Сьогодні 31 серпня: який день в історії

31 серпня 1422 року королем Англії став восьмимісячний Генріх VI – єдиний, кого коронували  також королем Франції. У 1832-му народився український священник Агапій Гончаренко, який підкоряв з американцями Аляску та заснував у Каліфорнії хутір “Україна”. У 1939-му Верховна рада СРСР ратифікувала Радянсько-німецький договір про ненапад (відомий як Пакт Молотова — Ріббентропа), а німці озвучили свій ультиматум Польщі. У 1986-му в Чорному морі затонув “Адмірал Нахімов”. А в 1995-му на орбіту запустили перший український науково-дослідний супутник “Січ-1”.

Свята та пам’ятні дати 31 серпня

31 серпня в Україні – День авіації (відзначають в останню суботу серпня).

У світі – Всесвітній день дистанційного навчання, Міжнародний день поінформованості про передозування, День далекобійника (остання субота серпня).

Також відзначають: Всесвітній день блогу або Всесвітній день блогера, День Незалежності Киргизстану, Міжнародний день осіб африканського походження, День традиційної африканської медицини.

31 серпня в історії

31 серпня 1422 року після несподіваної смерті свого батька королем Англії став Генріх VI – восьмимісячне немовля. Йому судилося бути останнім королем країни з династії Ланкастерів. Він також – одна з ключових персон Війни Червоної та Білої троянд (громадянської війни в Англії) та єдиний англійський монарх, якого коронували ще й королем Франції.

Батько Генріха VI, Генріх V, був найуспішнішим із королів Англії часів Столітньої війни. Він був правнуком Едуарда III Плантагенета – короля, який почав цю нескінченну англійську війну за престол Франції. Генріх V походив не з прямої гілки спадкоємців Едуарда III, а від другого за віком його сина (прямих спадкоємців з престолу “посунув” батько Генріха V – Генріх Болінгброк, перший з Ланкастерів на престолі). Цей король став полководцем, який майже “дотиснув” Францію. Генріх V дійшов до околиць Парижа, і французи підписали договір, згідно з яким визнали його спадкоємцем французького престолу в разі смерті короля Карла Безумного. Генріх одружився з дочкою французького короля і чекав свого часу, щоб об’єднати престоли двох країн і завершити війну. Однак не так сталося, як він сподівався. 36-річний король Англії раптово помер, як гадають, від дезінтерії. Його синові Генріху VI на той момент було лише вісім місяців. Буквально за місяць помер і французький король Карл Безумний. Отже, Генріха VI, як і обіцяли його батькові, коронували королем не лише Англії, але й Франції.

Втім, протягом життя він втратив обидва престоли. На початку правління Генріха VI країною керували регенти – його дядьки. Надалі ж, на думку істориків та сучасників, правління перейшло не так до самого короля, як до його дружини Маргарити Анжуйської.

Вона мала два недоліки в очах англійської знаті: значний вплив на чоловіка та французьке походження. Другий фактор на тлі подальших військових невдач у Франції все більше налаштовував англійських дворян проти короля, його дружини та їхніх фаворитів. У 1450 році була втрачена Нормандія, в Англію з континенту поверталися розгромлені війська, яким ще й не було чим платити за службу. У країні виникали заворушення та повстання (на початку локальні).

З огляду на падіння популярності короля зростала популярність іншого Плантагенета – герцога Йоркського Річарда. Він також був спадкоємцем короля Едуарда III, але по гілці четвертого з його синів. Річард, засланий керувати Ірландею, повернувся до Лондона у 1452 році. Він заявив вимогу, щоб йому надали місце в Королівській раді, наголошуючи на необхідності “покласти край поганому правлінню”. Ці вимоги герцога Йоркського знайшли підтримку як у елітах, і в народі. Він почав формувати власну армію. На початку Ланкастерам на чолі з королем Генріхом VI та королевою Маргаритою вдалося зібрати значні сили та ізолювати Йорка. Однак у 1453 році Франція остаточно виграла Столітню війну, англійці покинули Бордо. І це стало вироком як правлінню Генріха VI, так і його психіці. Отримавши звістку про втрату Бордо, Генріх, за оцінками сучасників, “пошкодився розумом”. Протягом року не виявляв жодних ознак зацікавленості в реальності (сучасні дослідники припускають, що в монарха була шизофренія).

