Сьогодні 9 березня: яке свято та день в історії

9 березня – День народження Тараса Шевченка. Цього дня рік тому російська армія влаштувала в Харкові найтриваліший блекаут – світла не було не менше ніж добу, а метро запрацювало за кілька днів. У 2022-му ЗСУ вигнали окупантів із Дергачів. У 1500-му з Португалії вирушила експедиція Педру Кабрала, яка відкрила для європейців Бразилію. У 1796-му Наполеон одружився з Жозефіною Богарне. У 1918-му відбулося перше засідання Української Центральної Ради після повернення до Києва. Того ж дня проголосили створення Білоруської народної республіки. У 1930-му в Харкові розпочався судовий процес над членами так званої “Спілки визволення України”. У 1959-му в Нью-Йорку вперше продемонстрували ляльку Барбі.

Свята та пам’ятні дати 9 березня

9 березня – День народження Тараса Шевченка. Також в Україні відзначають День землевпорядника (друга субота березня).

У світі: Міжнародний день ді-джея, День народження Барбі, День генеалогії (друга субота березня).

9 березня в історії

9 березня 1500 року з Португалії вирушила експедиція Педру Кабрала, що відкрила для європейців Бразилію. Детальніше.

9 березня 1796 року Наполеон, майбутній імператор Франції, одружився з Жозефіною Богарне. Детальніше.

9 березня 1814 року в Моринцях Черкаської області народився Тарас Шевченко.

Він був третьою дитиною в родині кріпаків Григорія та Катерини Шевченків. Старшими за Тараса були сестра Катерина та брат Микита. У 1816-му родина переїхала до села Кирилівка. Воно, як і Моринці, було власністю генерал-лейтенанта Василя Енгельгардта. Поміщик мав близько 50 тисяч кріпаків.

У Кирилівці майбутній поет і художник проводив дитинство та почав навчатися у місцевого дяка. Після Тараса у сім’ї народилося ще троє дітей. Коли йому було дев’ять, померла мати. Батько одружився вдруге – з Оксаною Терещенко, яка вже мала трьох дітей. У сім’ї з’явилася і десята дитина – вже спільна для Григорія та Оксани. Але й ця родина не протрималася довго – у 1825 році, коли Тарасові було 11 років, його батько помер. Мачуха ростити одна 10 дітей не збиралася, тож нерідних віддала дядькові Тараса – Павлу. Там майбутній поет точно не був щасливий – у дядька була крута вдача, до того ж їжі на таку кількість дітей постійно не вистачало, тому вони залишалися напівголодними. Від такого життя юний Шевченко втік – спочатку до Лисянки, навчатись у диякона-живописця, а згодом – до Тарасівки до дяка-маляра. Тарас сподівався навчитися живопису, але дяк відмовив йому, тож хлопцю довелося повернутися до Кирилівки. Коли хлопцеві було 14 років, йому нарешті посміхнулася доля – його взяли козачком (слугою) на панське подвір’я Василя Енгельгардта у Вільшані. Того ж року старий пан Енгельгардт помер, а його кріпаків та власність успадкував син Павло. Він зробив Тараса своїм дворовим слугою у Вільшанському маєтку, а дізнавшись про здібності хлопця до малювання, віддав його вчитися до досвідченого майстра. У 1831-му слідом за Енгельгардтом Шевченко переїхав до Петербурга. І там той знову ж таки подбав про його освіту – Шевченко продовжив вчитися живопису. У Петербурзі відбулися й доленосні знайомства, що призвели до викупу поета з кріпацтва.

Уже вільним Шевченко став “стороннім учнем” Академії мистецтв. Він продовжував вливатися у творче життя Петербурга, малював, писав вірші, відвідував театри та музеї та розширював коло знайомств. Один за одним Шевченко писав твори, які стануть класикою української літератури: баладу “Причинна”, поему “Катерина”, поезію “Тополя”… А 1840-го опублікували першу версію “Кобзаря”. У 1842-му виходить поема “Сліпа”, у 1843-му Шевченко завершив драму “Назар Стодоля”. У 1844-му опублікована окремим виданням поема “Гамалія”. Паралельно Шевченко не припиняє малювати та отримує медалі на конкурсах за свої картини, ілюструє мистецькі твори.

Радикальні зміни в подальшій долі поета відбулися після повернення в Україну. Вперше він відвідав Батьківщину у 1843-му: зустрівся з рідними в Кирилівці, багато малював і завів нові знайомства (зокрема – з Пантелеймоном Кулішем). З планами остаточно повернутися в Україну Шевченко прибув до Києва 22 квітня 1845 року. До цього моменту він уже завершив навчання в Академії мистецтв у Петербурзі та отримав звання “некласного художника”. Тож почав працювати на Київську археологічну комісію, створюючи замальовки історичних пам’яток. У період 1843-1845 років він написав твори, які згодом об’єднав у збірку “Три літа”. Взимку 1845-1846 років переніс тяжке захворювання легень, під час якого, думаючи, що вмирає, написав свій “Заповіт”. А навесні 1846-го Шевченка познайомився з учасниками Кирило-Мефодіївського братства в Києві, спілкування з якими зрештою призвело до арешту письменника 17 квітня 1847 року. Хоча факт участі Шевченка в організації так і не довели, йому винесли найжорсткіший із вироків у справі братства (насамперед – за поему “Сон”, яка розлютила Ніколая I). Його заслали рядовим до окремого Оренбурзького корпусу, заборонивши писати та малювати. А невдовзі відправили до Орської фортеці. Попри всі заборони, Шевченко продовжував творити й на засланні (саме там з’явилися вірші “Думи мої, думи мої…”, “NN” (“Мені тринадцятий минало”, поема “Княжна” і т.д.)

