Сьогодні 24 вересня: яке свято і день в історії

24 вересня 1941 року розпочалася операція “Вогняний смерч”: в окупованому німцями Києві НКВС СРСР знищило вибухами історичний центр. У 1957-му президент США ввів війська до міста Літл-Рок, щоб убезпечити дев’ять чорношкірих школярів. У 1989-му Папа Римський Іван Павло II визнав, що Галілей мав рацію та вибачився. У 2004-му на кандидата в президенти України Януковича вчинили “страшний замах”, влучивши по ньому яйцем.

Свята та пам’ятні дати 24 вересня

24 вересня у світі – Всесвітній день проти патентів на програмне забезпечення.

Також відзначають: Міжнародний день караванника.

24 вересня в історії

24 вересня 1852 року французький винахідник Анрі Жіффар здійснив перший політ на дирижаблі з паровим двигуном власної конструкції. Докладніше.

24 вересня 1941 року в центрі Києва почалися масові вибухи та пожежі. Докладніше.

24 вересня 1957 року президент США Дуайт Ейзенхауер ухвалив рішення ввести федеральні війська (101-шу повітряно-десантну дивізію армії США) до міста Літл-Рок, щоб забезпечити відвідування середньої школи дев’ятьма чорношкірими учнями – разом із білими. “Дев’ятка з Літл-Рока” в США є одним із живих символів боротьби проти сегрегації та расової дискримінації. Щоб стати такими, цим людям довелося пережити багато принижень та несправедливості.

Усе почалося з судового рішення, яке дозволило чорношкірим дітям у США відвідувати школи разом із білими. Судові процеси щодо сегрегації в Сполучених Штатах відбувалися неодноразово. Прецедентом на довгі десятиліття стало рішення Верховного суду від 1896 року, яке винесли у справі “Плессі проти Фергюсона”. Тоді суд ухвалив, по суті, що сегрегація за расовою ознакою не порушує конституцію (конкретно – 14-ту поправку). Виправдовували цей феномен у сфері громадянських прав так: головне – дотримання принципу” розділені, але рівні “. Тобто права не порушені поділом громадян різних рас, якщо окремі для чорних та білих квартали, будинки, школи, вагони транспорту тощо – однакові за якістю. Тож сегрегація в США була абсолютно законною та повсюдною аж до середини XX століття (хоча в різних штатах ставлення до неї було різним – як і до рабства у XIX столітті).

Успішно оскаржити це рішення Верховного суду в 1950-х вдалося батькам школярів, яких підтримала та згуртувала Національна асоціація сприяння прогресу кольорового населення (NAACP). У 1951-му батьки подали колективний позов до Федерального районного суду штату Канзас проти ради освіти міста Топіка (відомий як “Олівер Браун та інші проти Ради освіти Топики”). У позові батьки доводили, що жодний принцип “розділені, але рівні” насправді не діє. Зокрема, Олівер Браун наголошував, що його дочка мала б ходити до школи для білих, адже та знаходиться за п’ять кварталів від їхнього будинку, але через сегрегацію дівчинці доведеться відвідувати школу для чорних на відстані 21 кварталу. Попри очевидність аргументів, районний суд виніс рішення на користь Ради освіти, пославшись на те саме рішення 1896 року у справі “Плесі проти Фергюсона”. Але надалі за підтримки NAACP цю справу об’єднали ще з чотирма різними позовами на ту саму тему з різних штатів і довели до Верховного суду. І той 17 травня 1954 року видав історичне рішення, проголосивши всі закони про створення сегрегованих шкіл неконституційними.

Ґрунтуючись на цьому рішенні, NAACP спробувала зареєструвати темношкірих учнів у школах, де раніше навчалися лише білі. Найскандальніші наслідки це мало в столиці південного штату Арканзас – місті Літл-Рок. Причому починалося все не так уже й погано. Директор місцевої школи “Little Rock Central High” виконав вимоги законодавства – у 1955 році він представив шкільній раді план поступової інтеграції, а та цей план одноголосно схвалила. Реалізувати план мали розпочати восени 1957 року. До нового навчального року NAACP зареєструвала у школі дев’ять темношкірих учнів. І 4 вересня вони спробували вперше піти до школи.