На тлі божевілля короля вплив герцога Йоркського значно зріс, він майже перехопив важелі керівництва державою. Але в 1454-му Генріх раптово прийшов до тями. Тож змінити владу в країні безкровно не вдалося. З цього почалося військове протистояння. У 1460-му після низки виграних у Ланкастерів битв Річард Йоркський вступив до Лондона та проголосив себе спадкоємцем престолу – за живого короля Генріха та його малолітнього сина Едуарда. Сам король не міг захистити престол, проте в битву вступила його дружина Маргарита. Вона зібрала нове військо, що розбило армію Йорків у битві при Вейкфілді, Річард Йоркський загинув. Однак 29 травня 1461 року відбулася найкривавіша з битв Війни Алої та Білої троянд (і взагалі одна з найбільших на території Британських островів за всю історію країни) – битва під Таутоном. На чолі армії Йорків був син Річарда – Едуард. Він уже проголосив себе королем Англії, але ще мав прибрати суперників. І це йому почасти вдалося. Едуард переміг у битві. Маргарита із сином (теж Едуардом) втекла на початку зі столиці, а згодом – і з країни. Генріха VI, який ховався в друзів, згодом схопили та ув’язнили в Тавері. На думку істориків, йому опоненти зберігали життя, щоб Ланкастерів не очолив син поваленого короля. За офіційною версією королівського палацу, помер Генріх VI “від меланхолії”, дізнавшись про загибель свого сина в битві при Тьюксбері. Утім, дослідники підозрюють, що його вбили – щойно потреба в ньому вичерпалася.

31 серпня 1832 року народився український священник Агапій Гончаренко, який втік від російської царської “охоронки” аж до США, підкорював з американцями Аляску та заснував у Каліфорнії хутір “Україна”.

Він походив із козацького роду Богунів, народився на території сучасної Житомирської області. Завершив Київську духовну семінарію та став послушником у Києво-Печерській Лаврі. У 1857 році молодого ченця відправили з місією на Афон. Там ієродиякону в руки потрапили заборонені в Російській імперії видання “Колокол” та “Полярная звезда” (Герцена та Огарьова). Згодом український чернець і сам почав писати до цих видань, зокрема, про тяжке соціально-економічне становище українського народу. Звичайно, довго таке “вільнодумство” тривати не могло. Агапія заарештували, проте коли пересилали з Греції до Росії, друзі влаштували йому втечу – Гончаренко виїхав до Лондона. Там працював у місцевому видавництві та в Британському музеї. Перебуваючи в Лондоні, він написав статтю-реквієм на смерть Тараса Шевченка, яку надрукували в “Колоколі”. Коли ж переслідування росіянами ченця дещо стихло, він повернувся на Афон, де Агапія висвятили на священника Грецької православної церкви. Однак царська “охоронка” оголосила винагороду за його затримання – 5000 рублів. Тоді Агапій вирішив поїхати якнайдалі від росіян – до Америки.

У 1865 році він прибув до Бостона. І став тим священником, який відслужив першу православну службу в Північній Америці. Однак і на цьому пригоди київського ченця зовсім не завершились. Коли США викупили в Росії Аляску, українець переселився туди, щоб допомогти американцям порозумітися з місцевим населенням. Там, на півночі США, Агапій видавав двомовний вісник ” The Аlаskа Неrаld ” (1868-72). А у його першому номері опублікував власний переклад на англійську уривків із поеми Шевченка “Кавказ”.

“Додатком до вісника став блок “Свобода”, де поруч із російською мовою були статті українською. У своєму виданні захищає права нових американських громадян від утисків уряду і приватних компаній, пропагує необхідність освіти, виступає проти російської імперіалістичної політики, переклав Конституцію США і друкував її витяги в газеті російською мовою. Таким чином він став родоначальником української та й російської журналістики в США”, – зазначає Український інститут національної пам’яті.

У США громадський діяч від церкви продовжував займатися й політикою, й тим, що зараз назвали б волонтерством, підтримував зв’язки з політичними засланцями в Російській імперії. А водночас не залишав і душпастирську діяльність. У 1872 році він купив землю біля Сан-Франциско, де заснував хутір “Україна” й оселився разом із дружиною Альбіною Цітті. Незвичайну історію свого життя Агапій описав у книзі “Спогади Агапія Гончаренка, українського козака-священика”. Він дожив до 84 років та похований на своєму хуторі. У 1997 році це місце занесли до офіційного переліку історичних пам’яток, що охороняються штатом Каліфорнія. 15 травня 1999 року хутір “Україна” оголосили державною історичною пам’яткою-заповідником.

