Сьогодні 29 січня: яке свято та день в історії

29 січня в Україні – День пам’яті Героїв Крут. Цього дня в 1616 році мореплавці відкрили найбільш південну точку Південної Америки – мис Горн. У 1805-му підписано указ про відкриття першого університету в Харкові. У 1886-му Карл Бенц отримав перший патент на свій автомобіль. У 1916-му відбулися перші випробування танка. У 1918-му сталася битва біля залізничної станції Крути, а в Києві розпочався більшовицький заколот на заводі “Арсенал”. У 1951-му народився майбутній мер Харкова та голова ХОДА Євген Кушнарьов.

Свята та пам’ятні дати 29 січня

29 січня в Україні – День пам’яті Героїв Крут.

У світі: Міжнародний день мобілізації проти загрози ядерної війни, День пазла та головоломки, День винаходу бензинового автомобіля.

29 січня в історії

29 січня 1616 року голландські мореплавці Якоб Лемер і Віллем Схаутен відкрили крайню південну точку Південної Америки – мис Горн.

Він розташований на острові Горн, на південь від Вогняної Землі. Свою назву мис отримав від першовідкривачів – Віллем Схаутен назвав його на честь рідного міста Горн. Експедицію Лемера та Схаутена організували голландські купці. Їхньою метою (традиційною для того часу) був пошук шляху до Ост-Індії (так називали Індію в ті часи – на противагу Вест-Індії, тобто островів біля берегів Америки, які першовідкривачі помилково сприйняли за азіатські землі). Кораблі Лемера та Схаутена пропливли повз Магелланову протоку (на той момент вона “належала” британській Ост-Індійській компанії, і для проходу був потрібний її дозвіл). Капітани були переконані, що материк колись має закінчитись – і так і сталося. Вони досягли крайньої південної точки 29 січня 1616 року. Крім того, мореплавці довели, що Вогняна земля – це острів. Коли кораблі голландців 26 жовтня 1616 року досягли берегів Ост-Індії місцевий губернатор… наказав заарештувати їх за порушення прав Ост-Індійської компанії. Він вирішив, що кораблі пройшли Магеллановою протокою, не погодивши це з Ост-Індійською компанією. Кораблі та вантаж купців конфіскували. Їх самих із командами відправили до Голландії, де мали судити. Лемер помер у дорозі, а суд у результаті виправдав моряків, дізнавшись, яким насправді шляхом вони дісталися Азії. Губернатора відкликали з посади, конфісковане майно повернули батькові Лемера. Також Ост-Індійська компанія компенсувала морякам усі витрати та виплатила відшкодування за смерть Лемера. У 1619-му Віллем Схаутен опублікував свої щоденники, які писав під час подорожі.

29 січня 1805 року урочисто відкрили університет у Харкові. Нині це – ХНУ імені В.М. Каразіна. Університет традиційно відзначає дві дати, що пов’язані з історією його створення. Це день заснування (17 листопада) та день відкриття (29 січня).

29 січня 1886 року Карл Бенц отримав перший патент на свій автомобіль.

Це був трицикл (триколісний автомобіль). Його Бенц створив у 1885 році, а запатентував 29 січня 1886 року. “Фішкою” автомобіля було те, що до руху його приводив бензиновий двигун. До того ж, використання двигунів внутрішнього згоряння для відносно невеликих механізмів тривалий час ускладнювала відсутність відповідного палива. Ранні двигуни використовували газову суміш (подібні експерименти проводили ще з початку XIX століття). Уже 1826 року англієць Самуель Браун встановив газо-вакуумний двигун своєї конструкції на візок і здійснив пробну поїздку на південному сході Лондона. У 1860-х з’явилися газогенераторні автомобілі – на двигунах конструкції інженера Етьєна Ленуара У 1870-му з’явився перший транспортний засіб, який рухав бензиновий двигун – винахідник Зігфрід Маркус поставив подібний двигун на звичайний візок (цю конструкцію зараз називають “перша машина Маркуса”). Отже, Бенц не винайшов свій автомобіль “з нуля”, але саме його конструкція стала першою, яка вийшла в серійне виробництво. Отримавши патент, Бенц із 1888 року вже запустив масовий випуск. А в 1893-му створив чотириколісну модель “Вікторія” та запатентував ряд механізмів: акселератор, систему запалювання, що працює від батареї, свічку запалювання, карбюратор, зчеплення, коробку передач та водяний радіатор охолодження.

29 січня 1916 року англійці вперше випробували нову військову техніку, яка згодом змінила хід Першої світової війни, що завмерла в окопах. То був перший танк. Уже 15 вересня він з’явився на полі бою. Детальніше.

