощо.

На борт судна Амундсен вперше ступив у 22 роки – юнгою. А у 23 роки (1895-го) успішно склав іспит на штурмана та брав участь у промислових запливах. Перша полярна експедиція за участю Амундсена розпочалася у 1896 році. І вже в ній молодик виявив ті якості, які надалі принесли йому славу “Наполеона полярних країн”. Бельгійська антарктична експедиція на судні “Бельжика” під командуванням офіцера де Жерлаша, до якої приєднався Амундсен, потрапила в халепу. Корабель застряг у льодовому заторі біля берегів Антарктиди та дрейфував 13 місяців. За цей час на борту закінчилися припаси, команду мучила цинга, люди божеволіли та вмирали. Але не Руаль Амундсен. Отримавши під час цієї експедиції підвищення до посади штурмана та заступника капітана, він не втрачав здорового глузду ні на хвилину. Майбутній підкорювач Антарктиди переконував капітана виконати свої рекомендації, щоб врятувати людей і корабель, але Жерлаш категорично відкидав усі поради “недосвідченого” моряка. Зрештою Амундсен порушив вимогу Географічного товариства Бельгії (що експедиція повинна залишатися під керівництвом тільки офіцера-бельгійця) та заявив Жерлашу: “Жодної бельгійської експедиції для мене більше не існує”. Амундсен взяв керівництво на себе, вивів корабель із льодів і повернув до Антверпена. За це Королівство Бельгія відзначило його орденом Леопольда I.

Після цієї експедиції Амундсен вирішив не довіряти свою долю іншим, а бути капітаном самому. Він склав відповідний іспит, придбав шхуну, сформував екіпаж із семи осіб. Ця група після трирічної підготовки змогла здійснити те, що не вдалося Джону Франкліну – пройти Північно-Західним проходом з Атлантичного в Тихий океан. Наступною метою Амундсен “намітив” Північний полюс. Але його випередила експедиція Роберта Пірі. Тож норвежець терміново переорієнтувався на південь, де ще мав шанс стати першим. Його команда успішно досягла Антарктиди та 19 жовтня 1911 року п’ятеро полярників на чотирьох санях, запряжених 13 собаками кожні, вирушили до Південного полюса. Вони успішно досягли його 14 грудня, випередивши на 35 днів експедицію Роберта Скотта, якій судилося трагічно загинути  на зворотному шляху. Амундсен встановив на Південному полюсі невеликий намет та норвезький прапор.

А в наметі залишив два листи – звіт королю Норвегії та послання своїм нещасливим суперникам – експедиції Скотта. 7 березня 1912 року команда Амундсена вже досягла острова Тасманія, де полярники й повідомили пресу про підкорення Південного полюса. Попереду в Амундсена ще був успішний прохід Північно-Східним морським шляхом (вздовж берегів Сибіру) та проліт через Північний полюс на дирижаблі. Загинув “Наполеон полярних країн” в Арктиці – він кинувся на порятунок експедиції Умберто Нобіле, якого насправді щиро ненавидів. 28 червня 1928 року зв’язок із літаком Амундсена обірвався. Його не знайшли досі.

14 грудня 1918 року – гетьман Павло Скоропадський зрікся влади на користь Директорії УНР. Детальніше.

14 грудня 1939 року СРСР виключили з Ліги націй. Це стало покаранням за вторгнення радянської армії до Фінляндії. Напередодні, 13 грудня, Ліга націй визнала СРСР країною-агресором. Таке рішення підтримали 28 із 40 держав, які на той час входили до Ліги націй. Радянський Союз пробув у Лізі п’ять років – лише трохи довше, ніж нацистська Німеччина (Третій Рейх сам вийшов з об’єднання у жовтні 1933-го).

14 грудня 1986 року офіційно повідомили про завершення будівництва об’єкта “Укриття” – так званого “саркофага” над зруйнованим вибухом четвертим блоком Чорнобильської АЕС. Детальніше.

Церковне свято 13 грудня

13 грудня за новим церковним календарем в Україні вшановують пам’ять мучеників Фірса, Левкія і Калиника. Вони  постраждали під час гонінь на християн імператора Деція. Левкій докорив правителю міста за несправедливе переслідування християн. За це його катували та відсікли голову мечем. Фірс також був засуджений до тортур, переніс їх неушкодженим і мирно помер. Калиник був язичницьким жерцем. Він побачив мужність і чудеса святого Фірса та увірував у Христа. Він зізнався у своїй вірі та також був страчений.

Народні прикмети

Якщо собаки весь день гавкають – буде снігопад.

Якщо ворони голосно каркають – похолодання.

Якщо зірки на небі яскраво мерехтять – буде хуртовина.

Що не можна робити 14 грудня

Не можна залишати відкритою книгу, якщо її не читаєш.

Не можна лаятися матом.

Не можна вживати алкоголь.