Сьогодні 9 січня: яке свято та день в історії

9 січня 1431 року розпочався судовий процес над Жанною д’Арк. У 1921-му Симон Петлюра підписав закон про Раду Республіки. У 1924-му народився кінорежисер Сергій Параджанов – вірменин, якого звинувачували в українському націоналізмі. У 2007-му Стів Джобс представив перший iPhone.

Свята та пам’ятні дати 9 січня

9 січня відзначають: Міжнародний день хореографа, День поезії на роботі, День словесного ботаніка, День абрикоса.

9 січня в історії

9 січня 1431 року в Руані розпочався судовий процес над Жанною д’Арк, яку напередодні продав англійцям бургундський герцог Філіп III Добрий за 10 000 золотих ліврів.

Судилище проходило під головуванням єпископа Кошона. Завданням для себе “судді” визначили не перетворити у процесі Орлеанську діву на мученицю (що їм не вдалося). Тож дівчину вирішили звинуватити в єресі. Але довести це абсурдне звинувачення було не так просто. Ані допити, ні діалоги з Жанною під час тривалих судових засідань не давали аргументів проти неї. Тому “єрессю” вирішили визнати носіння Жанною чоловічого одягу. І ще додали до цього абстрактне звинувачення в нехтуванні авторитетом церкви. Щоб притягнути Жанну до відповідальності хоча б за цими статтями, єпископ Кошон пішов на брехню. Він показав підсудній багаття, на якому її можуть спалити, та запропонував перевести її до церковної в’язниці з гарними умовами, якщо дівчина підпише документ про зречення єресі та зобов’яжеться коритися Церкві. Вона підписала. Жанна була неписьменною та навіть не знала, що підписує. А їй “підсунули” зовсім інший текст. Згідно з ним Жанна заявляла про повне зречення від усіх “хибних суджень” і погоджувалася надалі носити виключно жіночий одяг. А за кілька днів її підставили, спровокувавши одягнути чоловіче вбрання. Цього виявилося достатньо, щоб так звані “судді” визнали, що Жанна “впала в минулі єресі”, та винесли їй смертний вирок. 30 травня 1431 року Жанну д’Арк спалили живцем на площі в Руані.

9 січня 1921 року Симон Петлюра підписав закон “Про Раду Республіки УНР”, створивши тим самим вищий законодавчий орган влади Української народної республіки, який мав діяти за кордоном (у цьому випадку – в Польщі). Декілька українських партій одразу відмовилися працювати в новому органі – зокрема, Українська партія соціалістів-революціонерів та Українська народна партія. У результаті до складу Ради увійшли 67 депутатів. Вони представляли українські політичні партії, профспілкові та культурно-освітні організації. Цей орган, який реально нічого не міг змінити в житті повністю окупованої країни, проіснував до 5 серпня 1921 року.

9 січня 1924 року народився кінорежисер Сергій Параджанов. “Вірменин, який народився у Тбілісі та сидів у російській в’язниці за український націоналізм”, – так коротко і влучно характеризує парадокси біографії знаменитого режисера Український інститут національної пам’яті.

В Україні Параджанов опинився, отримавши відповідний розподіл після завершення московського Всесоюзного державного інституту кінематографії (ВДІКу). До цього моменту він уже мав і режисерський досвід, і проблеми із “законом”. У студентські роки його заарештували в Грузії у справі глави Грузинського товариства культурних зв’язків. Але формально звинувачення йому висунули не політичне, а визнали винним у “мужолозтві”. Свою бісексуальність Параджанов не заперечував та отримав вирок – п’ять років в’язниці. Але талановитого студента тоді врятував керівник його майстерні у ВДІКу Ігор Савченко. Параджанов був залучений до знімання фільму Савченка “Тарас Шевченко”. Після раптової смерті вчителя саме його студентам, зокрема Параджанову, довірили завершити цю режисерську роботу. Після смерті Савченка курс Параджанова передали іншому відомому режисеру – Олександру Довженку. Той запропонував молодому режисеру як дипломну роботу екранізувати молдавську казку “Андрієш”. За цю короткометражку Параджанов отримав диплом із відзнакою. І після цих перипетій приїхав працювати до Києва.

Перші його “ідеологічно вірні” роботи отримували низькі оцінки критиків. А справжнім проривом став фільм “Тіні забутих предків”, знятий режисером на Київській кіностудії 1964 року за мотивами творів Михайла Коцюбинського.

Фільм був дуже нестандартний для радянського кінематографа. Почати хоча б із того, що його випустили українською мовою без російського дубляжу. Це було необхідно, щоб зберегти автентичну гуцульську говірку та етнічну атмосферу. Але таку “націоналістичну сміливість”, звісно, ​​партійне керівництво сприйняло як політичний жест. До того ж на прем’єрі фільму в Києві відбулася акція протесту дисидентів за участю Василя Стуса та В’ячеслава Чорновола. Тож фільм одночасно викликав невдоволення радянської влади та шалений успіх у світі. Параджанов отримав за нього 39 міжнародних нагород та 28 призів на різних кінофестивалях (з них 24 – гран-прі). На світові прем’єри його фільму Параджанова не випустили, а прокат стрічки в СРСР обмежили.