29 січня 1918 року відбувся бій біля залізничної станції Крути – за 130 кілометрів від Києва. На той момент більшовики вже встановили контроль у колишніх Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На Київ наступали дві групи військ: одна – вздовж залізниці Харків-Полтава-Київ, друга – в напрямку Курськ-Бахмач-Київ. Українське військо ще було на стадії формування, а незалежність УНР лише проголошено. У підпорядкуванні Української Центральної Ради були окремі українізовані частини колишньої російської армії, а також добровольчі підрозділи (зокрема курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем), загони вільного козацтва, сформований Симоном Петлюрою Гайдамацький кіш Слобідської України. 24-27 січня 1918 року центром бойових дій стала залізнична станція Бахмач. Після завзятих боїв українським військам довелося покинути її та відступити до станції Крути.

Саме туди – на підкріплення українських частин – направили курсантів Першої української юнацької (юнкерської) школи ім. Б. Хмельницького – 400-450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). Також до оборони Крут приєдналася перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Студентського куреня січових стрільців. Ця молодь здебільшого ще не мала достатньої військової підготовки, крім того, не вистачало й озброєння. Окрім юнаків, прибули близько 80 добровольців із підрозділів місцевого Вільного козацтва з Ніжина. З відносно “важкого” озброєння вони мали до 16 кулеметів і одну гармату на залізничній платформі. Тож бій із чотиритисячним підрозділом Червоної гвардії на чолі з есером Муравйовим був, м’яко кажучи, не рівним. Його учасників часто називають “українськими трьомастами спартанцями”. Хоча все ж таки значна частина учасників бою під Крутами вижила. Бій тривав п’ять годин. І українські сили змогли зупинити наступ ворога та організовано відступити, підриваючи мости. Російсько-більшовицькі окупанти втратили боєздатність на чотири дні. Це затримало наступ на Київ і дало українській делегації укласти Берестейський (Брест-Литовський) мирний договір. За різними даними, українське військо втратило у бою від 150 до 300 воїнів (убитими, пораненими, зниклими безвісти). Найбільше вразило сучасників жорстоке вбивство більшовиками 27 юнаків, які після бою потрапили в полон. Цих воїнів поховали у Києві біля Аскольдової Могили. І саме їм присвячений відомий вірш Павла Тичини “Пам’яті тридцяти”.

29 січня 1918 року паралельно з боєм під Крутами бої відбулися й у Києві. Тут вибухнув так званий Січневий заколот (у радянській історіографії – Січневе повстання), організований київським комітетом Російської більшовицької партії (РСДРП(б)). Це була стандартна тактика російських більшовиків. Вони влаштовували ніби “народні повстання” в містах, до яких наближалася окупаційна армія. Це мало дві мети: відтягнути війська з фронту для придушення заколоту та отримати пропагандистський ефект – нібито радянську владу встановлювали українські трудящі, а не російські загарбники. Центром збройного заколоту в Києві став завод “Арсенал”.

Керівництво УНР усвідомлювало загрозу, яка виходить звідти, тож ще 18 січня загони Вільного козацтва вилучили з “Арсеналу” велику кількість зброї, провели обшуки та заарештували низку більшовицьких діячів. Також влада закрила більшовицьку газету “Голос социал-демократа”. Наступним кроком мало стати вилучення вугілля із заводу, щоб зупинити виробництво зброї, проте бунтівники дізналися про наміри влади. Вони провели мітинг і за допомогою солдатів Шевченківського полку, які охороняли конфісковане, повернули зброю на завод. Мітингувальники вирішили розпочати повстання негайно та обрали керівництво – ревком, який очолив Ян Гамарник.

Першими діями бунтівників стало захоплення арсеналу на Печерську в ніч із 15 на 16 січня. До мітингувальників приєдналися робітники інших підприємств міста та навіть частина солдатів з українських полків — Богданівського, Шевченківського та полку імені Сагайдачного. Заколотники планували оточити будівлю, де знаходилася Центральна Рада, повалити її та проголосити в Києві радянську владу. Безпосередньо 29 січня представники Київської ради робітничих та солдатських депутатів вручили Українській Центральній Раді ультимативні вимоги: передати владу радам та роззброїти українські військові частини. Центральна Рада відхилила ультитматум. Керівництво УНР висунуло свої вимоги до протестувальників – про беззастережну капітуляцію. У місті ще звечора почалися збройні сутички. Головні сили повстанців зосереджувалися навколо “Арсеналу” на Печерську, окремі осередки повстання виникали в інших районах міста. 30 січня в Києві розпочався загальний страйк – припинили роботу водопровід, електростанція, міський транспорт. Навести лад у місті влада не могла, адже надійних військ, які підтримували Центральну Раду, в столиці майже не залишилося – вони діяли на фронті проти більшовиків. Опір бунтівникам чинили підрозділи Богданівського, Полуботківського, Богунського полків, Галицько-Буковинський курінь січових стрільців та Вільне козацтво.

