Сьогодні 14 березня: яке свято та день в історії

14 березня – День українського добровольця. Цього дня у 2014 році в Харкові Андрій Білецький та компанія дали бій Моторолі та “Оплоту” на Римарській. Тоді ж бійці із самооборони Майдану прибули полігон у Нових Петрівцях – формувати перший добробат. У 1917-му в Києві розпочався губернський кооперативний з’їзд, який проголосив курс на автономію України. У 1923-му Рада послів держав Антанти остаточно визнала суверенітет Польщі над Східною Галичиною. У 1939-му війська Угорщини вдерлися на територію Карпатської України.

Свята та пам’ятні дати 14 березня

14 березня – День українського добровольця.

Також сьогодні – четвертий день Масляної. Він називається “Розгуляй”. Цього дня традиційно влаштовували народні гуляння: відвідували ярмарки, стрибали через багаття, у слушну погоду каталися на санях тощо.

У світі: Міжнародний день числа “Пі” та Міжнародний день математики, День генія (його заснували на честь дня народження Альберта Ейнштейна), Міжнародний день питань, Міжнародний день дій проти гребель, День метеликів, Всесвітній день нирки (другий четвер березня), Міжнародний день шкільного харчування (другий четвер березня).

14 березня в історії

14 березня 1917 року розпочався Київський губернський кооперативний з’їзд, який тривав два дні. Його учасники проголосили курс на автономію України. Детальніше.

14 березня 1923 року рада Послів держав Антанти в Парижі ухвалила рішення про визнання суверенітету Польщі над Східною Галичиною.

Це було остаточне рішення в низці драматичних для українського народу подій, що розгорталися ще з моменту розпаду Австро-Угорської імперії. У жовтні 1918 року, коли імперія вже доживала останні дні, поляки на територіях, що входили до її складу, проголосили свою незалежність (остаточно її закріпили після капітуляції Німецької імперії – 11 листопада). При цьому польські самостійники одразу заявили про включення до складу своєї відновленої держави Галичини. У Львові 1 листопада відбувся “Листопадовий чин” – українські військові частини зайняли ратушу та намісництво й підняли над ними синьо-жовті прапори. Українську владу встановили в Станіславі (Івано-Франківську), Коломні, Снятині, Жовкві. Уже 4 листопада розпочалися перші бойові зіткнення польсько-української війни. А 13 листопада проголосили ЗУНР. Її керівництво практично одразу звернулося за допомогою до “великої України”, наслідком чого став Акт Злуки УНР та ЗУНР, проголошений 23 січня 1919 року.

Згодом уже спільна делегація УНР та ЗУНР без запрошення прибула на Паризьку мирну конференцію. Там українські дипломати намагалися здобути підтримку від держав Антанти. Проте цьому активно протидіяли як російські політичні емігранти, так і польська делегація. Поляки вимагали відновлення своєї держави у кордонах 1772 року та включення до її складу етнічних українських земель. 28 лютого 1919 року французька делегація запропонувала провести тимчасову демаркаційну лінію територією західноукраїнських земель, віддавши третину Східної Галичини (зі Львовом) полякам – нібито тимчасово, до ухвалення остаточних рішень конференції. Уже на цьому етапі проявилися розбіжності між керівництвом УНР та ЗУНР – Петрушевич, звичайно, був категорично проти поступки територіями республіки полякам, Петлюра вважав, що потрібно приймати умови для того, щоб досягти визнання європейськими країнами УНР й отримати підтримку у війні проти більшовиків. 21 листопада 1919 року уклали “Договір між союзними державами та Польщею про Східну Галичину”. Він передбачав передачу етнічних українських земель Польській республіці на 25 років – із забезпеченням автономії. 2 грудня керівництво УНР підписало проєкт цієї декларації, й дипломатична делегація ЗУНР звернулася до посольства УНР у Варшаві із заявою про денонсацію Акту Злуки. А вже навесні 1920-го Петлюра та Пілсудський підписали Варшавський договір, згідно з яким УНР визнавала державний кордон із Польщею по річці Збруч (тобто “віддавала” Східну Галичину) – в обмін на визнання поляками незалежності УНР та приналежності республіці всіх територій, що окуповані більшовиками. Країни домовилися спільно протидіяти російським загарбникам. Але поляки за підсумками радянсько-польської війни уклали з РРФСР спочатку перемир’я (у жовтні 1920-го), а потім підписали Ризький мирний договір. За його умовами Польща отримала західні українські землі. 3 грудня 1920 року польський сейм ліквідував окрему територію “Східна Галичина”, розділивши її на три воєводства. При цьому порушили зобов’язання, які взяли на себе під час Паризької конференції.