Але місцевий губернатор Орвал Фобус, який не хотів втрачати на виборах голоси прихильників сегрегації, нагнав під школу війська Національної гвардії. За офіційною версією, вони нібито мали “зберегти мир”, але за фактом просто не пускали чорношкірих дітей до школи. Натовп білих, що зібрався навколо, тим часом вигукував погрози та образи. Зрозуміло, що наступного дня ніхто з нових учнів не намагався потрапити на уроки. Однак, це був далеко не фінал історії. 9 вересня шкільний округ Літл-Рок опублікував заяву, в якій засудив розміщення губернатором солдатів у школі. У місті продовжувалися протести проти інтеграції. Ситуація швидко набувала національного розголосу. Мер Літл-Рока Вудро Вільсон Манн звернувся до президента США Ейзенхауера, аби той втрутився та направив федеральні війська для забезпечення захисту чорношкірих учнів. Ейзенхауер ухвалив це рішення 24 вересня. У зверненні до нації він пояснив, що США не можуть собі дозволити таких інцидентів з порушенням прав людини, адже ними скористаються вороги у світі (він, зрозуміло, згадував комуністів), щоб поставити під сумнів авторитет США, зокрема, в ООН. Що стосується юридичної основи свого рішення, то президент послався на “Акт про повстання” (1807 року), який уповноважив президента США розгорнути армію всередині країни для придушення громадських заворушень або повстання. Ейзенхауер направив до Літл-Рока 1200 солдатів 101-ї повітряно-десантної дивізії та федералізував (підпорядкував собі) всю Нацгвардію Арканзасу, вивівши її з-під контролю Фобуса. Губернатор характеризував федеральні війська як окупаційну армію, противники інтеграції протестували. Але під охороною тисячі військових чорношкірі учні ходили до школи.

Війська вивели лише за два місяці. Ситуація нібито стабілізувалася, але “Дев’ятку з Літл-Рока” нон-стоп цькували білі однокласники. Попри низку важких інцидентів, школярі змогли завершити навчальний рік. Надалі всі вони здобули вищу освіту та знайшли себе в різних галузях – від громадської діяльності до бізнесу. У 1996 році семеро з дев’яти стали героями “Шоу Опри Вінфрі”, де зустрілися з кількома білими однокласниками. У листопаді 1999 року президент США Білл Клінтон відзначив “Дев’ятку з Літл-Рока”, вручивши кожному з них золоту медаль Конгресу США. А 9 грудня 2008 року вони були присутні на інавгурації Барака Обами – першого президента-афроамериканця.

24 вересня 1989 року Папа Римський Іван Павло II публічно визнав, що Галілео Галілей мав рацію, й попросив вибачення від імені церкви. Іван Павло II повернув Галілею “право бути законним сином церкви”. Усього за часи керівництва Католицькою церквою Іван Павло II приніс близько 100 публічних вибачень за рішення, які приймав Святий Престол упродовж багатьох століть. Зокрема, з його ініціативи реабілітували Джордано Бруно, Савонаролу, Яна Гуса та Мартіна Лютера.

24 вересня 2004 року стався знаменитий “яєчний замах” на кандидата у президенти України Віктора Януковича. Докладніше.

Церковне свято 24 вересня

24 вересня вшановують пам’ять першомучениці рівноапостольної Фекли та преподобного Феодосія Манявського. Докладніше.

Народні прикмети

Якщо білки активно закопують горіхи, то скоро почнуться морози.

Якщо бджоли ще літають, то зима буде пізньою та м’якою.

Якщо вже зійшли озимі, то наступного року буде хороший урожай.

Що не можна робити 24 вересня

Не можна підіймати предмети з землі.

Не можна мити голову.