Частина військових не приєдналася ні до українського війська, ні до тих, хто перейшов на бік більшовиків. Єдиного командування в українських сил теж не було – керували два окремі штаби. Жителі Києва здебільшого зберігали нейтралітет, не підтримуючи жодну зі сторін протистояння. Усе, що могла зробити в цих умовах Центральна рада, – звернутися з відозвою до киян та робітників, щоби перші підтримали українську владу, а другі – припинили страйк. Становище вдалося стабілізувати після 1 лютого. Тоді до Києва прибули Гайдамацький кіш Слобідської України під командуванням Петлюри (війська відступили до міста під ударами військ Михайла Муравйова) та Гордієнківський полк, який привів із Північного фронту полковник Всеволод Петрів.

2 лютого повстання в Києві придушили. Заколотники залишилися лише на території заводу “Арсенал”. Війська Петлюри взяли завод штуром 4 лютого. Радянська пропаганда згодом стверджувала про розстріл “петлюрівцями” понад 300 робітників “Арсеналу”, але очевидці свідчили, що жодного масового розстрілу не було. Загалом за час боїв, що тривали близько тижня, численні жертви були з обох боків, а центральна частина Києва зазнала суттєвих руйнувань. Хоча заколот у Києві придушили, він підірвав здібності українського війська на фронті. Внаслідок сил протистояти військам Муравйова у захисників столиці вже не було. Більшовицькі загарбники вже 4 лютого захопили Дарницю та мости через Дніпро та почали розстрілювати Київ із важкої артилерії, а 8 лютого повністю захопили місто.

29 січня 1921 року на конференції в Парижі країни – переможниці Першої світової війни визначили суму військових репарацій для Німеччини – 226 мільярдів золотом. Їх німці мали сплатити протягом 42 років. Як відомо, ця сума стала занадто обтяжливою для Німеччини та спричинила надзвичайну економічну кризу в країні. Одним із наслідків цієї кризи стала радикалізація суспільства та прихід до влади нацистів.

29 січня 1951 року народився Євген Кушнарьов – колишній мер та голова ОДА в Харкові.

За радянських часів він був активним партійним діячем, працював заступником завідувача відділу пропаганди та агітації Орджонікідзевського райкому партії в Харкові та на інших подібних посадах з 1987 року. А 1989-го став одним із ініціаторів створення Демократичної платформи КПРС і КПУ. Був народним депутатом України останнього в історії УРСР та першого в історії незалежної України скликання. З квітня 1990-го до квітня 1998-го був головою Харківської міськради, а з 1991-го – ще й виконкому ради, що відповідало сучасній посаді Харківського міського голови (мера). З 1996-го по 1998-й керував Адміністрацією Президента України (за Кучми). А у жовтні 2000-го повернувся до Харкова, де став головою Харківської облдержадміністрації. На цій посаді Кушнарьов пробув до часів Помаранчевої революції та обрання Президентом України Віктора Ющенка. У цей же час брав участь у сумнозвісному Сєвєродонецькому з’їзді депутатів усіх рівнів  і робив заяви про те, що “в Харкові буде лише харківська влада”. Після відставки з посади голови ХОДА створив власну політичну силу, але згодом об’єднав її з “Партією регіонів”, і саме від неї був обраний у 2006 році народним депутатом України, був заступником голови фракції ПР у Верховній Раді. Помер 17 січня 2007 року, отримавши напередодні смертельне поранення під час полювання.

Церковне свято 29 січня

29 січня відзначають перенесення мощей cвященномученика Ігнатія Богоносця. Священномученик Ігнатій загинув, кинутий за наказом імператора Траяна на поталу звірам. Це сталося в 107 році. Християни зібрали його мощі та зберігали в Римі. А в 108 році їх перенесли до передмістя міста Антіохія. Друге перенесення – до міста Антіохія – здійснено у 438 році. Після взяття Антіохії персами мощі священномученика повернули до Риму, де поклали у храмі на честь папи Климента. Це відбулося орієнтовно в 540 році (за іншими джерелами, в 637-му).

Народні прикмети

Якщо 29 січня цілий день іде сніг – навесні буде гарно ловитися риба.

Заметіль 29 січня – до прохолодного літа.

Морозний і ясний день обіцяє спекотне літо.

Що не можна робити 29 січня

Не можна лаятися, сваритися і лихословити.

Не можна прати.

Краще вдягатися, не дивлячись у дзеркало.