Скакун розповів про суд із ХОВА, “творчого” Дудіна й роль Харкова в планах РФ

Про “Руську весну” в Харкові, перші дні повномасштабного вторгнення, ППО та майбутнє Харкова в інтерв’ю з “Об’єктивом” поділився безпосередній учасник подій 2014 та 2022 років – Олександр Скакун.

Скакун був першим заступником начальника УСБУ в Харківській області у 2014-му та повертав український прапор на звільнену будівлю ХОДА. Він же брав участь у підготовці Харківської області до оборони перед початком повномасштабного вторгнення РФ – спочатку як т.в.о. начальника ХОДА, а надалі – як перший заступник Олега Синєгубова. Із ХОВА Скакуна звільнили у 2023-му нібито за прогули, проте він виграв суд і довів, що прогулів не було. За що звільнили – має свою версію.

“Харків зіграв ключову роль в тому, що в Путіна гра почала сипатися”

Ми з вами зустрічаємося напередодні чергової річниці поразки “Руської весни” в Харкові, коли була звільнена будівля ХОДА, і ви туди повертали український прапор. Це був такий момент, коли Харків просто зупинився за крок до прірви та не впав туди, куди впали Донецьк із Луганськом. А після цього, починаючи з 2022 року, таких моментів було багато. І все ж ми зараз живемо в українському Харкові. На ваш погляд, це нам так щастить чи є причини, з яких Харків так вперто Росії не дається? 

– По-перше, я хочу сказати, що нам точно не щастить. В чомусь, може, і щастить, але це велика робота дуже багатьох людей, починаючи з 2014 року. Ви кажете про особливість Харкова в цьому сенсі, але я хочу вам нагадати, що Харків – це особливе місце для Кремля. У тому сенсі, що  коли вони народжували проєкт “Новоросія”, в їхній уяві не було ні “ДНР”, ні “ЛНР”, ні “ХНР”, яка, на щастя, так і не сталася. Ми ж всі знаємо історію: Харків був вже столицею Української радянської, що важливо, республіки. Тут можна по-різному дивитися на цю історію Харкова. Але давайте казати, що Харків тоді зіграв роль дуже важливу для Москви і став столицею саме для того, щоб у де-юре форматі визнати, що є Українська радянська республіка. І через декілька десятиліть, у 2014 році, Кремль знову відвів Харкову таку ж роль.

– Вирішили повторити?

– Вирішили повторити, так. І це був їхній такий проєкт, який потім вони б розповсюджували політично на всю Україну. Ми ж пам’ятаємо цей з’їзд, який був в лютому [2014 року] в Палаці спорту…

– Януковича аж сюди привозили чи він сам приїздив…

– Я дуже гарно пам’ятаю цей день. Насправді, Янукович планувався там бути, в цьому палаці. Прибули губернатори прикордонних регіонів Російської Федерації. Було дуже багато співробітників управління Держохорони, які розставляли так звані рамки, щоб унеможливити пронесення якихось вибухових пристроїв або зброї, тому що планувався виступ охоронюваної особи – Януковича. Але десь з 10-11-ї години УДО зникло, залишилися тільки губернатори. Я маю на увазі з цієї армії тих людей, які планували щось на цьому з’їзді антиукраїнське. Звісно, ми знаємо, що було дуже багато прихильників “Партії регіонів”, але їх усіх звозили туди автобусами, поїздами. І на цьому з’їзді, на щастя, нічого не відбулося, ніякого оголошення про створення “Новоросії”.

– Як ви вважаєте, чому? На щастя – це зрозуміло. Але чому ж вони зупинилися в останню мить?

– Ви розумієте, я думаю, що так швидко проходили всі ці події, і в тому числі на них реагували швидко і в Москві, і постійно змінювали свою тактику в ці дні. І я думаю, що ця тактика була змінена на користь того, що Кремль почав реальну військову агресію проти України, а не політичну. Зрозуміло, що план уже пішов по такій військовій анексії Криму та розхитуванню ситуації в Харкові, Донецьку та Луганську для того, щоб тут створити фундамент, щоб “Новоросія” зродилась. Мабуть, вони зрозуміли, що той з’їзд планувався передчасного. Треба ж зробити умови, щоб це був завершальний акт – з’їзд, коли люди просять, люди встали, кричать: “Россия, спаси!”

