Сьогодні 22 січня: яке свято та день в історії

22 січня – День Соборності України. У 1863 році цього дня розпочалося Січневе повстання народів колишньої Речі Посполитої проти російських загарбників. У 1918-му Українська Центральна Рада прийняла IV Універсал, яким проголосила незалежність Української народної республіки. У 1919-му проголошено “Акт злуки” УНР та ЗУНР.

Свята та пам’ятні дати 22 січня

22 січня – День Соборності України.

У світі – Всесвітній день попкорну.

22 січня в історії

22 січня 1863 року розпочалося Січневе повстання народів колишньої Речі Посполитої проти російського самодержавства.

На відміну від багатьох повстань, які розпочиналися з невеликих заворушень і поступово (та часто несподівано) переростали у масштабні революційні події, це повстання готували професійно – і не один рік. Польські патріоти ніколи не залишали бажання відновити свою державу – в межах 1772 року (до першого поділу Речі Посполитої). Масштабне повстання охопило Царство Польське у 1830–1831 роках. Починаючи з 1850-х у Польщі формувалися підпільні патріотичні організації серед студентів та офіцерів. Вони навіть порозумілися з частиною російських змовників. Прикладом для поляків стали італійці, які здобули незалежність та змогли об’єднати країну (активна фаза цих подій припадала на 1859-1861 роки).

Наприкінці 1861-го в національному русі поляків склалися два головні політичні табори. Вони відомі як “білі” та “червоні”.

“Білі” здебільшого представляли шляхту та велику буржуазію, вони були помірнішими, виступали за безкровні протести та прагнули більшої політичної автономії для Польщі. “Червоні” були радикальнішими, переважно об’єднували міщанство, інтелігенцію та частково – селянство. Вони вважали, що повної незалежності Польщі необхідно добиватися збройним шляхом. Попри знамените гасло “За нашу та вашу свободу”, насправді в обох таборах була майже маргінальною ідея здобуття територіальної незалежності внаслідок революції іншими народами, зокрема українцями. Революціонери прагнули відновлення Польщі у межах, які передбачали входження до неї частини українських, білоруських та литовських земель.

У червні 1862 року “червоні” утворили Центральний національний комітет (ЦНК), який готував повстання. Він сформував Національний уряд і таємні комітети. Початок повстання планували на весну 1863 року. Але його довелося прискорити, оскільки уряд спробував послабити змовників, оголосивши позачерговий рекрутський набір. Списки для набору підготували так, що в них було багато членів організації “червоних”. 22 січня 1863 року ЦНК проголосив початок повстання, а себе назвав Тимчасовим національним урядом. Повстанці напали на імперські гарнізони. ЦНК видав “Маніфест до народу”, скасовуючи панщину та проголошуючи селян власниками своїх земель. Селян закликали приєднатися до повстання. Також у ЦНК оголосили, що метою боротьби мали стати “Сполучені Польща, Литва і Русь, без жодної гегемонії будь-якої з цих трьох націй”. Попри таку заяву, українське селянство здебільшого не підтримувало повстання, не поділяючи бажання поляків залишити українські землі у складі своєї країни, відновленої в межах 1772 року. Проте в партизанських загонах, які атакували російські гарнізони та колони, були й поляки, й українці, й литовці, й білоруси (зокрема, відомий учасник того повстання – Кастусь Калиновський, ім’я якого зараз носить полк ЗСУ).

Масштабне збройне протистояння у форматі партизанської війни розгорнулося влітку 1863 року. У загонах повстанців за різними оцінками було до 200 тисяч осіб. Історики налічують близько 1200 збройних зіткнень із російськими імперцями. Утім, успіху повстання не досягло. Уже до червня 1864 року російські війська під командуванням генерал-губернатора Північно-Західного краю Михайла Муравйова та намісника Царства Польського Федора Берга розгромили повстанські сили та жорстоко покарали учасників. За цю жорстокість Муравйова у Польщі прозвали “Людоїдом” і “Вішальником”. У сутичках загинули кілька десятків тисяч людей, ще близько 1000 учасників повстання стратили, а 38 тисяч засудили до каторги або заслали до Сибіру.

22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ухвалила IV Універсал, яким проголосила незалежність України. Текст документа Мала Рада розглядала кілька днів. Було кілька проєктів. За основу взяли найкоротший за змістом, розроблений Михайлом Грушевським.

