66 000 українців у полоні, цивільних майже не міняють – правозахисник Захаров

Про полонених і геноцид – в інтерв’ю МГ «Об’єктив» розповів голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини, директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров.

Відповідаючи на наші питання, Захаров розповів: кого з українців більше у полоні РФ – військових або цивільних; чому немає механізму обміну цивільних громадян; які злочини РФ можуть визнати геноцидом, а які – ні і чому.

«Механізму повернення цивільних з російського полону немає»

– Що ви знаєте про механізм повернення з російського полону цивільних українців?

– На жаль, такого механізму немає. Цивільних не можна обмінювати. Річ у тому, що це позиція держави: обмінювати тільки військовополонених. Росіяни якраз були б раді «втюхати» цивільних, затриманих, які в них сидять, [в обмін] на військовополонених своїх. Але наші цього не роблять, тому що як тільки ми так будемо робити, росіяни будуть нових цивільних викрадати на окупованих територіях, а військовополонених взагалі не будуть обмінювати. Тому ми так робити не будемо. Я думаю, що цю позицію треба підтримувати.

– Що ж тоді залишається цивільним, які опинилися в російських тюрмах?

– У цивільних шансів вийти на свободу майже немає. За всі оці обміни повернули 3672 людей, із них цивільних – тільки 178. Це цивільні, яких обмінювали за спеціальних обставин. Наприклад, коли обмінювали релігійних діячів, важливих для РФ, зокрема, Іонафана, митрополита Вінницького. Він вже не молодий, йому 75 років, і доволі хворий за віком.

– Його засудили на 5 років за злочини проти національної безпеки.

– Але він особистий друг патріарха Кирила, і той писав листа та клопотав. То коли міняли Іонафана, віддали 10 цивільних, зокрема Нарімана Джеляла (заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, захопленого у Криму у 2021 році – прим. ред.), двох греко-католицьких священників, декількох людей, що були захоплені ще до повномасштабного…

Цифри про полонених приховують

– Я офіційно зверталася до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, щоб з’ясувати, скільки українців наразі перебувають у РФ. І не отримала відповіді. Є взагалі відомості, скільки наших у полоні?

– На парламентській асамблеї Ради Європи 2 жовтня цього року нардеп Марія Мезенцева, яка була головою української делегації, виступала та повідомила, що підтверджена цифра 65 956 людей. Це військовополонені, цивільні ув’язнені, зниклі безвісти. Дітей рахують окремо. Зниклих безвісти, підтверджених, 50 916. Скільки з них цивільних, скільки військових, незрозуміло. Є думка, що цивільних більше, ніж військових, але я думаю, що багато і тих, і тих.

– Різниця між цими двома цифрами – це 15 тисяч. Хто ці люди?

– 15 040, із них приблизно 10 000 – це військовополонені, а 5000 – це підтверджені цивільні в’язні. Але щодо військовополонених, відомо, де знаходяться, в якій колонії сидять, приблизно 7000 людей. А з 5000 цивільних, відомо, де знаходяться лише 1700. А 3300 – невідомо. І апріорі, ми маємо припускати, що всі ті, цивільні зниклі безвісти вони також десь сидять. І їх десятки тисяч із цих 50 040. Ба більше, наша делегація у Страсбурзі казала, що насправді ще більше, просто вони називають підтверджені цифри. Насправді ці цифри ховали. І навіть 10 тисяч військовополонених ніде не звучить.

Збирають інформацію про зниклих безвісти у відкритих джерелах

– Організація «Трибунал для Путіна» встановила долю 2510 бранців військових і цивільних. Яким чином це вдалося?

– Ми знайшли інформацію самостійно у відкритих джерелах. Основна частина бранців – це військовополонені, а цивільних там було небагато. Якщо родичі полонених звертаються і знають, де сидять їхні близькі, ми це звичайно, записуємо.

– І ці списки ви надали Координаційному штабу?

– Так, обов’язково. А ми інакше не працюємо, ми з ними в одній упряжці, так би мовити. І їм передали, і уповноваженому МВС по розшуку безвісти зниклих передали ці цифри.

– Чи спілкуються з вами представники держави перед обміном?

– Ні. Ми на це не впливаємо. Ну, хіба що якийсь лист віднесемо із проханням поміняти таких-то. Але обміни – це прерогатива Координаційного штабу.

– Тобто ваша справа – пошук?

– Ми взагалі з лютого цього року почали створювати реєстр полонених, зниклих безвісти. І за сім місяців ми назбирали відомості про 7300 людей. Ми – маленька громадська організація. Там були і військовополонені, і цивільні в’язні, і зниклі безвісти військові, і зниклі безвісти цивільні. І дітей, які зникли безвісти, ми нарахували 188.

«Питання кваліфікації геноциду завжди має політичний характер»

– Чи є взагалі шанс колись встановити точну кількість загиблих, поранених, зґвалтованих, викрадених?

– Точну кількість жертв встановити буде неможливо. У Маріуполі загиблих ховали просто поміж домами. А потім росіяни ті розтрощені будинки розібрали – і зверху зводять нове житло. І хто там закопаний, скільки їх, це вже буде невідомо.

– Рахунок жертв у Маріуполі на десятки тисяч…

– Називають абсолютно різні цифри. Можу сказати, що верхня межа 100 тисяч, і це просто можна порахувати. Якщо взяти, що до 24 лютого 440 тисяч людей мешкали в Маріуполі, а потім підрахувати, скільки поїхали до РФ, скільки в Україну, скільки лишилися – от різниця між загальною кількістю і цими трьома кількостями, приблизно 100 тисяч. Тобто, це люди, які невідомо де.

– Те, що відбувається зараз в Україні – вбивство дітей, масовані ракетні атаки, удари «шахедами», КАБами, як у випадку із Харковом, – є шанс колись це визнати геноцидом? Чи це примарна надія?

– Я думаю, що ні. Геноцид дуже складно доводити – це по-перше. По-друге, питання кваліфікації геноциду завжди має політичний характер. Якби Україна перемогла РФ, політичний режим там змінився і нова влада РФ визнала би, що ця війна – злочин, тоді було б більше шансів. Я думаю, що геноцидом були події в Маріуполі, геноцидом є примусове вивезення дітей з України до РФ. Оці два факти можна відстоювати як геноцид. Що стосується усього іншого, це вже важче довести. Росія залишається дуже сильною державою.

– І якщо ми не виграємо війну, то про справедливість можна не мріяти?

– І так те, що видали ордер на арешт Путіна, – це неординарний крок Каріма Хана, прокурора МКС.

Автор: Оксана Якушко

Читайте также: Картопляного Армагеддону не буде? Що взимку їстимуть харків’яни