“Важив 115, схуд на 45” – воїн, який захищав Харківщину, про тортури в полоні

21 місяць військовий прикордонного Луганського загону Олександр Зарва пробув у російському полоні. Він потрапив до нього коли боронив Харківщину. Про тортури, знущання, їжу, яку неможливо їсти та про те, що допомагало йому триматися, воїн відверто розповів у інтерв’ю, яке оприлюднили у ДПСУ.

Олександр Зарва працював на заводі ливарних металів, коли отримав повістку. Це було у 2015 році. З того часу – у прикордонній службі.

«15 лютого 2022 року виїхав у відрядження у Лантратовку (ред. – Луганська область). З 23 на 24 полетіли гелікоптери і почалося повноцінне вторгнення. Звідти почали відступати, виводити війська. І ми вирушили в напрямку Харкова, це населений пункт Борова. І там ми тримали оборону Борової, потім попали в кільце. Перед цим розвалили їхню колону. Сказали нам виходити звіти, не вийшло вийти. І ми виїхали легковим автомобілем, зі мною було троє хлопчиків, вони нас розстріляли і взяли в полон», – згадує воїн.

І додає: його та інших полонених росіяни зв’язали, очі замотали та перевезли через кордон. Там їх повезли до табору для військовополонених. Спершу допитали, а потім окупанти вирішили «надати медичну допомогу». У Зарви було осколкове поранення, йому без анестезії провели хірургічне втручання. Там він пробув до 25 квітня. Потім його відвезли у СІЗО і там почалося найстрашніше, зазначив воїн.

«Побиття, знущання, приниження. Я ще не бачив такого звірства до людей. Вони і собак на нас цькували, і били. Нестерпні тортури були. Годували лушпайками, з-під картоплі. Ми не встигали їсти, бо воно було дуже гаряче. А якщо не встигаєш з’їсти, вони виводили з камери, били. Ми їли хліб і воду», – розповів прикордонник.

1 жовтня воїна перевезли в тюрму. Там теж постійно били, каже Зарва.

«Перші 2,5 місяці підйом о 6-й ранку. Співали гімн, сідати нам не дозволяли. Ми повністю 16 годин стояли. Стоячи приймали їжу. На відбої вночі могли підняти, вивезти, налупцювати і назад. Потрапивши до полону, я важив 115 кг, а буквально за декілька місяців я схуд на 45 кг. Ні одного цілого ребра нема, ні з одного, ні з другого боку. Але, дякувати Богу, все зажило», – каже військовий.

Потім українським полоненим росіяни почали видавати книжки, де прославлялися Ленін, Сталін. Також окупанти говорили воїнам, що «майже всю Україну захопили».

«Що було найважче? Це очікування. Очікування того, коли тебе обміняють. Терпіння, терпіння головне було. Молилися, спілкувалися між собою. Бо спочатку боялися спілкуватися українською мовою, а потім вже почали спілкуватися в камерах українською. Отримували за те, але нічого страшного», – згадує Зарва.

Про те, що його обмінюють він здогадався самостійно. Росіяни сказали лише: «з речами на вихід». Їхали до кордону України полонені у мішках на голові, обміняли їх на Сумщині.

«А вже коли дали телефон тут, то я вже подзвонив до друга, бо тільки друга номер згадав. Кажу: «найди мені маму», – розповідає воїн.

Він зазначив, що ще певний час не міг оговтатись. А потім вже коли почав спілкуватися з рідними, друзями, почав розуміти, що вдома і найстрашніше позаду.

«Але треба йти далі служити, службу не треба покидати, бо якщо я покину, другий, третій покине, хто буде захищати? Ніхто не буде. Треба захищати, стояти до кінця. Ми незламні», – заявив прикордонник.