“Секретар Центральної ради Михайло Єреміїв називав прізвище кожного з членів Малої ради, й кожен відкрито говорив – чи він “за”, чи “проти”, – цитує Український інститут національної пам’яті розповідь про події директора Історико-меморіального музею Михайла Грушевського Світлани Панькової. – Філософ Дмитро Чижевський представляв Російську соціал-демократичну партію, її крило меншовиків. Він проголосував “проти”. Він був людиною, яка належала до українського руху, але він проголосував “проти”, адже вважав, що це тоді було не на часі. Хтось тоді його у залі назвав “запроданцем”. Пізніше Чижевський у своїх спогадах писав, що це була найприкріша помилка особисто для нього”.

Крім проголошення незалежності Української народної республіки, текст IV Універсалу містив доручення Раді народних міністрів укласти мир із Центральними державами (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарським царством та Османською імперією). Також документ констатував факт війни з російськими більшовиками та визначав першочергові заходи, які мали реалізувати у державному управлінні.

“Зовнішні обставини мали значний вплив на прийняття рішення про проголошення незалежності. У цей час точилися бої між підрозділами української армії та більшовицькими військами, які сунули на Київ. Українська Центральна Рада шукала  союзників для протистояння збройній агресії більшовицької Росії. Відтак, проголосивши незалежність, Україна могла легітимізуватися на міжнародній арені та укладати міжнародні договори. Переговори в Брест-Литовську про мир між УНР та країнами Четвертного союзу завершилися визнанням України самостійною державою та підписанням мирного договору”, – зазначають в УІНП.

22 січня 1919 року на Софійській площі у Києві урочисто проголосили Акт злуки УНР та ЗУНР.

Об’єднанню передував розпад Австро-Угорської імперії, “Листопадовий чин” у Львові, проголошення незалежності Західноукраїнської народної республіки та початок збройного протистояння українців з поляками. Уряд ЗУНР звернувся за допомогою до Української держави. На початку переговори йшли з гетьманом Скоропадським, але після зміни влади їх продовжили вже представники Директорії УНР. 1 грудня 1918 року у Фастові підписали “передвступний” договір між УНР та ЗУНР про об’єднання. 3 січня 1919 року Українська національна рада ЗУНР у Станіславові (сучасному Івано-Франківську) ратифікувала цей договір. Для продовження переговорів з урядом УНР направили делегацію із 65 осіб на чолі з Левом Бачинським. Фінальним акордом процесу об’єднання став Акт злуки. Його зачитали на урочистих зборах у Києві.

Акт проголошував: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська народна республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили та за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська народна республіка”. Наступного дня “Акт злуки” ратифікував Трудовий конгрес України. Згодом (28 січня) затвердили закон “Про форму влади в Україні”. Згідно з ним, голова Української національної ради ЗУНР Євген Петрушевич увійшов до складу Директорії УНР, а сама ЗУНР отримала назву Західна область Української народної республіки. Вона отримувала територіальну автономію. Остаточно врегулювати всі питання об’єднання мали Установчі збори, але цей процес так і не завершили через радянську окупацію українських земель.

22 січня 1992 року Філіппіни визнали незалежність України.

22 січня 1992 року Україна встановила дипломатичні відносини з Іраном.

22 січня 2010 року Президент України Віктор Ющенко, виступаючи з промовою з нагоди Дня Соборності, повідомив, що підписав указ про надання звання Героя України лідеру ОУН Степану Бандері. Нагороду з рук Президента отримав онук і тезка лідера українських націоналістів – Степан Бандера.

22 січня 2014 року три Герої Небесної Сотні загинули під час штурму на вулиці Грушевського в Києві. Смертельні поранення отримали 21-річний Сергій Нігоян із Дніпропетровщини та 25-річний білорус Михайло Жизневський. Поранений того дня 45-річний львів’янин Роман Сеник помер за кілька днів у лікарні.

Церковне свято 22 січня

22 січня вшановують пам’ять апостола Тимофія. Він походив із Малої Азії. До Христа його звернув апостол Павло у 52 році. Тимофій був ревним учнем Павла та його невіднятним супутником. У 65 році апостол Павло висвятив Тимофія в єпископа Ефеської Церкви. Нею святий Тимофій керував 15 років. Закінчив життя святий Тимофій мученицьки. Він намагався зупинити чергове язичницьке свято та проповідувати людям віру в Христа, але натовп накинувся на Тимофія, його били, тягли по землі та нарешті забили на смерть камінням. Тимофія вшановують серед 70 апостолів.

Народні прикмети

Якщо 22 січня снігопад, то буде багатий врожай.

Якщо сильний мороз, але віконниці спітніли – скоро потеплішає.

Якщо опівдні вийшло сонце, то весна прийде рано.

Що не можна робити 22 січня

Не можна виносити сміття з дому, особливо увечері.

Не можна важко фізично працювати.