День закоханих у ЗСУ: пряники з Циркунів вирушать до Куп’янська

У День святого Валентина майстриня Олена Пишнограєва із Циркунів підтримала пряниками захисників Куп’янська.

Олена жартома називає себе «Пряничною феєю». Невиправна оптимістка пережила російську окупацію Циркунів і відновила випікання солодощів задовго до того, як у село повернули світло та газ.

З банку – у кондитери

Цього року 10 років, як Олена пече пряники. Кондитерська справа ніколи не була захопленням: «Я ж банківський працівник», – відмахується вона. Але у 2013 році Пишнограєва вирішила кардинально змінити діяльність, хоча до того моменту працювала керівником підрозділу у банку.

«Хотілося щось своє, працювати на себе. У грудні 2014 року я купила пряник та повісила його на ялинку. Друзі прийшли в гості та спитали: «Ти що, почала пекти пряники?». А я відповіла, що ні, де я, а де пряники, це взагалі не моя стихія. А потім були розмови, чим би зайнятися. Хотілося організувати дитячий центр, бо люблю дітей. А пряники завжди пекли у моїй родині, у мене мама добре готує, але це було чисто домашня справа», — згадує Олена.

Але вже у 2015 році вона почала пекти солодощі на продаж. Купила все необхідне, але не багато – нова справа справді була ризиком. На той час Олена освоювала підприємництво, склала план, і на одному з бізнес-тренінгів уперше продала свої пряники.

«Найскладніше та важливіше – зробити перший крок. Я була дуже щаслива, що за мої вироби хтось платить гроші. Коли я дивлюся зараз на свої перші пряники, розумію, що тоді, мабуть, могла взяти лише харизмою та натиском», — жартує Олена.

Перші кондитерські вироби у «банкіра» вийшли смачні, але далеко не такі яскраві й гарні, як теперішні. Так оцінює свою роботу сама Пишнограєва. Вона одразу зробила ставку на якісні продукти, бо розуміла цільову аудиторію: діти, їхні мами та бабусі. А оскільки не вміла розписувати пряники глазур’ю, пішла у підмайстри до досвідченого кондитера.

«Відсуваю штору – і вибух у районі екопарку»

З 2015 до 2022 року бізнес Олени розвивався, вона купила професійну піч і створювала щорічно 8-10 тисяч пряників ручної роботи. А 2017-го втілила ще одну мрію – почала у Харкові проводити майстер-класи з розпису пряників для дітей.

«Моїми основними замовниками майстер-класів до 2022 року були школи та дитячі центри Салтівки. Коли ми 2008-го збудували будинок у Циркунах, вважали, що це було чудове рішення, бо неподалік Харків. Захотів суєти міський – поїхав до Харкова. Захотів тиші – повернувся до Циркунів. А в лютому 2022 року ми потрапили до окупації», — згадує Олена.

Передчуття війни не відпускало весь лютий. Але замовлення на 8 березня не лишали часу на рефлексії.

«24 лютого я прокинулася о 4:50, блимало світло. Чоловік запитав, що я збираюся робити, я відповіла, що пекти пряники. Відсуваю штору – і лунає вибух у районі екопарку. Не було думок, що це надовго. Ми навіть пішли з чоловіком у магазин, але передумали купувати продукти, бо світла не було», – згадує Олена.

24 та 25 лютого деякі місцеві встигли вирватися з Циркунів до Харкова, хоча на окружній уже точилися бої. А вже 26 лютого Пишнограєва зі свого вікна побачила, як росіяни, немов у фільмах про Другу Світову війну, йшли вулицями Циркунів колонами і з автоматами прочісували кожне подвір’я.

До 5 травня не було змоги купити продукти

В окупації вдалося вижити лише тому, що подружжя дало притулок усім найближчим сусідам – 16 особам, згадує Олена.

«Ми допомагали всім, усі допомагали нам. Готували їжу, жили у підвалі у нас. Такого порожнього льоху з консервацією та закрутками у себе я більше не згадаю. 26 та 27 лютого росіяни розбили всі магазини. Тобто, до 5 травня, до звільнення, не було ніякої можливості купити продукти. Перші волонтери з’явилися у Циркунах лише 10 травня. Ми не голодували, просто їли все, не перебираючи продуктами. Хоча на стресі я схудла на 10 кг. Коли мене побачили мої друзі-волонтери, всі мали бажання мене нагодувати», – розповідає жінка.