– Чому не витримали цього розхитування Донецьк і Луганськ – це окрема історія. А чому Харків витримав?

– Я вважаю, що харків’яни в своїй більшості – це на той час (я вже не кажу про 2022 рік) були люди патріотично налаштовані. Ми (Управління СБУ в Харківській області – Ред.) отримували дуже багато допомоги від харків’ян, від людей. Я маю на увазі таких інформаційних доповідей, що де не так, де нам звернути увагу на якісь моменти, де є прояви якихось “сепарських” історій. Так ми разом з харків’янами перемогли цю дуже брутальну ідею Москви щодо створення “ХНР”. А потім вже 100% – і “ХНР”, і “ДНР”, і “ЛНР” були б об’єднані в “Новоросію” і почалась би оця нова спіраль історії. Коли ми б побачили Харків стовідсотково столицею “Новоросії” і далі-далі… Але без Харкова “Новоросії” бути не може. І без Харкова не може бути того руху, котрий був при більшовиках – на захід нашої країни. Тому Харків, я вважаю, зіграв ключову роль в тому, що вже у 2014-му році в Путіна ця гра почала сипатися.

Заходи Медведчуківського “Українського вибору” в Харкові – “це була якась дурість”

– Є враження, що сам Путін не дуже зробив висновки з цієї історії. Ми ж пам’ятаємо про “Киев за три дня”. Вони вважали, що зайдуть – і тут їх зустрічатимуть із квітами.

– Щодо того, що ви кажете: “Путін прорахувався”. Так, він прорахувався, але ж прорахувалася вся російська система. А чому? Коли ти маєш справу з авторитарною державою, де працює така диктатура, то дуже часто до диктатора доноситься саме те, що він хоче чути. Усі ці доповіді ФСБ, які часто-густо ґрунтувалися на доповіді одного агента – Медведчука, який стовідсотково всіх увіряв, що будуть квіти, що він із 2014 року та й ще раніше зробив дуже велику роботу. Ви ж пам’ятаєте було в Харкові таке громадське об’єднання “Український вибір”, де були Лесик і Саттаров такі. Це ж теж відповідь на питання, як Харків встояв. Ми ж працювали як Служба безпеки з такими персонажами дуже плідно і дуже давно. І коли я бачив, які тратяться гроші – викидаються на вітер. Які часто вони роблять фейкові за змістом якісь зборища з пенсіонерами, які не несуть ніякого змісту для них же самих, для цієї ідеї… А просто йшла мова, що треба зробити класні фотки та відпрацювати гроші. І це було. Як знімався “Kharkiv Palace” за якісь шалені гроші. І коли ми аналізували те, що там проходило, ну це якась дурість була, ви розумієте? Але це все те, що доповідалось постійно в Москву, що робота йде, робота дуже йде потужно, й скоро-скоро всі будуть готові. От таким чином вся ця історія дійшла до 2022 року.

“Я не можу сказати, що ми стовідсотково знали, що напад буде 24 лютого”

– У 2022-му ви були заступником голови ХОДА, а згодом ХОВА. І ви відповідали за мобілізаційну роботу і за взаємодію з правоохоронними органами. Станом на лютий 2022 року, яка була інформація у ХОДА щодо ситуації вздовж харківського кордону та підготовки росіян до вторгнення?

– У моєму житті ще так сталося, що з серпня 2021 року я виконував обов’язки голови Харківської обласної державної адміністрації до нового року. І тому саме цей час і припав на моє керівництво Тому я дуже часто виїздив на кордон, я облітав гелікоптером всі наші ділянки.

У нас дуже було багато відеозйомок. Ми мали дуже багато доповідей від спецслужб, від ГУР, який стан на прикордонні з боку Російської Федерації. Ми володіли повністю цією ситуацією. І ми кожен день взаємодіяли з військовими, напрацьовували питання щодо можливого захисту, вибудовували різні схеми протидії. Як на мене, саме це, в тому числі, стало запорукою того, що ми зараз стоїмо тут, в 30 кілометрах від російського кордону, в українському Харкові. І на цю площу нога фашистського орка не дійшла.