31 серпня 1939 року Верховна Рада СРСР ратифікувала Радянсько-німецький договір про ненапад (відомий як Пакт Молотова – Ріббентропа). Звичайно, публічно на розгляд подали лише офіційну частину договору – без таємного протоколу, який містив основну суть. Радянським депутатам договір “представив” особисто Молотов – нарком закордонних справ СРСР.

Відео: Держтелерадіофонд

Його промова на тому засіданні опублікована дослівно в окремому виданні (зокрема в електронному вигляді є в бібліотеці ХНУ ім. В.Н. Каразіна). Молотов пояснював депутатам, чому “не вдалося” домовитися про союзницькі відносини з Англією та Францією. А також, чому Німеччина на чолі з ідейними противниками комунізму – нацистами – різко стала “другом СРСР”. Наведемо кілька показових цитат із цього виступу. Читаючи, важливо пам’ятати контекст. Це говорила людина, яка щойно “розділила” на папері Європу з нацистами, у столиці країни, військо якої увірветься до Польщі вже за кілька тижнів – 17 вересня:

☑️ “Переговори наштовхнутися на те, що Польща, яку мали спільно гарантувати Англія, Франція та СРСР, відмовилася від військової допомоги з боку Радянського Союзу. Подолати ці заперечення Польщі так і не вдалося. Щобільше, переговори показали, що Англія й не прагне подолати ці заперечення Польщі, а, навпаки, підтримує їх”;

☑️ “Оскільки ці переговори показали, що на укладання пакту взаємодопомоги немає підстав розраховувати, ми не могли не поставити перед собою питання про інші можливості забезпечити мир і усунути загрозу війни між Німеччиною та СРСР”;

☑️ “Справа, щоправда, йде в даному випадку не про пакт взаємодопомоги, як це було в англо-франко-радянських переговорах, а тільки про договір ненападу. Проте в сучасних умовах важко переоцінити міжнародне значення радянсько-німецького договору”;

☑️ “23 серпня 1939 року, коли було підписано радянсько-німецький договір про ненапад, треба вважати датою великої історичної важливості. Договір про ненапад між СРСР та Німеччиною є поворотним пунктом в історії Європи, та й не тільки Європи”;

☑️ “Хіба важко зрозуміти цим панам сенс радянсько-німецького договору про ненапад, в силу якого СРСР не повинен втягуватися у війну ні на боці Англії проти Німеччини, ні на боці Німеччини проти Англії?.. Якщо в цих панів є таке нестримне бажання воювати, нехай повоюють самі, без Радянського Союзу”.

31 серпня 1939 року Гітлер формально оголосив Польщі ультиматум, відомий як “16 пунктів”. Жодних шансів хоча б ознайомитися з цим текстом вчасно поляки не мали. Але не в цьому був і сенс. Список “примх фюрера” став лише приводом для вторгнення. Адже вже наступного дня, 1 вересня, розпочалася Друга світова війна. Ультиматум у ніч проти 31 серпня нацистський міністр закордонних справ Йоахім фон Ріббентроп зачитав послу Великої Британії Невілу Гендерсону (британці були союзниками поляків і погоджувалися сприяти переговорам між Німеччиною та Польщею). Щобільше – зачитавши текст, Ріббентроп навіть не передав його у друкованому вигляді. Вдень 31 серпня польський посол Юзеф Липський намагався потрапити до Ріббентропа, але той затримав посла на п’ять годин, а потім заявив, що Липський не має тих повноважень для ведення переговорів, яких вимагав Гітлер.

Попри те, що Ріббентроп не передав британцям текст ультиматуму, 16 пунктів все ж таки стали надбанням історії. Найвідоміші з них – вимоги “негайно повернути Німецькому Рейху Вільне місто Данциг (польський Гданськ – Ред.)” і дозволити жителям так званого “Польського коридору” самостійно (шляхом “плебісциту”) вирішити, чи стане ця територія частиною Німеччини, чи залишиться в Польщі.