Готували у грубці на дровах у дворі. Пекли коржики з борошна, які сусіди Олени досі згадують. Постійно шукали варіанти, де можна розжитися продуктами. У тих, хто тримав тварин, брали молоко, сир. У когось залишилося порося – зробили тушкованку.  Олена досі згадує, як жителі окупованих Циркунів протирали ковбаси від плісняви ​​олією.

«Найстрашніше – бачити Харків з вікна і не мати можливості поїхати»

«Можна було виїхати до ЄС, але лише через РФ. Я не могла, у мене все всередині переверталося від думки, що я поїду туди. Хтось не витримував постійних обстрілів – виїжджав. Не всі із 16 сусідів залишилися до кінця. Адже це була чиста лотерея – піднятися та вийти з підвалу. А у підвалі постійно жити неможливо. Від обстрілів вилітали вікна, ми все підмітали, забивали фанерою та жили далі. Найстрашніше було: усвідомлювати, що ти Харків бачиш із вікна, але не можеш туди поїхати», – згадує весну 2022-го Олена.

Окупацію вона називає найскладнішим часом. Після звільнення, хоч обстріли тривали, повернулося внутрішнє відчуття свободи – що ти не в клітці. Додалася підтримка друзів, що стали волонтерами.

«Влітку 2022 року в нас поставили вагончик «Нової пошти», мені одразу стали через волонтерів передавати якісь харчі, корми для тварин, яких залишили ті, хто виїжджав. Стільки щодня було клопоту, що ні про яку депресію думок не виникало», — розповідає Олена.

«Ковток мирного Харкова»

До пряників Олена Пишнограєва несподівано повернулася у грудні 2022 року. Давні клієнти жваво цікавилися, чи будуть солодощі до свят.

«У мене навіть не було думки, що людям потрібні пряники. Тому що це ручна робота, недешево і не є продуктом першої потреби. Але мені сказали, що це ковток мирного Харкова. Тоді я до чоловіка, кажу: «Хочу пекти». Він лише руками розвів: «Так світла немає». Світла не було з 24 лютого до квітня 2023 року, 408 днів без світла. А я відповідаю: «Ну, є генератор. Давай я пектиму на генераторі». І так наприкінці 2022 року знову з’явилися новорічні пряники. І найходовіший пряник у мене був стилізований герб Харкова, з начинкою та написом «Незламний пряник з незламного Харкова». Він і досі лідирує у продажах, цей символ стійкості», — з гордістю каже Олена.

Якщо до повномасштабного вторгнення пряники купували дітям, то тепер це найчастіше сувеніри для тих людей, які дали притулок харків’янам і допомогли їм під час Великої війни. А в ЄС особливо цінують хендмейд, і тим більше – солодощі з написом рідною для іноземця мовою. Сувенірний пряник розміром 20 сантиметрів коштує 550 грн. Плюс його можна довго зберігати.

Олена удосконалює не лише зовнішній вигляд, а й рецептуру виробів. «Чоловік питає, коли буде пряник із салом», – жартує майстриня. Але восени 2024 року Пишнограєва запропонувала замовникам пряник а-ля штоллен – з начинкою з вишні, журавлини, кураги, двома видами родзинок, настояними на ромі, з додаванням апельсинової цедри та апельсинового соку. І зверху покритий тоненьким шаром глазурі.

Пряник для ЗСУ

Як і багато харків’ян, Олена активно підтримує українських воїнів та перераховує гроші на ліки, бронежилети, машини, мавіки.

«Я завжди свою десятину віддаю, бо чудово розумію, що якщо ми переможемо, то в мене все буде добре. Але потрібна і психологічна підтримка, тепло, щоб наші захисники розуміли, що на них пам’ятають і чекають», — пояснює Олена.

Цього року вона вирішила розписати пряники та віддати їх на Куп’янський напрямок. Тому що познайомилася з хлопцями звідти – вони стояли у Циркунах, а потім вирушили на «гарячий» напрямок.

«Хочу, щоб вони отримали подарунок від нас, пряник – це завжди усмішка, тепло, емоція, тому дуже хочеться трошки порадувати їх. Зараз у мене вже понад 100 пряників – люди переказують гроші, і я ось роблю серце, – показує яскраві пряники Олена. – Я оптимістка, бо «плач Ярославни» ще ніколи нікому не допомагав. Якби він допомагав, я б плакала дні безперервно, але якщо цього немає, то плакати не варто. Тому доводиться підійматися та йти щось робити».