– У момент, коли російські війська накопичувалися вздовж кордону, було багато повідомлень зарубіжних розвідок про підготовку вторгнення. Але люди хоч і розуміли це, проте не хотіли вірити в те, що вони підуть. Коли ви для себе зробили висновок, що вони налаштовані серйозно, що це ніякі не навчання і що вони підуть через кордон?

– Останні дні перед 24 лютого – це вже були дуже напружені дні, коли ми реально замислювалися над тим, що це не провокація. Хоча ми знаємо (і бачимо зараз по цих перемовинах із Трампом Путіна), що Кремль – це майстер спорту з провокацій і шантажу.

– І зі створення паралельної реальності…

– Зі гри в карти, але з картами, які є крапленими. Це не про чесну гру. Це не про чесних людей. Це не про понятійних людей. Це просто сявки. І я особисто, і дуже багато людей думали, що це реально такий шантаж, провокація, йде такий підйом ставок для перемовин по Мінських домовленостях. Але останній тиждень був уже такий дуже напружений. Проте я не можу вам сказати, що ми знали стовідсотково, що буде напад 24 лютого.

– Взагалі сприйняття цієї загрози, воно було однаковим серед ключових керівників в області: ХОВА, СБУ, поліція. Чи було загальне бачення, що завтра може розпочатися вторгнення? І спільний план дій?

– У нас був план дій, у нас було все узгоджено. 23 лютого голова тоді ОДА, пан Синєгубов Олег Васильович зібрав штаб оборони. Там і преса була, це такий був офіційний захід.

Але ми працювали і до цього офіційного заходу, й після. І до цього пів року ми вибудовували саме те, що ми, де, як будемо робити на всіх ділянках цієї великої задачі. План, знаєте, я не буду казати, що був ідеальний чи не ідеальний –  життя покаже все. Але поки що мені здається, що той план, за яким ми рухалися, був життєздатним.

Про евакуацію населення перед вторгненням радилися з Києвом

– Таке болюче питання, яке постійно обговорюють, чому не була оголошена евакуація? Принаймні з самого прикордоння – тієї ж Козачої Лопані, Вовчанська тощо?

– Це питання, відповідь на яке витікає з попереднього: “А чи планували ви, що завтра буде війна?” Ми регіон, який знаходиться в унітарній державі, яка має центральні органи влади.

– Тобто згори мали прийняти рішення?

– Безумовно. Є Рада національної безпеки та оборони. Щоб взяти та сказати, що ми евакуюємо якесь місто, для цього треба мати офіційні підстави. На це інструкції, закон. І треба було, щоб були підстави.

– А це обговорювалося принаймні?

– Обговорювалося. Радилися, з Києвом радилися. Але ще раз кажу, таке рішення може бути оголошено тільки з Києва. І тільки на дуже високому рівні. Харківський регіон не міг взяти і прийняти рішення одноосібно: «Ми вважаємо, що буде війна». Саме ми вважаємо – ніхто не вважає, а ми вважаємо. І ми вважаємо, що вона буде завтра, тому ми сьогодні будемо евакуювати населення. Тож це питання дуже складне. Але насправді ж були відпрацьовані всі ці заходи щодо евакуації людей, що потім і робили.

Дудін – “творча людина”, яка по-своєму бачить світ контррозвідників

– 24 лютого харків’яни, зрозуміло, проснулися від вибухів. Хтось побіг у метро, хтось виїхав із міста. Коли почалося для вас 24 лютого і що вам згадується про цей день, що ви робили?

– Для мене 24 лютого, як і для всіх, почалось із першого пострілу. У ту ніч, я залишився в місті. Так я живу часто за містом, але в ту ніч був у місті. І я був в робочому кабінеті буквально через п’ять хвилин після першого пострілу. Одяг військову форму та прибіг на роботу. І дуже швидко почали під’їжджати всі керівники: і голова ОДА, і голова облради, приїхав мер. Усі були буквально з 5-6-ї години ранку в будівлі ОДА.

