Наші в Антарктиці: харків’янка розповіла про «бойових пінгвінів» і росіян

Геофізик Анна Соіна з Харкова вже вдруге “зимує” в Антарктиці на станції “Академік Вернадський”.

Чому «бойові пінгвіни» – це не смішний мем, скільки полярників зараз боронять Україну, які дивні природні явища довелося спостерігати науковиці під час цієї експедиції, Анна Соіна розповіла в інтерв’ю МГ «Об’єктив».

27 учасників антарктичних експедицій пішли на фронт

– Це ваша друга експедиція в Антарктику. Якщо порівняти роботу до повномасштабного вторгнення і після початку повномасштабного вторгнення, що змінилося?

– Все змінилось – звісно ми робимо свою роботу, як і до вторгнення, але зараз це набагато важче. По-перше, важче емоційно. Неможливо зберігати спокій, коли обстрілюють твоє рідне місто, коли ти постійно думаєш, як рідні та близькі, чи все з ними добре. Під час кожного обстрілу я не розлучаюся з телефоном й постійно читаю харківські пабліки. Розумію, що звідси нічого не можу зробити, і це ще важче. По-друге, дуже багато досвідчених полярників воює, а це люди, які могли б передавати досвід молодим і могли б багато корисного зробити для розвитку станції та антарктичної науки.

– Що це за мем про «бойових пінгвінів»?

– Бойові пінгвіни ніяк не можуть бути «мемом» – це не гумор, вони не смішні й не «прикольні». «Бойові пінгвіни» – це учасники українських антарктичних експедицій, які стали на захист України після початку повномасштабного вторгнення. Загалом з початку повномасштабного вторгнення до лав ЗСУ стали 27 учасників українських антарктичних експедицій. За кількістю це майже два склади річних експедицій на станцію (там зазвичай 14 учасників).

Щоб потрапити до війська, «яхтостопом» добиралися з Антарктики

– Це ваші колеги-науковці?

– Серед “бойових пінгвінів” є представники всіх антарктичних професій – вчені, кухарі, лікарі, дизелісти, сисадміни, механіки. У ЗСУ вони служать як піхотинці, оператори дронів, сапери, зв’язківці, розвідники, медики, техніки тощо.

Є полярники, котрі долучилися до армії з перших днів повномасштабної війни (бо вони на той час були в Україні). Є ті, хто був у цей час в експедиції і пішов воювати після повернення додому.

Також є два полярники, котрі працювали на початку вторгнення на станції, але не стали чекали перезмінки і “яхтостопом” (тобто попросили туристичні яхти їх довезти) дісталися Південної Америки, приїхали в Україну та долучилися до війська.

– Ви слідкуєте за долею колег…

– На жаль, маємо кількох “бойових пінгвінів”, які отримали серйозні поранення на фронті й зараз або продовжують службу в тилових частинах, або демобілізовані.

– Я бачила, що НАНЦ всіляко підтримують колег, проводять збори…

– НАНЦ і полярники зі станції дуже активно допомагають їм – проводять аукціони, розіграші, на яких лотами виступають різноманітні «антарктичні артефакти», тобто речі, що мають відношення до роботи станції. Також організовують онлайн-екскурсії та спілкування з полярниками. Звісно, ми всі донатимо на потреби «бойових пінгвінів», а ще дуже переживаємо за кожного з них.

Найближчі сусіди в Антарктиці – американці та британці

– Із місіями яких країн ви підтримуєте стосунки в Антарктиці? Хто ваші найближчі сусіди?

– Найближче до нас американська станція «Палмер», до них близько 50 км – це дуже гарне сусідство. Колись ми співпрацювали з ними щодо геокосмічних досліджень, зараз дуже активно розвивається співпраця у біологічному напрямку. Крім того, підтримуємо зв’язок із британцями – одна з їх станцій знаходиться за 470 км на південь від «Академіка Вернадського». Українське судно «Ноосфера» також доставляє науковців та вантажі на польську станцію «Арцтовський», з польськими вченими також була наукова співпраця. Також є спільні проєкти з чеськими науковцями і в межах проєктів ЄС «Горизонт», де залучена ціла низка країн.

– Як далеко від вас росіяни? Чи намагалися російські науковці вчинити якісь диверсії проти вас?

– На щастя, російські станції від нас далеко, ми з ними дуже давно ніяк не взаємодіємо.

Полярне сяйво і збільшення кількості теплолюбних пінгвінів

– П’ять років тому ви спостерігали в Антарктиці грім та блискавку. Що незвичного під час цієї експедиції ви побачили?

– У цьому році, завдяки активному Сонцю, нам двічі пощастило побачити та сфотографувати полярне сяйво. У роки меншої сонячної активності це явище не спостерігається на станції, до того ж через морський клімат дуже часто небо вкрите хмарами. Але в цьому році сильна геомагнітна буря збіглася з ясним небом над нашим островом і нам вдалося зафіксувати таке надзвичайне явище.

