Сьогодні 20 березня: яке свято та день в історії

20 березня 1639 року народився гетьман України Іван Мазепа. У 1815-му Наполеон повернувся до Парижа, утікши із заслання на острові Ельба. У 1854-му заснували Республіканську партію США. У 1917-му Михайла Грушевського обрали головою Української Центральної Ради. У 1921-му відбувся плебісцит у Верхній Сілезії, на якому жителі висловлювалися, громадянами якої країни хочуть бути – Німеччини чи Польщі. У 1991-му створили Національний банк України. У 2003-му союзницькі війська вдерлися до Іраку.

Свята та пам’ятні дати 20 березня

20 березня – День весняного рівнодення та Всесвітній день Землі.

Також у світі відзначають: Міжнародний день щастя, Міжнародний день французької мови, Всесвітній день здоров’я ротової порожнини, Міжнародний день астрології, Міжнародний день театрів для дітей та юнацтва.

20 березня в історії

20 березня 1639 року народився гетьман України Іван Мазепа. Детальніше.

20 березня 1815 року Наполеон повернувся до Парижа, утікши із заслання на острові Ельба. Детальніше.

20 березня 1854 року заснували Республіканську партію США. Детальніше.

20 березня 1917 року українського історика Михайла Грушевського, який знаходився у Москві, заочно обрали головою Центральної Ради.

“Поза сумнівом, станом на 1917 рік Михайло Грушевським був найавторитетнішим політичним діячем. Його авторитет серед українського суспільства та політикуму був незаперечним. У спогадах неодноразово зустрічаємо, що Грушевського називали “некоронованим королем України”, – прокоментував таке рішення українських діячів співробітник Українського інституту – Коли відбувалось створення Центральної Ради, виник конфлікт між старшим та молодшим поколінням українських діячів, і вирішення цього конфлікту учасники покладали на Грушевського. Він був політичним лідером та ідейним натхненником діяльності Центральної Ради, саме він задавав тон українському рухові, він пропонував напрямки діяльності Центральної Ради, брав участь у підготовці її найважливіших документів”.

Грушевський був відомий в обох частинах України – і в австро-угорській, і в тій, що входила до складу Російської імперії. Здобувши освіту в Києві, з 1890-х він працював у Львівському університеті, брав участь у діяльності Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ), а з 1897-го – очолював його. Саме у “добу Грушевського” НТШ стало повноцінним недержавним аналогом Академії наук. Також у 1897-1900 роках Грушевський видав у Львові три перші томи головної праці свого життя – “Історії України-Руси”. Починаючи з 1906-го, майбутній глава УЦР зміщував свою діяльність до Києва та Санкт-Петербурга, де брав участь у роботі української фракції І Державної думи та Українського клубу, а також редакції “Українського вісника”.

У грудні 1914-го Грушевського заарештували, звинувативши у причетності до створення Легіону українських січових стрільців, та заслали до Сибіру. Поступово йому пом’якшили умови покарання та дозволили переїхати до Москви, але повертатися до України було заборонено. У Київ Грушевський почав збиратися одразу після Лютневої революції. І під час цих зборів отримав повідомлення з української столиці про своє заочне обрання головою Української Центральної Ради. Він очолював Раду весь час її існування, а залишив пост після перевороту, який здійснив гетьман Скоропадський. За часів Директорії Грушевський уже не брав активної участі в керівництві УНР. Історики наголошують: відомий штамп “Грушевський – перший президент України” не відповідає дійсності.

“Михайло Грушевський не був президентом України. Немає жодного документа, який був би підписаний Михайлом Грушевським як президентом України. Він був головою Центральної Ради – першою особою УНР”, – зазначає Ярослав Файзулін.

20 березня 1921 року відбувся плебісцит у Верхній Сілезії – один із політичних наслідків повоєнного переділу миру. Процедуру плебісциту передбачили у Версальському мирному договорі, щоб визначити, чи залишити цю територію у складі Німеччини, яка програла Першу світову війну, чи віддати до складу відновленої Польської республіки.