– Ви були в самій будівлі, не в укритті? І думки, що туди прилетіть, не було?

– Були робочі наради, одразу почалися буквально з 5-ї чи 6-ї години кожен час селектори з президентом.

– А там же спецзв’язок?

– Так, кожну годину ми були на офіційному зв’язку. Ну, і зрозуміло, що всі прикордонні регіони –  ми були на зв’язку з першими особами всіх правоохоронних органів, з секретарем РНБО. Це були наші доповіді, навіть не доповіді: нам казали, що бачать, з нами радились, слухали нас. Київ, коли потрапляє в такі критичні ситуації (для мене це друга така ситуація важка в житті) то Київ чує, Київ радиться, Київ приймає думку регіонів. Вирішували завдання, з Києва, нам говорили, яку нам дають зараз військову допомогу. Ми володіли вже повністю інформацією, які сили та звідки на нас рухаються, які ми маємо критичні точки на кордоні, де треба укріплюватись. І пішла така вже взаємодія з військовими, саме військова. Перші три дні були дуже важкі, але протримались, а потім вже стабілізували ситуацію. Я тут хочу згадати голову штабу оборони Харкова на той час. Це позивний “Алькут” – Сергій Гузченко. Це був начальник кафедри, він і зараз – начальник кафедри в Харківському університеті повітряних сил. Про нього можна вже казати, це не є таємницею. Саме він прийняв перший бій, він був призначений 22 чи 23 лютого головою штабу оборони Харкова.

– Із 24 лютого пов’язана ще одна історія – про тодішнього керівника УСБУ в Харківській області Романа Дудіна. Як розповідали згодом начальник ХОВА Олег Синєгубов і мер Харкова Ігор Терехов, Дудін нібито намагався захопити владу в Харківській області. Затримав мера та голову ХОДА. Що ви знаєте про цю історію?

– Я про цю історію знаю все, але тут треба бути дуже виваженим у цих відповідях, тому що, як ви знаєте, зараз іде кримінальна справа.

– Його вже судять. За обвинуваченням у державній зраді.

– Я не бачив ті підозри, які йому пред’являють. Але щодо цієї історії, то так, вона мала місце. Взагалі якось з паном Дудіним було складно працювати.

Він якось бачив часто по-своєму, як треба робити, що треба робити. Але ж керівництво центрального офісу СБУ вважало, що саме він повинен бути тут на місці та керувати спецслужбою, дуже сильним колективом. І колектив цей і тоді, й зараз демонструє, що він дуже боєздатний. Але це така була, як на мене, в лапках “творча людина”, так м’яко скажу. І я пам’ятаю, коли я передавав усі справи пану Синєгубову, коли його призначили головою ОДА. Це була неділя. Ми до ночі сиділи. І я, як зараз, пам’ятаю, казав йому, що тут треба якусь вибудовувати особливу історію комунікації, тому що буде складно. Тому що людина часто бачила по-своєму події. І от на самому початку війни ця історія була якось впроваджена в життя.

Ніхто не був там заарештований, але були виведені за межі території обласної військової адміністрації всі перші особи. І, як би сказати, він взяв на себе керівництво регіоном. Я розмовляв тоді з його підлеглими, які були на той час в будівлі, то він їм казав, що є розпорядження голови СБУ на ці дії. Я запитував: “Письмові чи не письмові? Хтось бачив їх чи не бачив?” І взагалі я казав, що це повинен бути Указ президента, тому що саме президент призначає голову ОДА і це його повноваження. І ніхто взагалі не може втрутитися в це рішення. Але я знаю цих хлопців, які були в будівлі, я з ними дуже довго працював, вони були зі мною відверті. Скажу, що вони були в шоці від таких дій, але вони виконували його особистий наказ. Хоча в Києві купа проблем, перший день, і оце Київ ще розбирався, що тут пан Дудін, як “творча людина”, мав на увазі, що він хотів цим сказати.

– Так і не зрозуміло, що в нього було за ідея?

– Не зрозуміло. Я думаю, він же якісь давав покази, щось пояснював. Я не знаю. У мене часто запитують, це дуже всіх схвилювало тоді. І всі ж думали, та й зараз можуть думати, що він працював на спецслужби Російської Федерації. Але нам треба дочекатися вироку та дізнатися, що там було насправді. Проте мені здається, що він просто «творча людина», яка якось по-своєму бачить світ контррозвідників.