Процедура цього “плебісциту”, яка не давала жодних шансів “проголосувати не так, як потрібно”, описана ще в кількох пунктах. Однак навіть за майже нереальної ймовірності, що голосування завершиться на користь Польщі, німці вимагали надати собі екстериторіальну зону руху для будівництва німецької автомагістралі та залізниці (“ця зона матиме ширину один кілометр і буде територією Німеччини”). Нацисти, втім, спробували імітувати “компроміс” – так і бути, “залишали” Польщі порт Гдиня, а також обіцяли право побудувати залізницю та автобан, якщо територія за результатами “плебісциту” перейде Німеччині.

Суть цих вимог, хоч і на словах, дійшла до польської преси, тож уранці 1 вересня, коли німецькі війська вже перетинали кордон, люди лише читали обурення аналітиків вимогами Гітлера.

“Вимоги Гітлера та спосіб їх оприлюднення називали дурістю, цинізмом, нахабством та гротеском, – пише “PolskieRadio”. – Насправді, ультиматум служив виключно пропагандистським цілям і Гітлер не розраховував на те, що Польща раптово передумає. Плани вторгнення були підписані Гітлером. Ранкові газети вийшли з друкарських верстатів приблизно в той момент, коли німці почали атаку. Через хвилини, одразу після 6:30, Польське радіо передало оголошення: “Отже, війна. Відсьогодні всі справи й питання відходять на другий план. Усе наше громадське й приватне життя переводимо на особливі рейки”.

31 серпня 1986 року в Чорному морі затонув радянський пасажирський лайнер “Адмірал Нахімов”. На борту перебували 1243 особи, переважно українці. 423 із них загинули. Причиною трагедії стало зіткнення “Нахімова” з суховантажем “Петро Васьов”. Вони зіткнулися лише за 4 км від берега. Ця катастрофа стала найбільшою на Чорному морі в мирний час. Надалі розслідування підтвердило, що суховантажне судно мало пропустити пасажирський пароплав, але капітан “Петра Васьова” Віктор Ткаченко вирішив, що судна розійдуться. Водночас, другий помічник капітана “Адмірала Нахімова” Олександр Чудновський сприйняв наближення “Петра Васьова” як небезпечне, тому почав повертати корабель. На суховантажі прилади не зафіксували зміну курсу пасажирського лайнера. Коли ж капітан “Петра Васьова” побачив, що кораблі небезпечно зближуються, почав скидати швидкість. Лише за три хвилини до зіткнення він дав команду “Повний назад”, яка, звісно, ​​вже не допомогла. Суховантаж влетів у правий борт “Нахімова”, той дав крен і швидко затонув. У подальшій рятувальній операції на місці брали участь десятки кораблів. Капітанів засудили до 15 років ув’язнення.

31 серпня 1995 року на навколоземну орбіту запустили перший український науково-дослідний супутник “Січ-1” – розробку КБ “Південне”.

Супутник стежив поверхнею Землі “в інтересах господарської діяльності” та проводив наукові досліди. Працював до 2001 року.

Церковне свято 31 серпня

31 серпня – Покладення чесного пояса Пресвятої Богородицi. За переказами, пояс виткала сама Божа Матір з верблюжої вовни, а наприкінці життя віддала його апостолу Фомі. Після Успіння Богородиці святиню зберігали християни в Єрусалимі. А на зламі IV та V століть, за часів правління імператора Аркадія, пояс перенесли до Влахернського храму в Константинополі. Від цієї святині зцілилася дружина імператора Лева Мудрого (886-911 рр) Зоя – з видіння вона дізналася, що зцілиться, коли на неї покладуть пояс Пресвятої Богородиці. Тож імператор попросив патріарха відкрити ковчег, у якому знаходилася святиня. Пояс, якому була майже тисяча років, зберігся повністю цілим. А коли патріарх поклав пояс на імператрицю, вона одужала. Після цього відсвятили молебень подяки та повернули святиню в ковчег.  Свято з нагоди Покладення чесного пояса Пресвятої Богородиці заснували у XII столітті. Зараз святиня розділена на кілька частин: великі фрагменти зберігають у монастирях на Афоні та в Грузії.

Народні прикмети

Якщо мурахи утеплюють мурашник, то зима буде суворою.

Якщо лебеді відлітають на південь, то сніг випаде рано.

Що не можна робити 31 серпня

Не можна важко працювати в саду та на городі (хатня робота та приготування їжі дозволяються).

Не можна стригти волосся.