Як харків’ян евакуювали з Гази. Битва українських дипломатів (відео, фото)

«Я навіть і не сподівався, що цих пацанів відпустять», – зізнався кореспондентці МГ «Об’єктив» керівник відділення посольства України при Палестинській Національній Адміністрації Максим Тьокін. Як «витягли» з Палестини синів харків’янки, про шантаж дипломатів тими, хто залишився, та враження врятованих від воєнного Харкова – у матеріалі.

Харків вразив не вибухами, а новими будівлями

Історія возз’єднання синів, викрадених батьком-палестинцем, із матір’ю-харків’янкою після 10 років життя нарізно – готовий сюжет для гостросюжетного фільму. Тим більше, що очікувана зустріч стала можливою лише після кривавої атаки ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня. А ще більшого драматизму цій історії додає справжня битва українських дипломатів, яка для широкого загалу залишилася невидимою.

Із двома великими плюшевими ведмедями в руках Олена Єльміна терпляче чекає на харківському пероні, коли її сини вийдуть з вагону одеського потяга. Це останній етап в їхньому евакуаційному шляху з сектора Гази. Ще мить – і ось вона, зустріч, на яку жінка чекала понад 10 років. Олена міцно обіймає 19-річного Ахмеда – і не відпускає його кілька хвилин. Поруч старший Жамаль терпляче чекає на привітання з матір’ю.

Цій зустрічі передували роки вимушеної розлуки – батько обманом вивіз до Гази трьох дітей, народжених в Україні, мовляв, треба попрощатися із літніми бабусею та дідусем. Відтоді хлопці з Оленою не бачилися.

«Для них це повернення додому. У перший день після приїзду вони перебирали іграшки, з якими бавилися у дитинстві. Ходили до лісу, який часто відвідували школярами. Хлопці зараз багато сплять, бо вдома тепло і безпечно», – каже Олена.

Харків вразив парубків не війною, а тим, як він розрісся за 10 років.

«Нові будівлі!» – захоплено каже Жамаль про висотки, блискучі торговельні центри і просторі супермаркети.

Наново вчать рідну мову

Із синами Олена спілкується на міксі англійської та арабської мов. Російську та українську хлопці забули за роки життя на Близькому Сході – це була принципова позиція їхнього батька не розмовляти з дітьми мовою дружини. Тож Олені нічого не залишалося, як стати поліглотом. Зараз хлопці зі шкільними прописами наново вчать кириличну абетку.

Окрім мови, пригадують і смаки – на запитання, що їм приготувати, вони ще у потягу повідомили матері: олів’є.

«Ахмед написав з помилками, тож ми не могли зрозуміти, що саме вони просять. Спершу подумали, що оливки. Але я у той день багато різних страв приготувала, і про всяк випадок – «відро» цього салату. І коли вони побачили його в холодильнику, то більше нічого не стали їсти. Сказали, що для них це смак дитинства. Коли вони були в Газі, друг Ахмеда знайшов рецепт в гуглі, хлопці спробували приготувати салат, але смак був іншим», – розповідає Олена.

За місяць, що хлопці в Україні, Олена дізналася, як батько налаштовував дітей проти неї. За словами жінки, її ексчоловік розповідав синам, що нібито це вона покинула їх, що планує знову вийти заміж. Хоча сам 9 місяців після вивезення дітей за кордон не дозволяв їм із матір’ю навіть по телефону розмовляти, як вона про це не благала.

З’ясувалося, що батько за роки життя на Близькому Сході жодної копійки не витратив на лікування зубів хлопців. Або їхню освіту – знання обмежуються лише тими, що давали у школі, парубки навіть водійських прав не мають. Та і на продуктах «глава родини» економив – варені яйця хлопці вважають за делікатес, бо бачили їх у Газі раз на місць. Хоча гроші у батька були, але витрачав їх на власні потреби.

«Після відвідин кінотеатру у Харкові хлопці розплакалися. Ми пішли на четверту частину мультфільму «Панда Кунг-фу», першу вони подивилися перед тим, як батько їх вивіз. І усього цього вони були позбавлені 10 років», – із болем констатує Олена.

Наче всі 10 років хлопці були не синами, а скоріше бранцями у Газі.

Зараз парубки роблять українські документи та мріють про подальшу освіту. 20-річний Ахмед хоче вчити медицину, а 19-річному Жамалю ще треба закінчити школу.

Розвідка Ізраїлю двічі скорочувала список евакуації

Олена та її сини кілька місяців чекали на евакуацію. Увесь цей час за лаштунками точилися справжні дипломатичні баталії, про які пересічні українці навіть не здогадуються.