– Після цієї історії із відстороненням Синєгубова та Терехова, він же продовжував ще доволі довго працювати (до 29 травня). Як взагалі можна було після цього взаємодіяти?

– Не можу я вам, звісно, все розповідати. Але ситуація була насправді під контролем. Усе було зрозуміло, що і як буде потім. Було зрозуміло, що до нього є питання у правоохоронних органів. Але ж ми тут стабілізували ситуацію взагалі в регіоні. І реально готувались до боїв у місті. А потім з’явився Дудін, це якийсь там місяць його не було. Коли російські війська відійшли з Київської області, то вже настав час переосмислити всі ці ситуації, які були тут в перші дні. Тому цією історією займався Київ, займалось Державне бюро розслідувань. Деякий час вони збирали докази, якими зараз оперують в суді. І згодом його заарештували.

ППО, що надходило від партнерів, у Харкові “допрацьовували”

– Я знаю, що в часи роботи в ХОВА ви брали участь у формуванні мобільних вогневих груп ППО. Зрозуміло, що все розповідати не можна. Але те, що можливо: як розпочинали та наскільки це спрацювало?

– Так, я займався цією історією. Це взаємодія із Силами оборони. У даному випадку – з військами ППО, РТВ (Радіотехнічні війська України – Ред.). Була залучена Національна гвардія дуже потужно до цієї роботи. І ми вибудовували ту систему, яка працює зараз. Як на мене, в тих умовах, в яких знаходиться Харків з точки зору розташування до Росії, з точки зору тих засобів, які ми маємо для роботи, то ця робота, я вважаю, все ж таки зроблена ефективно. І вона мала і має сенс. І дуже багато тих “шахедів” і ракет, які б ворожі війська хотіли, щоб долетіли до міста Харківа, до Харківського регіону, вони не долітають. Дуже багато. Ми знаємо, що не всі. Але ж, я прошу пробачення, ми маємо в розпорядженні ті сили та засоби, які маємо, якими допомагають наші партнери.

Звичайно, що можна було б захистити регіон більш ефективно, але для цього треба дуже багато західного озброєння, якого у нас немає. Якого нам не дають, або дають не в тій кількості та часто-густо не тої якості. Я можу вам навести приклад, коли ми починали цю роботу й отримували перші “гепарди”, вони були з Катару. Дуже багато їх у відсотковому вираженні не працювало. Вони ремонтувались, вони відвозились на наші заводи, допрацьовувались, деякі їхали на Польщу, допрацьовувались. Це ж стосується і різних озброєнь. Я пам’ятаю іспанське озброєння, здається, яке прийшло взагалі без мікросхем, без системи охолодження. І ми збирали людей, електронників. І просто допрацьовували дуже багато такого озброєння для ППО, яке потім стало працювати ефективно. Що стосується кількості ракет, це ж теж не таємниця, що взагалі для боротьби в небі ракет багато не буває.

Харківський рельєф дуже важкий для наших сил ППО. Росіяни вже навчились запускати “шахеди” на дуже низькій висоті: вони йдуть просто по верхівках лісу, по заплавах річок і користуються цим складним рельєфом. І тому не всі ці об’єкти ми можемо збивати, навіть з точки зору цих особливостей. Але все ж таки значно більша частина збивається І, повірте мені, горя було б набагато більше, якщо б ця робота була поставлена не так, як вона поставлена зараз.

– Є така думка в багатьох людей, що є панацея під назвою “Patriot”. От якщо Харкову дадуть Patriot, то все – небо закриють, по нам більше нічого не буде прилітати. Наскільки це взагалі близько до реальності?

Patriot – це дуже ефективна система ППО, дуже ефективна. І якщо було б у нас більше ППО, то нам би було легше справлятися з цими нападами в повітрі. Але, насамперед, це дуже дорога система, до неї дуже дорогі ракети. А сам по собі дрон не коштує великих грошей. І тому, коли їх штампують тисячами, то тут для ракет Patriot є питання. Зараз дуже допомагають літаки, які нам передають наші іноземні партнери. Це дуже ефективна складова в повітрі. А також реально працюють вогневі групи, які ми обладнали. До речі, дуже таку масштабну роль відіграв у цій історії бізнес газовидобування та нафтовий. Та й аграрії допомагали автівками – джипами.

