РФ перекидає війська з Харківського напрямку до Курська – The Economist

Мінімальна мета операції ЗСУ у Курській області полягає у тому, щоб відтягнути війська РФ з Харківщини та Донбасу, основних напрямків війни, пише The Economist. 

Солдати співали молитву Господу і перебирали чотки, просуваючись уперед. Для 43-річного Івана, старожила зі 103-ї бригади України, бої у РФ були просто черговим робочим днем. «Гранати та міномети виглядають однаково, де б ви не були». Нові рекрути були майже паралізовані страхом. Але чоловіки йшли разом, по 10 км на день, перетинаючи поля та залізничні колії, щоночі замінюючи передові частини на спішно виритих позиціях попереду них. Три дні, три походи, три ротації. На третю ніч вдарили російські бомби, що планують. «Все горіло. Руки тут, ноги там. 12 людей із роти загинули на місці”. Іван отримав осколкові поранення паху та грудей та був евакуйований до шпиталю в Сумській області України.

6-денна операція України на території РФ просувалася швидше, ніж багато хто насмілювався вірити. Джерело в СБУ повідомляє, що до суботи 10 серпня деякі підрозділи просунулися на цілих 40 км углиб РФ у напрямку Курська. Атака, оповита таємницею, застала Кремль зненацька. Близько 76 000 місцевих жителів бігли, і російська влада оголосила там надзвичайний стан. Відсутність добре організованої евакуації обурила багатьох. Володимир Путін назвав це масштабною “провокацією”. Володимир Артюх, голова ОВА у Сумах, каже, що успіх України став для росіян «холодним душем». «Вони відчувають те, що ми відчуваємо вже багато років, із 2014 року. Це історична подія».

Але розповіді поранених українських бійців кажуть, що операція не була прогулянкою у парку та залишається ризикованою. Лікарняна палата пахне жертвою: землею, кров’ю та застарілим потом. По всьому коридору розкладено фольговані пов’язки від опіків. У дворі пацієнти, деякі з яких, як мумії, з голови до ніг загорнуті в бинти, палко курять. Янгол, 28-річний десантник із 33-ї бригади, схожий на різдвяну ялинку. Його ліва рука знерухомлена фіксуючим пристроєм. З його тіла стирчать трубки, пакети та дроти. Він не впевнений, чи це була артилерія чи бомба, що поцілила по ньому. Можливо, то був дружній вогонь – його було багато. Все, що він пам’ятає, це як упав на землю та крикнув «300». Він наполягає, що росіяни раніше бігли, кидаючи спорядження і боєприпаси так швидко, як тільки могли.

Інші солдати на подвір’ї згадують демонічний гул російського неба. Україна розмістила в цьому районі безліч засобів ППО та РЕБ, але безпілотники та авіація знаходять шляхи крізь них. Микола, піхотинець, який каже, що був у першій групі, що перейшла до РФ, каже, що пілоти атакували, як тільки вони увійшли до першого російського села. У другому селі групу атакували гелікоптерами. Микола згадує, як кинувся на землю, а потім почув звук краху вертольота, збитого українською зенітною ракетою. Під час падіння Микола зламав ребро і його довелося евакуювати.

Деякі аспекти української операції, мабуть, були ретельно сплановані. Оперативна безпека забезпечила елемент несподіванки, найважливіший аспект війни. «Ми відправили наші найбоєздатніші підрозділи до найслабшої точки на їхньому кордоні», — каже джерело в генштабі, що працює в регіоні. “Солдати-призовники зіткнулися з десантниками і просто здалися”. Але інші аспекти операції вказують на певний поспіх у підготовці. Всі троє солдатів, цитованих у цій статті, були виведені, що не відпочили, з напружених ліній фронту на сході з повідомленням всього за день.

Кінцева мета української операції, як і раніше, залишається незрозумілою: чи спрямована вона на подальший поступ до Курська? Чи планують окупувати частину території назавжди, можливо, як розмінну монету на переговорах, чи вони мають намір відступити, викликавши максимальне збентеження Путіна? Україна, схоже, не зміцнює свої позиції в жодному серйозному розумінні. «Наше теля вимагає вовка», — застерігає джерело в силових структурах, використовуючи місцеву приказку, щоб застерегти від надмірно амбітних цілей.

Мінімальна мета, мабуть, полягає в тому, щоб послабити мертву хватку військ РФ на Харківщині та Донбасі, основних напрямках війни. За попередніми даними, результати непереконливі. РФ перекинула війська з харківського фронту, але поки що вона перемістила набагато менше із життєво важливого Донбасу. «Їхні командири не ідіоти», — каже джерело в українському генштабі. «Вони перекидають сили, але не так швидко, як би нам хотілося. Вони знають, що ми не можемо розширити логістику на 80 чи 100 км».

Джерело застерігає від порівняння Курської операції з успішним швидким захопленням Україною більшої частини Харківської області наприкінці 2022 року. Російська армія тепер ставиться до війни серйозніше, говорить він: «Небезпека в тому, що ми потрапимо в пастку, і РФ скрежетатиме зубами».

Математика війни ніколи не була на боці України, яка має заощаджувати свої обмежені ресурси, а напад у глибині незахищеної російської території ризикує погіршити ситуацію. Але операція вже покращила один важливий нематеріальний показник — моральний дух, який дозволяв Україні дурити шанси протягом майже трьох років. Чи то в урядових установах, чи то в прифронтових госпіталях, де лікують поранених, країна вважає, що виявила вразливе місце в броні Путіна. Втомлені, брудні й змучені солдати кажуть, що не шкодують про жодну частину ризикованої операції, яка вже вбила десятки їхніх товаришів: вони б приєдналися до неї миттєво. «Вперше за довгий час ми маємо рух», — каже Янгол. «Я почував себе тигром».

Читайте також: ISW: на півночі Харківщини – без змін на фронті, на Куп’янщині – просування РФ