Звільнити поета вдалося вже після смерті царя Ніколая І, який за життя так і не пробачив Шевченку його поему. За клопотанням друзів поетові у 1857-му дозволили залишити місце заслання.

Але в’їзд в Україну та російські столиці (Петербург та Москву) йому було заборонено. У Петербург Шевченко потрапив лише у березні 1858-го, а у 1859-му нарешті отримав дозвіл побувати в Україні. Він востаннє зустрівся з рідними та вже планував купити землю в селі та оселитися на рідній землі. Але цьому не судилося збутися. У липні Шевченка знову заарештували за надуманим звинуваченням, згодом звільнили – але з наказом виїхати до Петербурга. Там він і провів останні півтора року життя. У 1860-му вийшло нове видання “Кобзаря”, альманах “Хата” з новими поезіями Шевченка, а на початку 1861-го – підручник для недільних шкіл авторства поета. У цей момент здоров’я вже підводило Шевченка. Його серце зупинилося 10 березня 1861 року. Останній вірш, який Шевченко записав олівцем на офорті автопортрета, – “Чи не покинуть нам, небого”.

9 березня 1918 року проголошено створення Білоруської народної республіки (БНР).  Детальніше.

9 березня 1918 року відбулося перше засідання Української Центральної Ради після повернення до Києва. На ньому підтвердили дійсність IV універсалу ЦР, яким проголошували незалежність УНР – за умов присутності на території країни німецької армії. Також ухвалили рішення перевезти до Києва тіла учасників бою під Крутами – стрільців студентського куреня – та урочисто поховати на Аскольдовій могилі.

9 березня 1930 року в Харкові розпочався судовий процес над членами так званого “Союзу визволення України”. Детальніше.

9 березня 1959 року на торговому ярмарку дитячих товарів у Нью-Йорку вперше продемонстрували ляльку Барбі. Детальніше.

9 березня 2022 року начальник ХОВА Олег Синєгубов заявив про те, що ЗСУ вигнали окупантів із Дергачів. Також у цей день з’явилося повідомлення про знищення військової бази РФ у цьому районі.

9 березня 2023 року вночі російська армія завдала масованого ракетного удару по енергетичній інфраструктурі України. У тому числі близько 15 “прильотів” нарахували в Харківській області. Били переважно С-300, але по Пісочину прилетіла й руйнівна Х-22. Удари припали по ТЕЦ та трансформаторних підстанціях. Харків залишився повністю без світла, тепла та води. Зупинився електротранспорт. Увечері Укренерго повідомило: ситуація на Харківщині – одна з найскладніших у країні. На той момент підключали критичну інфраструктуру, щоб відновити тепло та водопостачання. Стабілізувати ситуацію розраховували “протягом кількох діб”. Це був найтриваліший із блекаутів, які влаштовували окупанти харків’янами. 10 березня без електрики все ще залишалося 470 тисяч абонентів у Харкові. У місті чекали на спецобладнання для проведення відновлювальних робіт. Лише вранці 11 березня енергетики повідомили: усі харків’яни – зі світлом. А ось електротранспорт до роботи повертали поступово – розпочали з метро 12 березня.

Церковне свято  9 березня

9 березня – Вселенська батьківська (м’ясопусна) субота – один з основних поминальних днів. Вшановують пам’ять сорока мучеників, що в Севастійському озері мучилися.  Мученики були вбиті в IV  столітті – в часи, коли імператор Костянтин Великий уже підписав закон про свободу сповідання віри. Але у регіонах, які були підвладні співправителю Костянтина Лікінію, гоніння на християн тривали. Так, у Севастії (Вірменія) постраждали за віру 40  воїнів-християн, які входили до римського війська.  Воєначальник Агрікола змушував їх принести жертву ідолам, але воїни відмовилися. Тоді воїнів зв’язаними між собою повели до озера поблизу міста. Це відбувалось зимою, й озеро було вкрите кригою. 40 мучеників поставили у крижану воду, й вони почали замерзати. При цьому на березі встановили теплу лазню, пропонуючи вхід туди кожному, хто зречеться Христа. Усю ніч воїни протрималися, проте зранку один із них не витримав – і поспішив до лазні. Але як тільки вийшов із озера – впав мертвим. Після цього тюремний вартовий Аглай побачив, як над мучениками, які залишилися в озері, заблищало неземне світло. Аглай настільки був вражений, що оголосив себе християнином, скинув одяг і приєднався у крижаній воді до 39 мучеників. Коли на місце прийшли інші мучителі, то побачили, що їхні жертви ще живі. Тож мученикам перебили гомілки та кидали у вогонь, а обвуглені кістки воїнів скинули в річку.

Народні прикмети

Якщо 9 березня співають синиці – бути теплу.

Якщо перелітні птахи вже прилетіли, рік буде врожайним.

Якщо 9 березня немає снігу – весна буде рання.

Що не можна робити 9 березня

Не можна погано говорити про померлих.

Не можна влаштовувати гучні застілля та вживати алкоголь.

Не можна впадати у відчай та сумувати.