– Минулий рік був найспекотнішим за всю історію спостережень на Харківщині. І ось 6 лютого у Києві почалася виставка на тему, як пов’язані рекордна засуха у вологих лісах Амазонки й танення льодовиків в Антарктиці. За вашими спостереженнями, минулий 2024 рік відрізняється від 2021 за тим, як змінюється клімат в Антарктиці?

– Я не метеоролог й не можу давати експертну оцінку змінам клімату. Хоча на сайті Національного антарктичного наукового центру можна подивитись, як змінюється температура в районі станції – там дуже гарно видно тренд на збільшення. За особистими відчуттями ця зимівля відрізнялась від минулої – більше ясних днів, тепліше, але сильніші вітри, та й опадів була більша кількість. Зараз розтанув сніг там, де у 2021 році зберігався до осені. Суттєво збільшилась кількість субантарктичних пінгвінів, а вони як раз і є одним з індикаторів потепління, бо це досить теплолюбний вид, на відміну від пінгвінів Аделі.

«Як тільки погода налагоджується, відразу лагодимо наше «господарство»

– Чотири жінки у складі експедиції – це багато чи звичайно?

– Це нормально. Жінки в Антарктиці на багатьох станціях працювали ще з 80-х років минулого століття, і дуже успішно. Українки нічим не гірші, гарно зимують, чудово та відповідально працюють, вдало виконують свої технічні завдання. Робота у змішаному колективі – це нормальний робочий процес.

– Скільки триває ваша денна зміна і що ви робите під час неї?

– У нас немає суто денної зміни – кожен працює за власними розкладом. Особливості нашої з колегою роботи в тому, що оброблювати дані ми можемо в будь-який час доби, але якщо трапляються аварії, наприклад, збої в роботі якогось приладу або обрив антени, то їх ми ліквідуємо якомога скоріше. Звичайно, якщо на дворі швидкість вітру сягає 15-20 м/с, це неможливо, але як тільки погода налагоджується відразу йдемо приводити до ладу наше «господарство». Ще бувають експериментальні роботи, коли потрібно працювати з приладами вночі.

– Для чого на станції «Академік Вернадський» щодня заміряють рівень озону?

– Вимірювання концентрації озону на станції «Фарадей», яка зараз має назву «Академік Вернадський», розпочали ще в 1957 році. А у 1985 році завдяки вимірюванням саме на цій станції відкрили явище «озонової діри», тобто суттєве зменшення рівня озону (менше 220 од.Д) в озоновому шарі, який знаходиться на висотах 15-20 км, у весняний період (вересень-листопад). На сьогодні регулярно вимірюють озон, відстежують динаміку озонової діри та порівнюють дані з попередніми роками. Це дозволяє аналізувати ефективність міжнародних угод, таких як Монреальський протокол; оцінювати ризики для здоров’я населення південної півкулі та екосистем; вивчати кліматичні зміни. Ці вимірювання проводять за спеціальним графіком, який залежить від висоти Сонця та місцевих погодних умов.

Українські науковці можуть блокувати політичні рішення РФ

– У минулому 2024 році провокатори закликали скоротити підтримку НАНЦ і направити ці кошти на дрони. Чому присутність українських вчених в Антарктиці важлива?

– Наукові дослідження в Антарктиці важливо робити, серед іншого і під час війни, з огляду на політичні, економічні та репутаційні чинники. В Антарктиці твориться наука світового рівня. В Україні таких «вікон можливостей» дуже небагато. Також Україна завдяки тому, що має цілорічну станцію, входить в елітний клуб 29 країн – Консультативних сторін Договору про Антарктику. Тобто ми маємо реальний вплив на долю крижаного континенту. Також в межах Договору ми можемо блокувати політичні ініціативи РФ (а вона їх постійно висуває) та інформувати світ про російську агресію.

– А який економічний чинник?

– Саме завдяки станції у Південному океані працюють українські риболовецькі судна, і до речі цього року в них був рекордний вилов риби та крилю. Останні роки з придбанням криголама «Ноосфера» дуже активізувалась міжнародна наукова співпраця і саме українське судно тепер займається обслуговуванням польської станції «Арцтовський» замість російського та частково станції «Палмер» (США).

– А науковий аспект чим важливий?

– Саме українці продовжують роботи, які започаткували ще британці. Наразі маємо одні з найдовших в цьому регіоні рядів метеорологічних, геокосмічних та магнітометричних даних, деякі з них були розпочаті ще у 40-х роках минулого сторіччя. Зупинити цей моніторинг – це злочин перед світовою наукою. Також ми розпочали дуже багато нових перспективних досліджень, часто унікальних.

– Якщо закрити станцію, це скоротить витрати?

– Не можна консервувати станцію, бо потім її відновлення буде набагато важчим і коштовнішим, ніж продовження роботи. А хто розпочав цю інформаційну війну не є секретом ані для кого – сучасна війна це ж не лише ракети та снаряди, це ще й інформація, яка може наробити для країни не меншої шкоди.