Отже, на початку 2024 року редакція МГ «Об’єктив» зв’язалася із посольством України в Державі Ізраїль. Завдяки сприянню надзвичайного та повноважного посла України Євгена Корнійчука Жамаль, Ахмед і Саміра Алабадла 10 січня потрапили до списку на евакуацію з Сектора Гази. Вони народилися у Харкові, тож мали право на повернення додому. Наступний крок – список із 96 осіб мала узгодити військова розвідка Ізраїлю. Без цього Єгипет не пропускає палестинців на свою територію. Зі списку ізраїльтяни методично видаляють усіх, хто брав участь у різанині 7 жовтня і має хоч якесь, навіть віртуальне відношення до терористів ХАМАС.

«Один етап евакуації передбачає участь трьох установ. Збір інформації про людей і формування списку – це робили ми, відділення в Палестині. Узгодження списку з Ізраїлем – це робота посольства України в державі Ізраїль. І робота безпосередньо на кордоні, оформлення документів після евакуації – це виконує посольство України в Арабській республіці Єгипет», – перелічує етапи керівник відділення посольства України при Палестинській Національній Адміністрації Максим Тьокін.

Первинний список третього етапу евакуації ізраїльтяни скоротили до 70 осіб, а потім, напередодні виходу з Гази, зменшили його вже до 50 осіб. Але попри усі етапи перевірки з боку спецслужб Ізраїлю до дітей Олени не виникло запитань.

«Щиро кажучи, я навіть і не сподівався, що цих пацанів відпустять, бо у них вік – 18-19 років. Ізраїльтяни відразу підозрюють, що молоді чоловіки пов’язані з ХАМАСом, у якого є навчальні табори в Газі. Розвідка фіксує, якщо чоловіки з’являються на якійсь антиізраїльській демонстрації – за таке відразу мінус зі списку. Але, слава Богу, виходило, що хлопці ні до чого не були причетні, тому ізраїльтяни їх дуже легко віддали на евакуацію. Мабуть, мама їх добре виховала дистанційно» – підкреслив консул.

Дипломатичні баталії

На думку Тьокіна, з огляду на організацію, найскладнішою була перша евакуація – тоді ще не був відпрацьований власне механізм, не налагоджений контакт з ізраїльтянами та українською спільнотою у Газі.

Протилежної думки дотримується посол України в Ізраїлі Євген Корнійчук.

«Із кожним етапом евакуацію робити важче, а не легше. Усі країни вже завершили цей процес, ніхто не робив три етапи евакуації. Робили один, хто виїхав, той виїхав. І тому ізраїльтян це вже почало дратувати. Нам було важко пояснити, чому в списках ті самі люди, які отримали дозвіл ще 3-4 місяці назад, але не виїхали», – пояснює реакцію ізраїльтян Корнійчук.

«І мене в цій ситуації дивувала відверта впертість наших громадян, які попри попередження, все одно намагалися маніпулювати і розповідали, що не вийдуть без чоловіка чи без сина, якого не випускають – мова йде про тих, хто якимось чином співпрацює з ХАМАСом. Хоча йшлося про великі родини, де 5-7 осіб отримували дозвіл, а одна людина не мала його. І в результаті хтось виїхав з третього разу, а хтось не виїхав взагалі. Якщо в нас немає можливості вплинути на ситуацію, ми пропонуємо те, що можемо. І краще врятувати з 10 вісім або дев’ять осіб, ніж не врятувати нікого. У багатьох ситуаціях наші громадяни відмовлялися виїжджати чи робили це в останню хвилину, наполягаючи, щоб випустили тих, кому заборонили виїзд», – розповідає посол України в Ізраїлі.

Переважна більшість евакуйованих з Гази, близько 40 громадян, поїхала до України, але не всі. Хтось лишився в Єгипті, хтось попрямував до арабських країн, частина громадян затрималася в Молдові, розповідає Корнійчук.

Посол України сподівається, що на третьому етапі евакуація з Сектору Гази закінчилася. Адже на узгодження останнього списку з ізраїльтянами пішло майже 2,5 місяці.

Донька стала заручницею

За кілька тижнів після повернення Ахмеда і Жамаля до України їхній батько раптом вийшов на зв’язок. Чоловік заявив, що він погодиться віддати 15-річну доньку Саміру рідній матері, якщо його разом з родиною колишня дружина вивезе із Сектора Гази – як родича українського громадянина.

Саміра мала виїхати разом із братами, вона була у списках на евакуацію, але в останній день батько різко передумав відпускати її.

Дівчина та брати благали батька, просила відпустити доньку і Олена, пропонувала гроші та допомогу для евакуації, але марно – палестинець наполягав на своєму.

Спочатку припускали, що чоловік із релігійних міркувань передумав, адже після повернення до Гази він став муедзином. Але після ультиматуму стало зрозуміло, що араб вирішив використати свою доньку як заручницю та квиток на волю. Яким за наявних обставин він навряд чи зможе скористатися. Адже найближчими днями очікують, що Армія оборони Ізраїлю почне наземну операцію на півдні сектора Гази, в місті Рафах, де наразі перебувають палестинські біженці.

Читайте також: Харків’янка намагається визволити із Сектора Гази дітей, яких в неї викрали