РФ ще не облишила ідею захопити Липці, щоб «кошмарити» Харків – Цаплієнко

Військовий журналіст Андрій Цаплієнко, який щойно повернувся з прикордоння в Харківській області, в інтерв’ю Radio NV розповів про те, що спричинило успіх росіян на Харківщині і як відправити РФ у нокаут на тому напрямку фронту.

АЦ: Ситуація така. Наступ росіян вдалося стабілізувати. Зараз у нас [важка ситуація] на двох напрямках — це напрямок села Липці і Вовчанська. Але просунутися росіяни не мають змоги, тому що в них є величезні проблеми з логістикою.

Вони так і не змогли налагодити логістичний коридор для своїх військ. І постачання боєкомплектів, медичного забезпечення, евакуація — все здійснюється фактично піхотою.

Тож українці зараз працюють над тим, щоб повністю ліквідувати ці російські угруповання, яким вдалося зайти на нашу територію.

Щобільше, ми спостерігали досить дивну картину. Наприклад, гарячий напрямок — це напрямок Липців, а на сусідніх напрямках — [доволі спокійно]. Наші військові бачать територію Росії на глибину кілька кілометрів. Вони не бачать там накопичення наступального угруповання, не бачать там спроб сформувати якісь ударні кулаки.

Схоже на те, що росіяни частково визнали те, що вони не виконали того завдання, яке ставили собі цією операцією. І, можливо, навіть відмовились від подальшого розширення так званого плацдарму, який вони намагаються створити.

Але небезпека того, що вони можуть спробувати повторити такі ж самі дії на Сумщині, наприклад, зберігається. Чому? Тому що завдання росіян зараз, на мою думку, це розтягнути українські війська, змусити українців перекинути найбільш боєздатні підрозділи на північ, на загрозливі точки напруги, які вони створюють; і спробувати більше діяти на Донбасі і виконати завдання, яке ставив [російський диктатор Володимир] Путін — максимально захопити території на Донбасі.

І потім (можливо, в ході перемовин, на які, ймовірно, розраховує Путін) торгуватися територіями, віддавати нам захоплені ними території на півночі України (якщо вони їх захоплять) в обмін на якісь наші українські поступки.

— Коли ви говорите, що, можливо, є ймовірність, що наші вороги відмовилися від розширення плацдарму, йдеться про той план, який публікували наші британські колеги в The Economist? Журналісти начебто отримали доступ до російського плану, мав бути наступ на Харківщину з двох боків Печенізького водосховища; важливо було підійти до Харкова настільки близько, щоб можна було його обстрілювати звичайною ствольною артилерією.

АЦ: Я, на жаль, не знайомий з цим планом, який отримали британці. Але очевидно, що вони і зараз ще не полишили ідеї захопити Липці, на жаль. Бої тривають поруч з Липцями, там достатньо складна ситуація. Вони, напевно, хочуть захопити Липці, це вже робоча дистанція для того, щоб обстрілювати Харків ствольною артилерією, просто кошмарити його, як кажуть військові.

Але от ви кажете [про захід] з двох боків Печенізького водосховища. Якщо дивитися на кордон на північ обличчям, то вони рухаються з одного боку Печенізького водосховища, а на другому боці спокійно. І там стали наші боєздатні частини, наприклад, 92-а бригада, яка просто всі їхні спроби смикатися, як кажуть, множить на нуль.

Інший напрямок, якщо дивитись обличчям на кордон і на Вовчанськ, то це правий берег Салтівського водосховища. Ми бачимо, що не зовсім це відповідає тому плану, який намалювали британці. Або росіяни просто не змогли його реалізувати.

— Чи зрозуміло, що сталося тоді, коли росіянам все-таки вдалося просунутися? Мені здається, мінімум 10 населених пунктів вздовж російсько-українського кордону на Харківщині є окупованими. Чи зрозуміло зараз, що сталося?

АЦ: Це не секрет. Це зрозуміло абсолютно.

Річ у тому, що у нас, дійсно, бракує сил і бракувало сил. І в тих місцях, де вони пройшли, на кордоні був мінімум українських військових. Це були не найбільш боєздатні українські підрозділи. У нас не було на той час резервів в Харківській області. Ви бачите, ми перекидаємо на північ ті бригади, які воювали на Донбасі – і частини 92-ї бригади, і 57-ї, і 82-ї. Зрозумієте, що це не бригади в повному складі, це якісь частини підрозділів бригади, іноді навіть достатньо незначні.

