Харківщині до бебібуму – як до Місяця – демографиня Лібанова

Чи є на Харківщині бебібум і чи вдасться Харкову відновити статус студентської столиці, в інтерв’ю МГ «Об’єктив» розповіла директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи Елла Лібанова.

Також демографиня спрогнозувала, хто відбудовуватиме Україну та повідомила, як повномасштабна війна вплинула на села.

Бебібуму на Харківщині немає

У Харкові усі добрі новини, або такі, що хоч трохи на них схожі, на фоні щоденних атак і обстрілів сприймаються ледве не як переможні. Тиждень у соцмережах харків’яни жваво обговорювали, чи є наразі в регіоні бебі-бум. На жаль, цифри цю тезу не підтвердили – за 9 місяців поточного року на Харківщині народилися 5858 малюків, що на 400 дітей більше, ніж за аналогічний період торік, повідомили МГ «Об’єктив» в ХОВА. Але ця кількість малюків вдвічі менша, ніж у 2021 році.

Тому відома науковиця, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи Елла Лібанова іронічно реагує на новини про харківський «бебібум».

– По-перше, до бебібуму нам, перепрошую, як до Місяця. По-друге, тут треба дивитися, а скільки людей зараз в Харкові. Я маю на увазі жінок 20-30 років. Можливо, їх більше приїхало – ми ж не знаємо. У мене немає жодних підстав це стверджувати, але суто гіпотетично, – це може бути народження третіх дітей в родинах. Оскільки батьків трьох дітей не беруть в армію.

– Або це можуть бути діти військових, тому що захисники намагаються залишити після себе хоч якийсь слід на цій землі. І це наша найбільша трагедія. То ви вважаєте, що це ситуативне підвищення, а не тенденція?

– Так, це те, що ми називаємо звичайною флуктуацією – випадковим відхиленням. Не буває ж з року в рік абсолютно все однаково. Трохи підвищується, трохи знижується. Для того, щоб говорити про бебі-бум, треба мати інформацію про кількість дітей, народжених по всій Україні. Бажано з віком матері і з черговістю народження. Тоді можна щось вагоме сказати. А за відсутністю інформації – це все абсолютно пусті розмови.

– Дуже показова статистика за 2021 рік, коли у Харківській області народилося 15,5 тисячі немовлят, і за 2022 рік, коли народилося рівно вдвічі менше – 7,5 тисячі…

– Знову ж, у 2022 році було не таке сильне зниження народжуваності. Воно мало бути більшим у 2023 році, тому що в 2022, ну, принаймні в першій половині року народжувалися діти, які вже, ну, як би сказати, вже існували (були зачаті – прим. ред.) на початку війни. Це по-перше. По-друге, виїхало дуже багато людей. І ми ж не знаємо, де і як реєстрували новонароджених.

– У Харківській області, знову-таки, 2023 рік – це ще менша цифра – лише 7,355 малюків народилися.

– Так і мало бути.

«За нормальних умов Харків буде інженерною столицею»

– Віцемерка Харкова Світлана Горбунова-Рубан констатувала, що в місті наразі третина мешканців – пенсіонери.

– А вона вважає, що це дуже багато?

– Третина для Харкова – це багато, тому що до повномасштабного вторгнення місто було молодим і студентським.

– Було. А я про тепер. Хто виїжджав з України найбільше за кордон? Мами з дітьми. Хто виїжджав в межах України в більш безпечні території? Знов таки, передусім мами з дітьми. Молодь виїхала, діти виїхали. Та хто ж залишається? Я не можу ані підтвердити, ані скасувати цю тезу, тому що нема даних про статево-віковий склад міста.

– Гіпотетично, Харків зможе відновити свій статус студентської столиці чи він вже навіки втратив його?

– Не знаю, як студентської столиці, чесно кажу, не думала над цим. Я абсолютно переконана, що Харків відновить свій статус інженерної столиці. Навіть якщо кордон буде близько до Харкова (ну, він і був близько, і залишиться). Я лише виключаю той варіант, коли не буде України, ви ж розумієте. За нормальних умов Харків буде інженерною столицею. І метрополісом буде, і свої метрополійні функції збереже. Думаю, що збереже і статус студентської столиці також. Більше того, я впевнена, що Харків своїм потенціалом, своїм ринком праці витягне всю область.

– Як щодо сусідніх областей?

– От з усієї північно-східної частини України я бачу хороші перспективи виключно для Харківської області, тому що є Харків. На Чернігівщині, особливо на Сумщині, я таких перспектив не бачу.

– А чого Харків позбудеться?