Подальша спроба режисера зняти сюрреалістичну картину “Київські фрески” призвела до закриття проєкту та звинувачення автора у “містично суб’єктивному ставленні до сучасної дійсності”. Тоді Параджанов переніс дію фільму з сучасності у минуле та переїхав знімати його до Єревана. Спочатку фільм мав отримати назву “Саят-Нова”, але представлення цієї стрічки в Держкіно в 1968 році викликало чергову хвилю жорсткої критики. Режисера звинуватили у “порнографії” та “містицизмі”. Фільм суттєво цензурували, змінили назву на “Колір граната” та дозволили прокат лише у Вірменії. У СРСР фільм вийшов згодом дуже перемонтованим – до такого стану, що категорично не влаштовував самого режисера. 1969-го Параджанов повернувся до Києва, але знімати кіно йому не давали. Він почав писати сценарії. А 1971-го на творчій зустрічі в Мінську виступив із критикою радянського партійного та кінематографічного керівництва, про що, звичайно, доповіли “кому треба” – інформація дісталася самого керівника КДБ Андропова. Надалі Параджанову “закидали” дружбу з українськими письменниками-дисидентами, спроби організації масових протестів тощо. 17 грудня 1973 року режисера заарештували та кинули до Лук’янівської в’язниці. Причому знову ж таки офіційно замість політичних звинувачень “пригадали старе”: його засудили до п’яти років таборів суворого режиму за “мужолозтво” та “порнографію”. У колонії ув’язнений зазнав жорстоких тортур, і навіть здійснив спробу суїциду. Також за ґратами Параджанов захворів на цукровий діабет. Попри все, режисер знайшов новий шлях для себе навіть за таких нестерпних умов: він почав малювати – створював колажі. За роки ув’язнення створив близько 800 робіт.

Завдяки активній кампанії за звільнення Параджанова, до якої вдалося залучити навіть французького письменника Луї Арагона, режисера все ж таки відпустили за рік до закінчення терміну. Але на волі він був недовго, не припиняючи публічної критики політики держави у сфері культури та мистецтва. Параджанова знову заарештували 1982-го за нібито за спробу дати хабар. Широкий суспільний резонанс призвів до звільнення режисера вже за 9 місяців. Як не дивно, широке заступництво відомих діячів СРСР допомогло Параджанову не лише вийти на волю, а й повернутися до кінематографа. З 1983-го йому знову дозволили знімати. Тому в наступні роки він випустив ряд стрічок, у тому числі “Легенду про Сурамську фортецю” (1984) та “Ашик-Керіб” (1988). Останнім у житті Параджанова став автобіографічний фільм “Сповідь”, який так і не завершив. Фільмування почалося 1989-го, але просто в процесі режисер почав кашляти кров’ю. Йому діагностували рак легень, зробили операцію. У травні 1990-го Параджанов на запрошення президента Франції Франсуа Міттерана вилетів лікуватися до Парижа. Але було запізно – стан режисера швидко погіршувався. 20 липня медичний борт доставив його до Єревана, де Параджанов помер того ж дня в республіканській лікарні.

9 січня 1992 року Гвінея, Венесуела та Чилі визнали незалежність України. Україна встановила дипломатичні відносини із КНДР.

9 січня 2007 року Стів Джобс представив перший iPhone.

Після цього компанія “Cisco”, яка раніше зареєструвала за собою торгову марку “iPhone”, подала в суд на “Apple”. Але вже 21 лютого 2007 року компанії досягли угоди про спільне використання торгової марки “iPhone”. Деталі угоди не розголошують. У той момент в “Apple” дуже добре продавалося все з приставкою “i”, яка стала їх фірмовою після виходу iPod. Тож геній маркетингу Джобс був упевнений, що, попри судові позови, назву смартфона міняти не можна. Перші iPhone з’явилися у продажу в США 29 червня 2007 року, у Європі – 9 листопада 2007 року.

Церковне свято 9 січня

9 січня вшановують пам’ять мученика Полієвкта. Він був першим мучеником у вірменському місті Мелітина. Він постраждав за віру в Христа за часів імператора Валеріана. Ще за часів імператора Декія Полієвкт був язичником, воїном та другом іншого воїна-християнина Неарха. Коли почалися гоніння на християн, Неарх попередив Полієвкта, що скоро їм доведеться розійтися, адже Неарха мучитимуть, і Полієвкту доведеться зректися дружби з ним. Однак Полієвкт зізнався, що бачив Христа уві сні й той зняв з нього одяг і надів інший, світлий. “З цієї хвилини, – сказав Полієвкт, – я готовий служити Господу Ісусу Христу”. Полієвкт вийшов на площу та розірвав царський указ про поклоніння ідолам. Тесть Полієвкта, правитель Фелокс, заявив, що зять має померти. Умовляння дружини та дітей повернутися до язичництва не допомогли – Полієвкт відмовився, і йому відсікли голову.

Народні прикмети

Якщо птахи сидять на снігу – буде потепління.

Якщо на деревах багато ворон – будуть морози.

Якщо кіт животом догори — прийде тепла погода.

Що не можна робити 9 січня

Не можна пришивати ґудзики.

Не можна зловживати алкоголем.