“В “ОПЗЖ” приклали руку до мого звільнення”

– Коли вже коли заговорили про ці мобільні групи, я пам’ятаю момент, коли вас звільняли з обласної військової адміністрації. Ви сказали, що ви якраз були на виїзді і працювали з цими групами, і в цей момент дізналися, що вас звільнили.

– Так було.

– Взагалі була дуже незвична, як на мене, історія. Ми звикли, що звільняються всі з органів державної влади приблизно так: “Дуже дякуємо, дуже дякуємо. Бажаємо успіхів у житті”. А тут було очевидно, що є якийсь скандал, бо пан Синєгубов якось різко висказався, що він невдоволений результатами вашої роботи. А ви сказали, що ваше звільнення для вас стало несподіванкою. Зараз можете розповісти, що там у вас сталося?

– Мої відповіді можуть бути, знаєте, під час війни більш стислі. Може, більш розгорнуті – після війни. Але зараз війна, тому я точно не хочу розхитувати човен. І можу сказати тільки те, що вважаю, що так чинити зі мною було не можна. Я реально дізнався про все з преси. Мене набрала якась журналістка, я вже забув, хто це був перший, і запитала: чи правда, що мене звільнили. Я кажу: “Я перше від вас чую”. І це було не дуже приємно.

– Тобто до цього не йшло? Так же не буває, що людину просто ні з того, ні з цього раз – і звільнили.

Я не дуже зручний підлеглий для керівників. Я завжди маю свою думку і я завжди готовий до дискусії. У всіх сенсах – і в політичному, і військовому, і в цивільному. На моєму шляху зустрічались дуже потужні керівники, які вважали це за силу. У даному випадку я мав дуже багато різних дискусій з Олегом Васильовичем. Це саме були дискусії, вони були робочі. Я відстоював свою точку зору по деяких питаннях. Були питання й щодо політичних складових. Це стосується, ну, наприклад, “ОПЗЖ”. І я впевнений. Я знаю, що “ОПЗЖ”, які мене не дуже люблять, теж приклали руку до цього звільнення. Я це знаю, стовідсотково ця історія була. І таких питань було декілька, коли я розказував свою точку зору. І вона ніколи, до речі, не була публічною. Але ж усе це інтерпретувалось у деяке навмисне мною розхитування політичної ситуації. Я з цим не згоден, категорично. Це неправда. Було зовсім все не так. Точно ця історія не під час війни, але причини [звільнення] не ті, що я щось прогулював чи я щось не робив.

– Через звільнення за прогули ви ж судилися, так? Чим закінчилося?

– Я перший раз у своєму житті подав до суду. Подав в останній день, коли це я міг зробити. Я дуже довго думав,  робити мені це чи не робити. Ну, але це настільки… Я людина не образлива, але це було настільки образливо зроблено та прокоментовано потім. А потім виправлені коментарі… У мене брали інтерв’ю дуже багато іноземного преси, я з ними спілкувався під час своєї роботи. У нас були дуже такі поважні стосунки. Але вони дуже не розуміли, як ця історія взагалі відбувається. І вони дуже ретельно аналізували різні коменти, чи я щось прогуляв, чи я погано працював, чи я взагалі не працював, чи я займався політикою. У результаті я вирішив для себе все ж таки подати позов до суду. Я його виграв. До речі, наскільки я знаю, апеляцію ніхто не подавав на це рішення.

Ви ж судилися не для того, щоб вас відновили на роботі, а щоб довести, що не прогулювали?

– Суд встановив, що фактів прогулу не було, що звільнили мене не за процедурою та не за те. Але, безумовно, в такій ситуації я точно не міг не написати заяву про звільнення. І я її написав. І для мене було дуже важливо, щоб усі, кому це цікаво, знали, що ця заява – не моя ініціатива, а що так склалися обставини.