– Не буде, скоріше за все, військової промисловості. Оце, ймовірно, заберуть звідти. А все решта – чом би й ні. Зараз виводити військову промисловість кудись в інше місце, ну, як то кажуть, не на часі. Переносити сьогодні воєнний завод – неправильно, тому хай він буде там, де є. Але розбудовувати нові у Харкові, безперечно, вже не будуть.

Війна дала поштовх селу

– Під час Руїни у другій половині XVII сторіччя з території тогочасної Центральної і Західної України якраз на Слобожанщину тікали люди від війни. Зараз я спостерігаю дуже багато сумчан, харків’ян, які переїхали до центру та на захід України. Села Черкаської, Хмельницької області раптом отримали поштовх за рахунок переселенців…

– Що стосується сільської місцевості, вона буде розвиватися в Україні так, як у Польщі. Якщо порівняти дві сусідні країни – Польщу та Чехію, то в Чехії сільське господарство практично занепало. Там не можна купити нормальні фермерські продукти – овочі, фрукти. Тому мешканці Чехії, котрі живуть недалеко від кордону з Польщею, просто їздять до сусідньої країну купляти продукти. У Польщі все збереглося, тому що населення до цього тяжіло. Я думаю, що і в Україні воно збережеться й буде розвиватися, тому що попит є.

– Чехія проявила себе, скоріше, як індустріальна країна, де чимало різних заводів.

– Так. Вони рухалися абсолютно іншим шляхом. Зараз, можливо, і жаліють про це. Але вже потяг пішов. А війна розвитку села дала поштовх, безумовно, бо в селі хоча б спокійніше.

Відбудовувати Україну можуть чоловіки з Пакистану та Бангладеш

– Чоловіків у тому ж Харкові, та й взагалі по Україні, через війну стало менше – чимало загинуло, багато поранених. І в мене таке відчуття, що нам все одно доведеться залучати іноземців до відбудови…

– Звісно, що доведеться. Тут сумнівів нема. Ми не витягнемо самотужки, принаймні перші роки. Поки ми перебудуємо ту структуру економіки, змінимо – це час потрібен, а тут житло, інфраструктуру треба відновлювати. І це все треба зробити зразу…

– Німеччина це робила руками турків. Але Туреччина – це світський іслам. Чиї руки відбудовуватимуть Україну і чи не вплине це надалі на етнічний і релігійний склад країни так, як вплинуло на Францію, на Німеччину, Швецію?

– До Франції, Німеччини та інших заможних країн їхали дуже багато людей, які ніц не хотіли працювати, розраховуючи, що будуть жити коштом соціальної допомоги. Французькі колеги розповіли, що в 70-ті роки 20 сторіччя до них приїжджало чимало поляків. І в них була своя ніша – вони займалися прибиранням. Дуже багато у Франції також було мігрантів з Близького сходу, що сиділи на велфарі (соціальній допомозі – Ред.), торгували наркотиками. Пройшли 30 років, поляки вже на пенсії, а їхні діти позакінчували університети, включно із Сорбонною. А що роблять вихідці з Близького Сходу? Так само сидять на соціалі, торгують наркотиками. Так от в Україні оцього не буде, тому що ми дуже бідні. Ми не можемо запропонувати велфар, який їх задовільнить. І до нас ці люди просто не поїдуть.

– А хто поїде?

– Поїдуть ті, хто хоче працювати і хоче зачепитися. Або поїдуть ті, для кого Україна буде транзитною країною.

– Чоловіки з яких країн, ви вважаєте, це будуть? Можливо, Пакистан?

– А Пакистан – це непогано. Вони не радикальні, адже це не арабська країна. Вони радикальні щодо Індії, тому що їх поділили чорт знає як, і різня там була така, що не дай Боже. Я думаю, що може поїхати Пакистан, може Бангладеш.

– А Індія?

– Індія може. Нічого страшного тут нема. Я думаю, що скоріше за все, влада не буде в це втручатися. Скажімо, виграла фірма тендер на розбудову чогось важливого. Вони привезуть свою робочу силу, тому що в Україні її не буде. Вони будуть розбудовували те, на що вони виграли тендер, і все. Їм ніхто не буде давати візи без обмежень. Абсолютно. Про це мови не може бути. Ця робоча сила буде тут певний час, матиме дозвіл на проживання, а потім вони поїдуть. Це не означає, що всі вони тут залишатимуться назавжди.

– Тобто загрози для етнічного і релігійного складу поки що нема?

– Принаймні, у зв’язку з цим я не бачу.

Автор: Оксана Якушко