Навіть після цього лишалася надія на невизнання європейськими країнами суверенітету Польщі над українськими землями. Діячі урядів УНР та ЗУНР у вигнанні та дипломати докладали для цього всіх зусиль. Проте рішення, ухвалене 15 березня 1923 року в Парижі, остаточно “поховало” ці намагання. Цього дня Рада послів великих держав – Великої Британії, Франції, Італії та Японії, реагуючи на звернення польського уряду, визнала суверенітет Польщі над усією територією, якою вона фактично володіла, включаючи Східну Галичину. У тексті рішення посли ухвалили визнати польський кордон із радянською Росією по лінії, яка “визначена та делімітована згідно з договором між двома країнами (Ризьким – Ред.) на власну відповідальність від 23 листопада 1922 року”. Галичани цього рішення не визнали – наслідком стали численні мітинги та акції протесту. 24 березня 1923 року учасники протестів у Львові дали урочисту присягу ніколи не визнати “панування Польщі” і використати “кожну нагоду, щоби скинути зненавиджене ярмо польської неволі та з’єднатися з великим українським народом в незалежній, всі українські землі обіймаючій, державі!”

14 березня 1939 року війська Угорщини вдерлися на територію Карпатської України – на той час автономної республіки у складі Чехословаччини. Почалася нетривала, але дуже символічна угорсько-українська війна. Детальніше.

14 березня 1990 року місто Стрий у Львівській області стало першим містом в Україні, де над будівлею мерії підняли синьо-жовтий український прапор. Детальніше.

14 березня 2014 року в Харкові відбулася сутичка на вулиці Римарській, яку іноді називають першим боєм у російсько-українській війні. Адже обидві сторони мали вогнепальну зброю та застосували її. Детальніше.

14 березня 2014 року перші 500 учасників Самооборони Майдану прибули на полігон у селі Нові Петрівці, аби сформувати перший добровільний батальйон. Наразі це батальйон оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького. Підрозділ входить до бригади Нацгвардії “Буревій”. А у 2014-му Сергій Кульчицький був генерал-майором внутрішніх військ МВС, а потім начальником Управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Національної гвардії України. Він керував навчанням добровольців.

Кульчицькому довелося “примиряти” майданівців та силовиків, які тільки нещодавно були по різні боки барикад, а зараз опинилися на одному полігоні та мали тренуватися й воювати за Україну разом. Полігон у Нових Петрівцях був базою бригади спецпризначення “Барс”. Вона увійшла до складу щойно відновленої Нацгвардії.

“Перші дні – було щось страшне, – розповідав про початок формування добробату сотник 9-ї сотні Самооборони Майдану Андрій Антонищак. – Командири “Барсу” ходили крок за кроком і пильнували своїх, а ми – своїх. База ж одна. Ну, нехай вони спали у казармі, а наші у наметах. Але ж туалет – один. Їдальня – одна. Як це розділиш. Здавалося, що позабиваються. Майданівці кричали: “Менти погані, ми вас рвати будемо”. Ті відповідали не менш “лагідно”: “Ви – недобитки з Грушевського”! Доходило до поодиноких інцидентів, які одразу ж присікалися. І в тому не можна переоцінити заслугу генерала Кульчицького”.

Попри всі складнощі, вже 5 квітня, пройшовши навчання, резервісти 1-го резервного батальйону оперативного призначення НГУ склали присягу на вірність українському народові. Потім вони вирушили на схід України – до Павлограда, а потім – до району Ізюма – Слов’янська. До них приєднався і генерал Кульчицький – він загинув у боях за Слов’янськ 29 травня 2014 року.

Церковне свято 14 березня

14 березня вшановують пам’ять преподобного Венедикта. Він був засновником західного чернечого ордена бенедиктинців. Навчався в Римі, але вражений тамтешньою аморальністю, поїхав із міста та оселився при церкві святого апостола Петра. А потім пішов у гори, де прийняв чернечий постриг. Три роки жив у повній самоті. Незабаром до нього почали збиратися люди, які прагнули жити під його керівництвом. Число учнів настільки зросло, що святий розділив їх на дванадцять громад. Кожна громада складалася з дванадцяти ченців і становила окремий скит. Кожному скиту преподобний дав ігумена зі своїх досвідчених учнів. Правила були дуже суворими. Надалі Венедикт заснував монастир Монтекассіно та написав статут, який згодом прийняли в багатьох західних монастирях. Статут передбачав для іноків повне зречення власності, безумовний послух і постійну працю. Старші ж ченці мали займатися навчанням молодших та переписувати стародавні рукописи. Венедикт передбачив свою кончину, помер мирно.

Народні прикмети

Який день 14 березня, таким і літо буде.

Якщо на вулиці багато калюж, то бджоли принесуть багато меду.

Якщо 14 березня снігопад, то восени буде врожай грибів.

Що не можна робити 14 березня

Не варто вирушати в далеку дорогу.

Не можна займатися рукоділлям та дарувати комусь вишиті вироби.

Не можна вихвалятися.