Цими землями історично (у середні віки) керували князі з польської династії. Але поступово території перейшли під владу Габсбургів, а згодом – до складу королівства Пруссія. Особливість регіону полягала в тому, що він мав важливе значення для всього промислового комплексу Німеччини. Влада країни, на яку наклали максимально жорсткі репарації, заявляла про неможливість виплатити борги в разі втрати Верхньої Сілезії. Тому напруга в питанні статусу регіону була надзвичайною: тут сталося три пропольські повстання (два – на етапі підготовки плебісциту та одне – одразу після нього), а ветерани німецької армії формували “фрайкори” (добровольчі напіввоєнні загони) та тероризували пропольських діячів.

До участі у плебісциті допустили понад 1,2 млн осіб. З них 40,4% висловилися за входження Верхньої Сілезії до складу Польщі, а 59,5% – за те, щоб регіон залишився в Німеччині.

Але проведення плебісциту радикально не розв’язало питання щодо статусу регіону. Далі країни-переможниці почали трактувати результати та “ділити” регіон між Німеччиною й Польщею “на свій смак”. При цьому єдності не було: Велика Британія та Італія хотіли залишити найбільш значущі для промисловості території в складі Німеччини, а Франція намагалася максимально послабити німців і віддати Польщі якнайбільше. На цьому тлі виникло Третє силезьке повстання, почалися битви між польськими та німецькими збройними формуваннями. Тому спірну справу передали на вирішення Раді Ліги Націй. А та прийняла несподіване (з огляду на результати плебісциту) рішення – передати більшу частину значущої для промисловості території регіону Польській республіці. При цьому за площею Польща отримала приблизно третину території Верхньої Сілезії, де мешкало менше половини населення. Але саме там знаходилися 49 із 61 шахти, усі залізні копальні, 22 із 37 промислових печей, 12 із 16 цинкових та свинцевих копалень. У результаті Німеччина втратила 18% загальнонаціонального видобутку вугілля та 70% – цинку. І без того важке економічне становище країни додатково погіршилося.

20 березня 1991 року Верховна Рада УРСР ухвалила закон “Про банки та банківську діяльність”, яким створили Національний банк України.

20 березня 2003 року союзницькі війська під керівництвом США та Великої Британії вдерлися до Іраку. Детальніше.

Церковне свято 20 березня

20 березня вшановують пам’ять преподобних Йоана, Сергія, Патрикія та інших, в обителі святого Сави вбитих. У VIII столітті на тижні перед Вербною неділею сарацини увірвалися до Лаври преподобного Сави Освяченого та вимагали, щоб ченці віддали всі цінності. Але отримали відповідь, що в монастирі немає цінностей – тільки невеличкі запаси їжі та старий одяг. Тоді сарацини розстріляли ченців із луків. Вбили 13 людей, значна кількість отримала поранення. Келії підпалили, а незначну кількість майна, яке знайшли, викрали. При цьому частина ченців вижила. Але у Великий четвер, 20 березня, сарацини напали вдруге, й почали винищувати ченців. Тих, хто вижив, зігнали до церкви та мучили, вимагаючи розповісти, де є скарби. Ченців відвели до печери преподобного Сави, що знаходилася в огорожі монастиря, і перед входом у печеру розвели багаття, в яке підкидали гній, щоб ув’язнені задихнулися від отруйного диму. У печері загинуло вісімнадцять осіб, у тому числі та преподобні Йоан і Патрикій. Сергію відрубали голову.  Сарацини катували всіх, хто ще був живим, але, нічого не домігшись від них, покинули монастир. Пізно вночі у Велику п’ятницю монахи, що сховалися від набігу в горах, повернулися до Лаври, віднесли тіла вбитих преподобних отців до церкви та поховали. Варвари, які грабували Лавру, стали жертвою раптової хвороби та всі до одного загинули, а їхні тіла стали здобиччю диких звірів.

Народні прикмети

Якщо ще не весь сніг розтанув, то залишок березня буде холодним.

Якщо жайворонки вже прилетіли, то скоро потеплішає.

Якщо дме південний вітер – літо буде теплим, якщо західний – грозовим.

Що не можна робити 20 березня

Не можна багато та тяжко працювати.

Категорично не можна сваритись.

Краще не розпочинати нових справ та не планувати поїздки.