“Вибори зараз проводити неможливо. Це наративи Москви”

– Рано чи пізно в нас, звичайно, буде якесь перемир’я. Хочеться в це вірити. Або мир. І ні для кого не секрет, що зараз усі готуються до виборів. У вузьких колах розмови точаться з минулого року, зараз це все вже вийшло на загал. Як ви вважаєте, наскільки взагалі зараз безпечно з точки зору розхитування суспільства проводити в Україні вибори?

– Я вважаю, зараз вибори проводити неможливо. Це наративи з Москви. Ми ж чуємо весь час ці історії про “до виборів передати керування країною ООН” і “обрати нового президента, новий парламент”. Ну, це ж все… Це все гібридні речі, на які ми не можемо йти. І вибори можуть бути тільки після війни, коли суспільство буде знаходитись в якомусь більш-менш мирному стані, буде осмислювати свій вибір, буде аналізувати все те, що було. У щось вірити. І найголовніше ж – провести ці вибори чесно та і неупереджено. І так можна зробити тільки після війни.

– Щодо ймовірного повоєнного Харкова. Зрозуміло, що терористична загроза нікуди не подінеться, адже частина російських агентів завербованих залишатиметься в місті та в Україні. Як ви оцінюєте, наскільки нам варто очікувати терактів у Харкові після завершення “гарячої” фази війни і як цьому протидіяти?

– По-перше, нам треба розуміти (а цього ніхто не розуміє), як ця війна завершиться. Від сценарію завершення війни вже треба буде вибудовувати й повоєнне життя. І в тому числі боротьбу з агресором, яка нікуди не подінеться. Вона буде знов гібридна. Зараз зарано про це говорити, але треба готуватись до всього. Якщо будуть якісь там мирні перемовини, мирні угоди на деякий час, то, може, і не йтиметься про теракти. Але точно йтиметься про гібридне розхитування, політичне – про таку форму впливу на Україну, на нас. Може, будуть і теракти, але Службі безпеки України треба бути готовою до всіх проявів ворога, як це на неї й покладено законом.

– Ви впевнені, що наші спецслужби зможуть протидіяти подібним підступам росіян?

– Звичайно. У нас потужні, ефективні спецслужби. Вони дуже багато доказали під час війни, як ми можемо працювати. І я впевнений, що в цьому сенсі все буде гаразд. Ці виклики нам під силу, й ми будемо їх вирішувати.

 – Як ви бачите, чи бачите майбутнє Харкова? Повоєнне. Що це буде за місто?

– Це ж знову відповідь, що буде завтра, що буде далі. Який буде договір про перемир’я, про мир, чи “Мінськ-3”. Я сподіваюсь, що “Мінська” не буде. Які будуть кордони взагалі. Я маю на увазі, безумовно, де-факто, а не де-юре – на ті часи, коли буде перемир’я. І це все впливатиме на життя міста, на життя регіону. Тому зараз дуже важко сказати. Але місцевій владі треба діяти вже зараз. У кожного напрямку будуть свої дуже великі задачі. Не можна лишитися студентів. Це двигун міста був завжди. З промисловістю важче буде. Зрозуміло, дуже багато побито промисловості. Але ж це вже залежить від того, які буде застосовувати Уряд інструменти до цього регіону, які будувати, може, податкові пільги, може, якісь зони для того, щоб тут рухалась економіка. Тому що без державних програм це просто зробити нереально. Уряд подбає, Міністерство освіти після війни зробить все, щоб Харків залишався студентською столицею, а не всі вчились у Львові та в Києві. Це ж треба якісь теж мати програми. І тоді буде вже справа за мером, щоб мислити стратегічно. Я маю на увазі, й будувати, відбудовувати місто з якоюсь новою ідеєю, ідею ХХІ століття. Як на мене, то Ігор Олександрович (Терехов, мер Харкова – Ред.) зараз опікується цією проблемою – поки що, як він може. Я маю на увазі, будують якісь плани. Дуже багато в нього перемовин з регіонами, з Євросоюзом на перспективу. Якщо всі ці складові будуть, то я думаю, що в міста є майбутнє. І я впевнений, що воно буде.