І це відбувається тому, що так, в нас є проблеми з мобілізацією, у нас є проблеми зі створенням резервів. Вони виникли з об’єктивних причин. На мою думку, ключова причина — це зволікання Заходу із допомогою України. Тому що коли люди читають і бачать, що українцям немає чим відбиватися, то в них, як правило, відпадає бажання мобілізуватися в ту армію, в якій, як вони думають, їх не прикриють снарядами і ракетами.

І це достатньо масштабний процес, тому що війна в нас масштабна, розумієте? І це стало, мені здається, першою причиною того, що в нас було мало охочих підписати контракт зі ЗСУ. І [було] мало ресурсів для формування резервів.

Що далі у нас відбувається? Західні країни, зокрема Сполучені Штати, наполягають на тому, що забороняють нам завдавати удари по російській території західною зброєю, зокрема американською. І це те ж, що боксирувати з противником, який сильніший за тебе, з однією рукою, зав’язаною за спиною.

Чому? Тому що росіяни накопичують свої сили якраз на російській території. Там є створені тимчасові центри, де вони накопичують свої сили. Там є укріплені райони, звідки вони висуваються. Нарешті там розгорнуті артилерійські і ракетні підрозділи, з яких вони обстрілюють нашу територію, мирних жителів. Ми не можемо відповідати західною зброєю по цих точках, по росіянах.

І ця заборона на використання західної зброї по російській території частково призвела до того, що ми не змогли ефективно побудувати оборонні укріплення на кордоні. Наприклад, ми виїхали на одну з позицій, і я бачив ці «зуби дракона», які були звалені край дороги. Кілька сотень цих бетонних «зубів дракона» [лежали] десь кілометрів за п’ять від українського кордону. І це було на точці, яку росіяни обстрілювали Градами і загалом ракетами.

І я розумію тих людей, які скинули ці бетонні [конструкції]. Звісно, я обурююся, як і будь-яка людина, як і військові, які це бачать. Але я розумію, що цивільна людина, яка везе на вантажівці ці бетонні «зуби», вона цивільна, вона не військова. І коли її починають обстрілювати, вона хоче позбутися цього вантажу.

Я не знаю, чи звітували про те, що вони побудували там укріплення, чи не звітували, з цим вже треба розбиратися. Але зрозуміло, чому. [Обстріли] заважали побудувати нам укріплення. Це і призвело до того, що росіяни порахували, що вони будуть мати успіх.

Далі – російська розвідка, потужна розвідка безпілотними літальними апаратами. Росіяни знали детально, що в нас відбувається. І ми не змогли подавити їхні засоби нашими засобами радіоелектронної боротьби.

Наприклад, у районі Вовчанська зараз 24/7 висять російські безпілотники. І різні — і Орлани, і Суперками, і, звісно, пара Зала Ланцет, яка полює за українською технікою.

Техніка стає мішенню. Будь-яка техніка, більше автомобіля, сто відсотків буде спалена дроном.

Були і інші розвідувальні заходи. Ми бачили, наприклад, в тому ж Вовчанську, що російські солдати заходили в місто, і в них вже були відібрані точки збору. Тобто вони заходили в місто маленькими групами, і на точках збору вони формували штурмові вже підрозділи — більші підрозділи, в яких було достатньо людей, щоб спробувати штурмувати українські позиції. Вони заходили маленькими групами, і два-три солдати, п’ять солдатів накопичувалися там, щоби ефективно це зробити.

Їм було потрібно досконало розуміти, що відбувається у Вовчанську. І вони це розуміли. На одному з відео, яке зняли українські військові, ми бачили, як хтось з місцевих мешканців заводив російських солдатів на одну з таких точок, де вони накопичувалися. Тобто в них була агентура, і агентурі були розписані задачі.

І оці всі речі, про які я кажу, призвели до того, що у нас були певні проблеми, певний неуспіх на двох напрямках оборони. Але свою задачу росіяни не виконали. Вони зав’язли. Вони не захопили Вовчанськ за два-три дні, як планували. Вони не вийшли за два-три дні на Липці, як планували.

Сьогодні вже 12 день цієї операції, їхнього так званого наступу, вони досі здійснюють логістику досить проблемним пішохідним шляхом. І це говорить про те, що якогось серйозного успіху на Харківщині вони навряд чи доб’ються.

Можливо, це буде їхньою репетицією більш масштабного літнього наступу. Але у нас вже з’явилась західна допомога у великій кількості. Я думаю, що наше політичне керівництво і наші друзі в політичних структурах західних країн зможуть переконати західне суспільство, США, в тому, щоб ми в повному обсязі могли використовувати ту зброю, якою ми відбиваємо російські атаки. Щоб нам розв’язали ось цю другу руку, і ми обома руками відправили противника в нокаут.

Читайте також: Росіяни перекинули на Харківщину десантників із інших напрямків – Машовець